– Саме це було останнім проханням перед смертю і заповітом мені від батька , – пригадує Василь Юрійович НЕСТОР з хутора Широкий села Гробища. – Мій батько Юрій Юрійович був відомим пасічником. Понад п’ятдесят років, починаючи з 1947-го він тримав велику пасіку. За що й отримав звання «Заслужений пасічник Буковини». Він жив пасікою і бджолами, а мама Євдокія Петрівна допомагала. Я з малої дитини теж крутився на пасіці, тож з дитинства звик до того, що Божа комаха, як називають бджолу, літає по подвір’ю. І для батька було дуже важливо, щоб я продовжив його справу, тобто – щоб не згубив бджолу і не звів пасіку нанівець.
Прохання батька Василь Юрійович виконав і нині на його обійсті, на висоті 1000 метрів над рівнем моря, розташовані 35 вуликів. Вони вже підготовлені до зими, мають достатньо корму. Бо цього літа щедро обдарували господаря медом. Різнотрав’я високогір’я, ожина, малина та інші гірські цвітіння – це найкраще місце для медозбору. Тож довгими зимовими вечорами чоловік смакуватиме з карпатським чаєм мед, зібраний на високогір’ї та зміцнюватиме імунітет природнім способом.
Непросто було утримувати пасіку, догляд за якою вимагав часу і зусиль. Адже до родинного обійстя з центру Путили – приблизно 12 кілометрів. А Василь Юрійович завжди працював на державних посадах – був і заступником голови районної ради, депутатом районної ради двох скликань, працював у сфері культури майже 12 років, в тому числі – очолював галузь. Але старався у найбільш відповідальні періоди з’являтися на пасіці.
– Гуцули кажуть, що курчат рахують восени, а бджоли – навесні, – розповідає Василь Юрійович, – найголовніше для них – пережити зиму. Ще один важливий період – роїння. Зазвичай він припадає на червень. Якщо не встигнути зробити відводок у кожну вулику, то найактивніший рій вийде. А ті, що залишаться, не будуть вже такі працездатні.
Обмінюватися досвідом та вдосконалювати свої знання Василь Юрійович має можливість разом із іншими пасічниками, адже з 90-их років ходить до Асоціації бджолярів України. І, звісно, як досвідчений пасічник, може підтвердити цілющу силу меду та його значення для нашого здоров’я.
– Якщо зранку випити склянку води з столовою ложкою меду, залитою звечора і підготувати склянку такого напою на вечір, то можна комфортно і легко очистити організм, покращити роботу серцево-судинного системи, – каже пасічник. – А якщо натуральний гірський мед зберігати у сухому місці в скляній тарі, то він збереже свої корисні властивості на десятки років.
Василь Нестор продовжує традиції господарювання свого роду і закликає молодь відновлювати та продовжувати цю справу.
– У нашому куті я один пасічник на найближчі три горби, – констатує Василь Юрійович, – а так хочеться, щоб оживали наші гори. Щоб не лише полонини біліли овечками, а й бджоли літали понад сінокосами, збираючи цінний нектар. Бо для гуцула мед – це не просто пожива. Це справжня валюта, яка коштує більше, аніж гроші. Наприклад, робітник може сказати: «Не треба мені платити, дайте краще літерку меду». Мед – це візитна картка наших господарств, а пасічництво – делікатна справа для душі і побутових потреб.
Людмила ФЕДЮК.
