Напередодні Дня Незалежності України розповідаємо про тих, хто незважаючи на обставини, шукає шляхи, рішення і можливості розвивати свою державу. А труднощі тільки гартують та додають впевненості у тому, що шлях обраний правильний. Бо бути вільними – це не тільки повернути свої кордони, це зміцнювати економічну незалежність, розвивати потенціал та працювати задля розвитку України у кожній сфері.
Іван БУБУЛЬЧУК із села Усть-Путила у свої 24 роки – час розквіту юності та енергії, вже пройшов гирло війни. Це не те, про що він мріяв і до чого прагнув, але те, чого уникнути не дозволила б совість та національна гідність.
– Після повномасштабного вторгнення ми з друзями одразу почали шукати шляху, як потрапити до лав ЗСУ, – розповідає Іван. – Однак це виявилося непросто, бо в мене за плечима не було попереднього військового досвіду, навіть строкової служби. Однак пізніше нас прийняли до ТрО в 94-й батальйон і разом із іншими добровольцями ми почали виконувати бойові завдання. Спочатку служили в Сумській області, згодом нас перекинули на Донецький напрямок під Бахмут. Там ми пройшли бойове хрещення і понесли перші бойові втрати…
Минулого року за станом здоров’я Івана комісували. Але він зізнається, що довго не міг прийняти реальність і продовжував жити військовим життям – організовував та закривав збори на потреби військових. Та й каже, що більшість демобілізованих військових не можуть одразу адаптуватися в тилу.
– Час від часу виникає бажання повернутися, – каже Іван. – І це зрозуміло, бо на війні все простіше, те життя стає ближчим і зрозумілим. А в тилу виявляється, що реалізувати себе непросто, і військову справу знали краще. Можливості отримати дохід обмежені. І це в мене ще немає дружини і дітей. А якби були, то взагалі не знаю, як би забезпечував їх…
Хлопець завжди мріяв про фінансову незалежність. До війни закінчував Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» за спеціальністю «екологія». І можливо вже працював би за фахом, якби не війна… Проходячи реабілітацію в Чернівцях, від товариша дізнався про державні гранти на розвиток власної справи для ветеранів війни. Вирішив спробувати. У голові вже мав чіткий план, але на папері у цифрах потрібно було викласти його.
Іван звернувся до працівників центру зайнятості, вони ж і допомогли йому методичними рекомендаціями. Подав заявку та успішно пройшов співбесіду. Молодий підприємець аргументує, чому обрав саме таку справу:
– Останній час я проживаю у Вижниці і спостерігаю за тим, що у місті немає хорошої точки громадського харчування з фаст-фудом. Тому вирішив відкрити тут шаурмічний заклад. Це, можливо, не те, чим я хотів би займатися, але точно те, що потрібно цьому місту.
Отримані 250 тисяч гривень від держави Іван використав на закупівлю кухонного обладнання. А за власні кошти (у договорі прописана сума спів фінансування у розмірі 100 тисяч гривень) докупив сировину, орендував приміщення. Однак хлопець каже, що насправді власних коштів витратив десь близько 200 тисяч, оскільки у процесі постійно з’являлися якісь нові потреби і їх треба було закривати.
З дня затвердження заявки на отримання грантових коштів і до отримання обладнання минуло приблизно два місяці. Зараз у закладі в тестовому режимі вже працює працівниця, а за умовами грантової програми – з наступного місяця буде працевлаштований постійний працівник чи працівниця.
– Не можу сказати, що я досягнув всього, що хотів, – каже Іван, але перші кроки зробив і це важливо. Насправді, головне – відкинути сумніви і прийняти рішення. Але разом із тим – іти за своєю мрією раціонально прогумовуючи шляхи її реалізації. І тоді все обов’язково вийде.
Людмила ФЕДЮК.
