Переселенці з різних куточків України знайшли на Путильщині свій новий дім, підтримку і можливість розпочати все спочатку. Розповідаємо, як громада простягнула їм руку допомоги і що з цього вийшло
Війна вигнала з дому. Це про них – людей, які з речами першої необхідності та документами (або й без них) тікали світ за очі від «руського міра». Вони не знали, що чекає попереду, але точно знали, що позаду – смерть. Буковина стала одним із найзатребуваніших західних регіонів, де у перші дні війни день і ніч прибували автобуси та легкові автомобілі з переміщеними особами.
До цього часу Путильщина – найвіддаленіший куточок Буковини, не знала такого ажіотажу. Але горяни швидко організувалися, така згуртованість відчувається й досі. Адже не всім переселенцям вдалося повернутися додому чи переїхати. Відзначаючи День Соборності України та напередодні другої річниці битви за свою цілісність і незалежність, згадуємо події, які вже стали історією. І розповідаємо про людей, які втративши все, ставали на ноги заново, прийнявши руку допомоги місцевих громад та організацій. Бо сила – в єдності.
За два роки Усть-Путильська громада прийняла 697 внутрішньо переміщених осіб. Разом із працівниками сільської ради влаштуванням та реєстрацією на грошові і матеріальні допомоги займалася голова громадської організації «Злагода» Антоніна Скидан. І хоча громада не була готова до цих подій, однак відреагували миттєво.
– Як тільки ми почули, що потрібно прийняти переміщених осіб, то у громаді одразу зібрали триденний заробіток з усіх, починаючи з органів місцевого самоврядування і до техперсоналу, – пригадує Антоніна Олександрівна. – За зібрані кошти закупили робочий матеріал, а місцеві підприємці виготовили ліжка. Тож 240 ліжкомісць повністю укомплектували подушками, ковдрами, покривалами, рушниками та іншим. Наше завдання було – забезпечити необхідний мінімум для більш-менш комфортного проживання.
Громаді це вдалося. З 7 квітня до 20 липня 60 осіб проживали в обладнаному під житловий сектор укритті нової школи (решта – в приватному секторі). Люди отримували триразове безкоштовне гаряче харчування. А співпрацюючи з обласним логістичним центром «Олімпія» вдавалося забезпечити тимчасових гостей громади одягом, взуттям та всіма необхідними речами. Згідно з відповідною Постановою Кабміну, з 1 вересня 2022 року у школі мав розпочатися навчальний процес. Тому жильців переселили у приміщення старого корпусу початкової школи. Через несправну електропроводку трапилася пожежа, тож людей довелося знову переселяти.
Разом із тим керівництво та актив місцевої громади дбали про те, щоб внутрішньо переміщені особи не просто ночували і харчувалися в громаді. Важливо було зробити все для того, щоб люди мали бажання, а головне можливість – влитися, інтегруватися у життя Усть-Путильської громади. Для цього почали запроваджувати заходи згуртування.
– Так напередодні великих свят чи урочистих дат ми проводили у громаді заходи, куди запрошували переміщених осіб, – каже Антоніна Олександрівна. – Напередодні Великодня запросили бажаючих на майстер-клас із писанкарства, через деякий час провели майстер-клас із деревообробки. Минулого місяця ми провели андріївські вечорниці. Кожне свято – це не просто гарна вітрина для наших гостей. Це можливість взяти участь, спробувати себе у новій справі, обмінятися традиціями та звичаями, розповісти про своє і пізнати гуцульське.
Окрім святкувань, люди спільно ще й працювали. Так минулого літа на заході згуртування, який передбачав висадження сакур біля будинку громади (міні-грант, який реалізувала ГО «Злагода») працювали і дорослі, і діти. А з яким захопленням вони спільно працювали на місцевому стадіоні, приводячи до ладу огорожу та територію!
Для того, щоб ще більше сприяти адаптації тих, хто залишився, та подарувати їм відчуття затишку і стабільності, у громаді за рахунок грантового проєкту (3000 у.о.) створили простір спільнотворення та взаємодії для місцевих і внутрішньо переміщених осіб. У Будинку громади обладнали приміщення диванами, стільчиками та мультимедійним обладнанням. Урочисте відкриття простору планується 31 січня. Тож відтепер у людей, які й досі залишилися в Усть-Путильській громаді (сьогодні це 68 осіб, які проживають в приватному секторі) буде чудова нагода корисно і змістовно провести час, завести нові знайомства та просто поспілкуватися.
Особливої поваги заслуговують люди, які не втрачають можливості співпрацювати з місцевими жителями. Навіть, якщо спочатку така співпраця приносить тільки емоційне задоволення. Це історія Євгена Миколайовича Маслієва, який переїхав із родиною з Харківщини. Переживши кілька місяців окупації, вони разом із дружиною покинули домівку. Бо відповідали не лише за себе, а й за п’ятьох дітей, яким замінили батьків, заснувавши дитячий будинок сімейного типу. У минулому Євген був військовим офіцером, пізніше тренував команду харківського «Металіста». Тож коли йому запропонували влітку 2022 року спочатку в Путилі тренувати юних футболістів, а потім – очолити цілий гурток в Усть-Путильській громаді, не вагався. І ще не відомо, кому пощастило більше: Євгену, якого заняття з дітьми відволікали від непростого сьогодення чи дітям, яким нарешті знайшли наставника для улюбленого заняття… А коли після місяця тренувань хлопці отримали перші здобутки на змаганнях, то загорілися ще більшим бажанням до спорту.
Тепер в Усть-Путильській громаді під керівництвом Євгена Маслієва тренуються дві команди футболістів. Вони беруть участь практично в усіх спортивних заходах не лише району, а й Буковини. Та звідусіль привозять переможні місця, гідно змагаючись на рівні з вихованцями дитячо-юнацьких спортивних шкіл.
А ще підтверджується одвічна істина: кохання – непідвладне ні подіям, ні обставинам. Чи може бути у такий складний час місце для романтики? Може! Бо війна не здатна перекреслити життя, якщо почуття справжні. Тож в Усть-Путильській громаді навіть зіграли весілля двох переселенців у сільській раді. 27-річна Ірина Карпятіна з Донецька та 31-річний В’ячеслав Ластович із Луганська – інваліди з діагнозом ДЦП. Вони познайомилися в евакуаційному поїзді по дорозі на захід України. Так трапилося, що поселилися також разом: спочатку в шкільному спортзалі, а потім – у приміщенні старої школи.
Антоніна Скидан розповідає, що коли вони прийшли до сільської ради з проханням засвідчити їхній шлюб, то у неї одразу виникла ідея. Разом із однодумцями вони влаштували справжнє весілля закоханим, у яких тут не було жодної рідної душі. З весільним віночком, святковими нарядами, фотозоною та гуцульським застіллям. Це було справжнє свято для молодих людей, яке залишиться чи не єдиним світлим спогадом із цих непростих воєнних часів.
Навіть тепер, коли вони вже переїхали з Усть-Путильської громади, продовжують підтримувати зв’язок із горянами. Зараз подружжя проживає в Чернівцях, Ірина влаштувалася на роботу. А нещодавно В’ячеслав передав для голови громади Марії Ілюк подарунок – алмазну вишивку, якою захоплюється останнім часом. Тож можливість бути своїми у громаді, яка стала за кілька місяців рідною, допомогла їм повірити у себе та свою потрібність у суспільстві.
Тож досвід Усть-Путильської громади доводить, що саме від вмілої організації місцевим самоврядуванням не лише умов проживання, а й можливостей розвиватися, обмінюватися досвідом та працювати залежить ефективна інтеграція внутрішньо переміщених осіб у громаді.
Людмила ФЕДЮК.
