Напередодні святкування Різдва Христового у літературній світлиці музею-садиби Юрія Федьковича відбулася презентація книги «Колядник». Зібрала та упорядкувала матеріали для збірника поетеса, голова товариства «Просвіта» Путильщини Валентина Буняк. Це вже сьома книга авторки, яка є важливим внеском у збереження гуцульських традицій (попередні книги – авторська поезія та проза). Тож у світлиці зібралися науковці, вчителі, бібліотекарі, музейні працівники та поціновувачі народної культури.
«Життя – це не лише сьогодні, це минуле і майбутнє. Нічого не народжується з нічого», – такими словами Валентина Буняк окреслила своє творче покликання під час презентації книги «Колядник». Вона зізналася, що любов до слова, літератури та вишивки передала їй мама, яка виховала п’ятеро дочок, чотири з яких стали педагогами. «Бог і мама дали те, чого не могла заховати», – каже авторка.
Коляда завжди була важливою частиною її життя. Валентина пригадує, як батько вів коляду, а в спадок залишив зошит з колядами, який став для неї безцінною реліквією. Саме цей зошит став одним із перших джерел для книги, над якою вона працювала тривалий час. Історія коляди, музика скрипки та згуртованість людей навколо неї завжди наповнювали душу радістю. Як колись говорив Юрій Федькович: «Весело було і мені на душі, та й, мабуть, людям, які коло мене зібралися».
Валентина Буняк щиро подякувала всім залученим за підтримку та допомогу в упорядкуванні видання. Адже робота над книжкою була справою, яка об’єднала чимало людей. «Довгі роки я збирала коляди, а ідея видати книгу народилася рік тому саме у цій світлиці. Це результат спільної праці, за що я дуже вдячна. І тексти, і фотографії – все це вдалося упорядкувати завдяки підтримці небайдужих людей».
Упорядниця «Колідника» підкреслила, що «коляда» для нас – це літературне слово. А в часи Юрія Федьковича коляда – це була віддяка, подарунок на різдвяні свята. Багатші люди давали біднішим якусь коляду – хліб, книгу, гостинець. А «коліда» – це була співанка, вінчування, прославляння народження Ісуса Христа.
Присутні згадували й цікаві факти, пов’язані з колядою. Зокрема, заступниця директора Путильського ліцею, лауреатка премії ім. Ю. Федьковича та дослідниця народних звичаїв Ганна Колежук підкреслила: «Коляда – це те, що найкраще збереглося у нашій місцевості. Працюючи з учнями і ученицями з 1997 року над науковими проєктами, ми маємо можливість вивчати й популяризувати ці традиції. Одна з наших випускниць, Ангеліна Логош, захистила роботу про коляду «Хід коляди на Гуцульщині» на міжнародному рівні й була визнана найкращим знавцем рідного краю».
Ганна Ярославівна поділилася й цікавими фактами, пов’язаними з колядою. Наприклад, чому головного колядника називають «березою». Особливістю гуцульської коляди є традиція, пов’язана з трембітами. Раніше в коляду ходили з трембітами. І на інструменті, на якому грали під час коляди, не грали вже на похоронних обрядах. Таку трембіту обмотували березовою корою, а музиканта, який на ній грав, називали «березою». Саму трембіту, відповідно, називали «березівкою». Та й скрипаль звався скрипічником, а підготовка до коляди розпочиналася у пилипівку.
Інший давній звичай пов’язаний із тим, що при зустрічі коляди на хрест «берези» клали повісмо – нитки з конопель. Однак сьогодні цю традицію зберегли лише символічно, замінивши рушником, адже коноплі вже майже не вирощують, а повісмо стало рідкістю. Такі автентичні звичаї є важливою частиною культурної спадщини, знання про які необхідно зберігати й передавати майбутнім поколінням.
Тож презентація завершилася обговоренням важливості збереження народної творчості та передачі її наступним поколінням. «Колядник» Валентини Буняк є не просто книгою, а літературним хранилищем, яке нагадує гуцулам про величну силу рідних традицій.
Людмила ФЕДЮК.
