Конфлікт між багаторічним селищним головою Путильської ТГ Іваном Повідашем і керуючою справами селищної ради Людмилою Басюк – це пошук виходу із занепаду до розвитку цього гірського краю. Ч. ІІ
Путила піднялася. Заговорила. Ота Путила, що в суспільному житті з-поміж усіх колишніх районів Буковини, нинішніх громад області завжди виглядала тихою, мовчазною, якоюсь покірною – владі і долі.
Люди намагаються зрозуміти, що відбувається на їх землі, в їхніх горах. Чому так злиденно, навіть порівняно з сусідами на Галичині, що поруч, через Черемош? Чому зник їх Путильський район? Чому місцева музична школа з такими блискучими здобутками на рівні країни не приймає на наступний рік дітей на навчання? Чому раптом виникла проблема відкрити в центрі селища Алею Слави на вшанування подвигу воїнів-путильчан, що поклали свої життя в цій війні з рашистами? Що, врешті, робить влада для розвитку краю?
Небайдужі мешканці громади, небайдужі буковинці озвучують наболіле в соцмережах, на сторінках місцевої газети «Карпати».
Ось кілька слушних думок. І це думки не заїжджих туристів, а самих путильчан, чий родовід – в цих горах.
«Багато питань. До влади, до нас самих, – каже у своєму відеозверненні в соцмережах Андрій Савчук, військовослужбовець. – Наша громада звикла мовчати. Мовляв, аби не гірше. Оце і призводить до того, що наші діти не підуть до музичної школи, що виникли проблеми з ліцеями, дитячими садочками. Ми ж воюємо зараз з ворогом, який прийшов знищити все українське, нашу культуру. А тут – самі нищимо. Якщо влада намагається економити на культури, на розвитку наших дітей – то це значить, ми дійшли до краю. Проблеми освіти і культури пояснюють нестачею фінансів. Насправді керівники Путили оцим прикривають свою некомпетентність і невідповідність займаним посадам. Трактор купили – і ніби вже все добре.
Треба казати про наші проблеми. Треба впливати на владу. Наш регіон за своїм потенціалом, можливостями не гірший за сусідню Галіцію. Де робота з грантами, участь в міжнародних програмах?
Мені боляче дивитися на Путильщину. Я дивлюся на прифронтові міста, села, де за 30 кілометрів іде війна, вони в набагато кращому стані ніж Путила. Люди, гуртуємося! Слава Україні!».
Руслан Ліцкан: «За 20 років правління Путилою Івана Повідаша наше майже містечко перетворилося на майже недо хутір!»
Станіслав Вишневський: «Ще не народився той, що догодив би всім. Повідаша вибрала більшість наших людей. Це вибір громади».
Олег Ревега: «Нам справді потрібні зміни. Мені як жителю цього краю болить, що ми занепадаємо, болить, що немає підтримки військовослужбовців і ще багато іншого».
Олекандр Дудчак: «Хотів записати доньку до музичної школи на фортепіано. Директор мені сказала: вибач, Сашо, школа іде під скорочення, запису поки нема. Позакриваємо, поскорочуємо і хочемо, щоб дітям нашим було тут добре жити. Нащо такі керОвників, які не працюють на розвиток Путили? Путила буде скоро як Сарата. Треба думати, як поміняти наше життя».
Заради змінити життя громади на краще і виник конфлікт керівника Путильської ТГ Івана Повідаша і керуючої справами селищної ради Людмили Басюк,– це пошук виходу із занепаду до розвитку цього гірського краю. Хоча, приміром, у районному центрі, у Вижниці, його намагаються представити як особистісне непорозуміння між багаторічним селищним головою і екс редакторкою газети «Карпати».
«Мені нема що ділити з паном Повідашем. Мені болить за нашу громаду», – зазначає Людмила Басюк.
Все почалося з намагання Івана Петровича пустити під приватизацію стару, але добротну будівлю селищної ради, що в самому центрі Путили, з врахуванням його особистих майнових інтересів. Будівлю вже навіть тихцем вирішили не вносити в оновлений список комунального майна ТГ, проти чого виступила керуюча справами, пояснюючи, що такі кроки суперечать чинному законодавству та інтересам громади.
Саме Людмила Басюк відкрито виступила проти реорганізації дитячих культурних установ, яка передбачає об’єднати їх під дахом одного Будинку творчості.
«Музична, художня школи як спеціалізовані заклади видають дипломи про позашкільну освіту. Це важливо для дітей, які збираються пов’язати життя з відповідними професіями. А Будинок творчості – це просто позашкільне дозвілля, гурткова діяльність. Задумана реорганізація не в інтересах наших дітей, – наголошує пані Людмила. – Голова громади пояснює такі кроки важкою фінансовою ситуацією. Але переконана, ми самі в цьому винні. Навіщо було скорочувати на минулій сесії центр залучення інвестицій? Може, таки варто місцевій владі працювати над дохідною частиною бюджету замість економити видатки за рахунок дітей? А в нашу музичну школу їздять діти з інших громад колишнього Путильського району».
Принципова Людмила Басюк відверто говорить про недоліки в роботі селищного голови. А їх чимало. Ці недоліки багато хто бачить, але мало хто наважувався про них говорити. «Я не тримаюсь за посаду в селищній раді, – наголошує Людмила Басюк. – Просто хочу, щоб наша громада, вся Путильщина мали достойне життя і розвиток».
Нагадаю, що посади керуючого справами і головного кадровика також пішли під скорочення, що виглядає відвертою помстою тим, хто сміє перечити першим посадовим особам Путильської ТГ.
Людмила мала виступити з відповідною промовою на сесії селищної ради, запланованій на 15 липня. Також перед селищними депутатами збиралися сказати своє слово працівники трудових колективів комунальних закладів, приречених на скорочення і закриття. Мали приїхати керівники Вижницького району, занепокоєні неналежною підготовкою Путили до багатолюдних урочистостей з відзначення ювілею Юрія Федьковича вже на початку серпня.
Але буквально в останній момент сесію перенесли. Як зазначалося в розісланих повідомленнях депутатам, «через погане самопочуття селищного голови Івана Повідаша». Це, однак, не завадило Івану Петровичу у відмінений сесійний час преспокійно керувати власним авто в роз’їздах путильськими базарами. (на фото).
Поговорити з паном Повідашем мені не пощастило – при нашій зустрічі він категорично відмовився від будь-яких розмов.
Проте його розмова з путильчанами, мешканцями громади – давно на часі.
Світлана Ісаченко, журналістка.
