Або чому про домашнє насильство прийнято мовчати…
Є речі, про які не говорять… Ніхто не знає чому, але так прийнято. У дитинстві дівчинка спостерігає, як мама тонує синці під очима, які звечора поставив нетверезий батько. А в дорослому житті зіштовхнувшись з першими проявами аб’юзу, замість побачити «червоний прапорець» у стосунках, думає: мама ж якось жила… Як розірвати це коло родинних сценаріїв і чому більшість постраждалих від домашнього насильства мовчать – спробувала розібратися з фахівцями.
Як підкреслює начальник Путильського відділення поліції №1 Сергій Танасійович ЯВНІЦКИЙ, домашнє насильство може відбуватися не тільки між чоловіком і жінкою. Правоохоронці реєструють випадки між дітьми і батьками, невісткою і свекрухою, рідними братами тощо. Але найчастіше все-таки звернення надходять від подружжя. І за статистикою, найчастіше потерпілими є жінки. І діти, які за всім цим спостерігають, а в гірших випадках – стають учасниками…
– Більшість фактів домашнього насильства відбувається у нетверезому стані, – каже Сергій Танасійович. – Так, тільки цього року наші працівники склали 69 адміністративних протоколів за статтею 173-2 КУпАП (13 за частиною 2 статті 173-2). Поряд із цим 28 фактів домашнього насильства не підтвердилося. А стосовно кривдників винесли 42 термінові заборонні приписи. Це означає тимчасове ізолювання кривдника від потерпілих. На свій розсуд поліцейський, який прибув на виклик, може визначати час – від години до доби, щоб емоційний стан кривдника заспокоївся. На цей час кривдникові радять або піти до родичів чи знайомих, або забирають до відділку, де є «зелена кімната» для перебування.
Насильство – це не тільки про тілесні травми
Також два роки тому, в грудні 2021, в Путилі облаштували кризову кімнату для тимчасового перебування потерпілих від домашнього насильства. Тоді ініціаторкою цього проєкту виступила відома волонтерка та засновниця «Міста Добра» Марта Левченко. Путильська селищна рада знайшла та облаштувала дві кімнати для створення «Кімнати безпеки». Спільно з благодійниками вдалося закупити необхідні меблі, обладнання та речі.
Уже в перший день відкриття волонтерка переконалася, як важливо створювати місця безпеки для потерпілих від домашнього насильства. Адже вже у день відкриття прийшла жінка, на обличчі якої не було вільного місця від синців. Вона розповідала, що разом із трьома дітьми роками живе у насиллі і сама сплачує штрафи за своє ж побиття… Бо нікуди піти з дітьми (з архіву «Карпат» – № 52 від 30 грудня 2021 року). Однак із початку війни через специфіку розташування («Кімната безпеки» знаходиться у приміщенні Путильського військкомату) доступ до неї обмежений. Та правоохоронці зазначають, що готові прийняти на тимчасове перебування у «зелену кімнату» у відділку, якщо люди звернуться за допомогою.
Вже тоді Марта Левченко зазначала, що багато людей не звертається за захистом, бо елементарно знає, що його можна отримати. Тож запитую в Сергія Танасійовича, як діяти людям, стосовно яких вчиняється насильство.
– Якщо жінка чи чоловік потребують захисту, то треба звертатися на спецлінію «102», повідомити когось із поліції безпосередньо, звернутися до органів місцевого самоврядування або служби соціального захисту, – каже начальник поліції. – Не обов’язково чекати фізичних побоїв. Домашнє насильство може бути кількох видів. Психологічне – коли мова йде про погрози, словесне приниження, знецінення. Матеріальне – шантажування потерпілої сторони коштами чи матеріальними благами, утиснення її прав. А вже фізичне насильство – це намагання причинити чи спричинення тілесних пошкоджень.
Чому насправді зменшилася кількість звернень?
Якщо порівнювати статистику звернень за 2023 рік і поточний, то упродовж 8 місяців 2024 року зареєстровано на 27,67% менше звернень про вчинення домашнього насильства. Однак ці дані не мають позитивних зрушень у вигляді зменшення кількості випадків. Як зазначає Сергій Явніцкий, більшість жінок не звертаються, бо бояться, що після цього чоловіка заберуть працівники військкомату на війну. Деякі вже зверталися і ніякого результату. А іншим просто соромно визнати, що у їхніх сім’ях проблеми. Бо що ж люди скажуть?
Як приклад, випадок у громаді, коли чоловіка за цей рік вже чотири рази притягали до відповідальності за вчинення домашнього насильства стосовно жінки, яка знаходиться в стані розлучення з ним. Але поки що не має куди піти. Ні адміністративні стягнення, ні громадські роботи не дали результату. Останній раз його притягнули до кримінальної відповідальності.
Такі випадки не поодинокі як і випадки, коли поліцейські прибувають на виклик, а подружжя вже встигло помиритися. І жінка відмовляється від свого звернення. Але не тому, що чоловік з наступного дня кардинально зміниться. А тому, що завтра він протверезиться і на якийсь час буде інакшим. А потім ситуація повториться.
То чи може все-таки потерпіла сторона розраховувати, що її законно зможуть захистити від кривдника?
– Законодавством передбачено, що уповноважені працівники поліції мають право виносити терміновий заборонний припис відносно кривдника від одного до десяти діб з вимогою залишити місце проживання постраждалої особи, заборонити контактувати в будь-який спосіб із цією особою, – каже Сергій Танасійович. – А вже обмежувальний припис стосовно кривдника встановлений у судовому порядку може виноситися терміном від одного до шести місяців.
Кривдників також ставлять на профілактичний облік і правоохоронці проводять з ними профілактичну роботу, навідують без попередження додому, щоб побачити, в якому він стані та як поводиться. За умови погодження самих кривдників їм можуть направляти на проходження програми психологічної підтримки. Але поки що жоден із них не виявив бажання проходити цю програму.
Токсичні стосунки: підміна понять і нормалізація насильства
То чому ж у більшості випадків люди самотужки намагаються розібратися з домашніми проблемами, навіть якщо вони час від часу повторюються і стають все більш загрозливими. Питаємо відповіді у практикуючої психологині та психотерапевтки Марини ДІДЕНКО.
– Часто люди, здебільшого, жінки, терплять насильство і не звертаються за допомогою, бо у стосунках завжди є щось хороше, – констатує спеціалістка. -. Спогади, спільні моменти. І жінці хочеться вірити, що якщо вона змінить поведінку, то й ставлення до неї зміниться. Вона підсвідомо звинувачує себе. Другий момент – нормалізація певних проявів. Жінка намагається заховати реальність за фразами: «А кому тепер легко?», «Всі так живуть», «Жінки мають бути мудріші», «Краще з кимось, ніж самій», «Ну і що, що запальний? Зате гроші додому приносить». Адже є моменти матеріальної залежності від кривдника. Тож всі ці факти і тримають людей в токсичних стосунках.
Звісно, далеко не всі знаходять сили розірвати такі стосунки. Як зазначає пані Марина, для цього у людини мають бути опори: рідні люди, певна стабільність. Якщо є опора, то вона починає шукати шляхи: безкоштовні курси на навчання, соціальні проєкти підтримки. Важливо, щоб кожна людина усвідомила: просити про допомогу – це не виявляти слабкість. Навпаки – це прояв сили, що ви починаєте шукати вихід із замкнутого кола.
Також для повної стабілізації психологічного стану людині, яка терпіла домашнє насильство, потрібно працювати над собою, заручитися допомогою психолога. Щоб побудувати власні кордони та повернути свою цінність у своєму житті.
– Але найскладніше, коли мова йде про дітей, – каже пані Марина. – Адже основне завдання батьків – створити для дітей психологічно безпечні умови. Якщо вони виростають в сварках, агресії, постійних конфліктах, то отримують психологічну травму. Згодом вона трансформується у постійну тривожність, страхи, проблеми з самооцінкою, порушенням розуміння нормальної моделі родини.
Тож коли двоє дорослих вирішують свої проблеми криками чи й кулаками, а поруч діти – вони вчиняють злочин проти них. Бо обоє не справляються з своєю основною батьківською функцією – створення безпечного та комфортного дитинства. І якщо домашнє насильство є систематичним і при цьому люди продовжують жити разом «заради дітей», то і потерпілій, і кривднику варто задати собі запитання: а дітям точно добре в такій родині?
Людмила ФЕДЮК.
