Бувають долі, які змалечку випробовують людину на міцність. Хтось від цього черствіє, а хтось, навпаки, стає чистим і світлим. Саме таким був ХІМЧИНСЬКИЙ Роман із Селятина – пізня, виплекана любов’ю дитина, щирий товариш і мужній солдат, який повернувся на щиті до рідних Карпат.
Роман народився 16 липня 1990 року. Мама, Сидонія Кузьмівна Ковалюк, колись працювала секретарем у суді, а згодом доля повела її у високогірну Яровицю до чоловіка Георгія. Саме там, серед суворої та величної природи, підростав Роман. Хоч шлях до школи був непростим і далеким, хлопець ніколи не скаржився. Навпаки, вчителі та однокласники Селятинської школи-інтернату пам’ятають його як надзвичайно сумлінного, товариського та життєрадісного юнака.
Життя не раз завдавало йому болючих ударів – Роман рано втратив батьків. Проте сирітство не закрило його серце від світу. Він вмів радіти простим речам, поважав людей і завжди був готовий підставити плече допомоги. Працював у місцевій лікарні, згодом – кочегаром у Селятинській школі. У громаді його знали як невтомну і добру людину. Тут він знайшов і своє кохання – цивільну дружину Сільву.
Коли вони з Романом почали будували стосунки у 2018 році, у жінки була дочка, на випускний до якої вони вже йшли разом. Згодом разом працювали, щоб в Андріани була хороша освіта, життєві перспективи.
Коли ворог прийшов на нашу землю, Роман не шукав виправдань. 5 травня 2022 року він став до лав захисників України. Старший солдат, інспектор прикордонної служби 105-го прикордонного загону імені князя Володимира Великого – він гідно ніс це звання, боронячи кожен клаптик рідної землі.
Останній бій Роман прийняв 12 травня 2024 року поблизу Красногорівки, що на Донеччині. Потім були місяці невідомості… Страшний статус «безвісти зниклий» залишав крихітну надію, за яку до останнього трималися рідні, друзі та вся Селятинська громада. Але дива не сталося…
У понеділок, 30 березня, голова Селятинської громади Валерій Полянчук разом із рідними, знайомими та побратимами провели Героя в останню путь. Свій спокій Роман знайшов у селі Черемошна Білоберізької громади Верховинського району. Там, де проживає його рідна сестра Сніжана Юрнюк, яка до останнього вірила, що побачить брата живим.
Велике горе охопило всю родину Ковалюків на Путильщині. Біль втрати не вгамувати словами, адже пішов з життя молодий чоловік, який понад усе любив життя і людей. «Він умів помічати красу там, де інші її не бачили. Він віддав найдорожче за наше право прокидатися під мирним небом», – кажуть ті, хто знав Романа. І так і не встиг прожити своє життя так, як мріяв…
Ми низько вклоняємося подвигу нашого захисника. Подвиг захисника назавжди кров’ю вписаний в історію України. Вічна пам’ять і слава Герою!
Людмила ФЕДЮК.
