Ще у 2023 році стіни опорного закладу «Довгопільський ліцей» наповнилися особливим світлом – тоді тут відбувся урок літератури рідного краю, присвячений презентації збірки «Календарної осені клавіші» Світлани Хрищук (Сенчук). Вірші поетеси-аматорки настільки припали до серця громаді, що їх і досі цитують, а ту теплу зустріч – згадують. Сьогодні ми вирішили познайомити наших читачів із цією талановитою жінкою ближче та запросили її на «віртуальну гостину», аби розпитати про життя, боротьбу та джерела натхнення. А також про те, що пов’язує нинішню чернівчанку з Карпатами.
– Пані Світлано! Насамперед поділіться, що пов’язує вас із нашими Карпатами?
– Мої вітання читачам видання «Карпати»! Дозвольте розпочати з того, що мене пов’язує саме з Карпатським краєм. То рідна сторона! Народилася я в Львові та тут, в мальовничому містечку Косів, пройшло моє дитинство. Саме тут я навчалася та успішно закінчила рідну Косівську середню школу №2 (тепер це Косівський ліцей № 2 імені Михайла Павлика). Паралельно навчалася у Косівській школі мистецтв, яку також закінчила з відзнакою у 1994 році. Були думки продовжити далі музичну освіту чи обрати педагогічну… Але склалося інакше.
Стежини долі привели мене на Буковину, в Чернівці, в 1998 році, коли я стала студенткою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Спеціальність була зовсім новою для мене — «Землевпорядкування та кадастр». Як результат – здобуття фаху інженера-землевпорядника. Отримавши диплом, пройшла стажування в землевпорядній фірмі, де згодом продовжила свою виробничу діяльність. То був 2003 рік. Однак цього ж року за порадою та запрошенням колишнього завідувача кафедри Назаренка Івана Івановича повернулася на рідну кафедру. Впродовж 2003‐2020 років працювала на посадах викладача-стажиста, асистента кафедри. З 2012 по 2016 рік навчалася в аспірантурі Київського національного університету будівництва та архітектури.
– Як відбулося ваше повернення до творчості – художнього слова?
– Зі шкільних років тяжіла до вивчення гуманітарних наук. Особливо цікаво було вивчати історію та літературу, мистецтво та музику, англійську мову. Перша спроба віршування відбулася саме в старшій школі – окремі катрени, невеличкі вірші… В студентські роки продовжувала вести записник, де залишала свої віршовані думки. Однак не можу сказати, що до своїх творчих спроб ставилася серйозно – все ж більшість часу приділяла навчанню за спеціальністю, згодом роботі та сім’ї. І от якось довгі роки мої віршовані думки, нариси залишалися жити в старих запасниках у шухляді. Можливо так і тривало б далі, та все в житті змінює випадок…
– Ви згадували про серйозні життєві виклики…
– Так, для мене це стала серйозна недуга (пухлина оболонок головного мозку), кілька операцій, довга реабілітація, відчуття непоправної втрати здоров’я, можливостей. Саме через це випробування я не повернулася з декретної відпустки до викладацької діяльності. Ця обставина мотивувала мене повернутися до забутої творчості, вона стала для мене і відрадою, і підтримкою, і способом не загубити себе як особистість. Хтось скаже: «не було б щастя, та нещастя помогло»… Можливо, але це доволі жорстко, бо боротьба з обставинами розвернула моє життя в інший бік… Боротьба триває – як кажуть французи «C’est la vie». Дякую Богу, що всупереч обставинам і завдяки підтримці рідних людей – дорогих батьків, дітей та чоловіка – я змогла не загубити творчий дар.
– Розкажіть про вашу дебютну збірку.
– Наприкінці 2022 року побачила світ збірка «Календарної осені клавіші». За тематикою доробок багатогранний – і пейзажна лірика, і філософсько-побутові роздуми про взаємини, патріотична та інтимна лірика – гадаю, кожен читач зможе знайти щось для себе. В 2023 році відбулася творча презентація збірки на базі Довгопільського ліцею – саме тієї школи, яку колись закінчував мій чоловік. Він і став ініціатором знайомства з моєю творчістю в стінах рідної школи. Цей захід відбувся завдяки підтримці вчителів Надії Тонієвич, Любові Кочерган та колишнього директора Івана Дмитровича Терена, який став одним з рецензентів збірки. Наприкінці 2023 року відбулася презентація в Науковій бібліотеці рідного ЧНУ. Коли я дізналася про можливість вкотре презентувати свій доробок, відчула насамперед велику людську вдячність.
– Які ваші плани на майбутнє та що б ви хотіли побажати молоді?
– Плани є… Хоч сьогодення нині — то ще один наш спільний виклик, маю надію з Божою поміччю видати другу збірочку. А загалом – насущні батьківські думки про дітей (виховуємо двох донечок – студентку і школярку). Вже 2 роки я є членкинею ГО «Поетична родина» – спільноти, яка об’єднала творчих людей навколо ідеї видавництва якісної літератури. Силами спільноти побачив світ альманах «СНІП», співавторкою якого я є.
Отож хочу побажати молоді не так фанатично заглиблюватися у цифровий світ, який нівелює живі людські відносини. Не відкидайте мудрості поколінь, читайте живі книги з якісним наповненням. Працюйте та перемагайте не один одного, а зло… Пам’ятайте, що добра книга допомагає навчитися мислити креативно, образно, аналізувати. Читайте хороші книги, дбайте про здоров’я та світ навколо нас… Хай щастить! Жиймо, товариство, та перемагаймо!
До слова, у читачів ще є нагода придбати мою збірку – тираж був великий, а презентацій мало через стан здоров’я. Якщо комусь цікаво – повідомляйте.
– Щиро дякую пані Світлано за цю відверту і надихаючу розмову. Нехай ваші «клавіші» ніколи не змовкають, а мелодія життя звучить лише на мажорних нотах перемоги та надії.
Спілкувалася Людмила ФЕДЮК.
