таємниці гуцульських майстрів
Продовжуємо тему будівництва гуцульської хати. І знані майстри краю діляться своїми спогадами. Так, Іван Степанович Глевчук з Бокача розповів про давні традиції та звичаї перед початком будови. “Коли зачінаєш будувати хату, – розповідає він, – то береш благословіння у церкві або монастирі. Було й так, шо газда міг брати глини та й ішов до мольфаря, би заворожив, ци можна, ци ні на тим місци класти хату. Потому береш воду йорданську свічєну, ідеш кругом – оббризкуєш водичкою то місце, де будут будувати хату. Та й кажеш: “Господи, благослови!”. Ніхто не може побороти – ні місєц, ні сонце, тому коли настає молодий місєц, кажеш: “Місєцю, ти старий, я – молодий, руки пидношу, щастя-здоров’я в тебе прошу. Храни-сохрани від розуму дурного, злого, гіркого, від неволі, від напасти, від вури-вуренних, від злоби-злобенних, най іде собі разом з ніччю у камінє дираве. З каміня – у море, з моря – на дно”.
Вибираємо місце під хату, там де є добра дорога. “Зачінаю робити в чітвер, – каже майстер, – коли місєц у повни, або йшов до повні. Не можна зачінати будову хати, коли вин иде на спад, або у пісну днину. Спитайси у господаря, шо в тій хаті має бути, шо би вони хотіли, шо наймиліше буде. Домовляютси з господарем, йик має виглідати хата, шо треба зробити. Лиш зав’їзати, може звести, може зкізлувати, заміт веречі, косаки покласти. Або може покласти заміт на вуглах, від сокири зробити і дах накрити. Єкшо хату зводили в оструб з вухами, то стовпи були лиш на дверях. Є такі майстри, шо собі роблют шахраво та й другому так само роблют. Бо майстри можут зробити і так, шо в хаті будут одні невої (не буде добра), “на баджогур” – лиш одні сварки”.
Йик зачінав майстер класти хату, мав свою примівку: “Господи, благослови всі діла та й мої на всі дні життя мого та й цих газдів. Благослови, Боже, мою роботу, дай мені віка, даруй мені життя”.
Майстри Юрій Максимович Зінич та Василь Олексійович Фокшєк з Киселиців поділилися спогадами та досвідом. “В’їзали хату чотири чоловіка,- розповідают вони, – Зав’єзували, замикали вугли. Витак кликали господаря і їх розмикали. Вирубували шкабрю, дивилиси, єк шкабря вилітає: йик падає на землю горілиц ци боком. А було й так, шо шкабря вилітала за середину. По цим пизнавали, йик буде йти будова хати. Коли вугли затисли, слухали, шо чути понадвірю. Йик чуют корови та вивці – добре житє буде. А йик запів кугут – хата згорит. Хати можут пустувати, коли шкабря, шо вирубали – вилітає навхрест. Було так, шо газда майстрам не давав то, на шо годилиси, то шкабрю могли пустити на воду і нічо з тих хатий не було. А було ші так, шо пустив шкабрю в крутіж – хати стоєли пусто. Мусів запросити штирьох майстрів, би знов поклали штири вугли. У ту капку, де вирубували шкабрю – клали монету, би знали котрого року зав’єзували хату. Ші пшеницу, уберю від панотця, повісмо. Могли класти каралуші з писанок.
Потому зводили оструб у вугли та й у стовпи. Там можна покласти косаки, бо хату мет крутити. Коли вивели оструб, кладемо платви на ці стовпи. Витак беремоси класти косаки. Їх беремо повид стовпа три штуки в оден бік та й в другий бік. На ці косаки кладемо протеси, робимо заміт. Зверху застелюємо дошьки на платви. На цій стелі робимо зав’язку з бруса такого, єк платва. Йик це зробили, беремо сверло, сверлимо біля кождого стовпа сантиметрів 50 вбік по дві, а то й три дирці. У ні закладаємо сук з смереки, котрий рівний. Йик це зробимо, беремо кізли, вироб’єємо, гаруємо. Пид верхну платву – під кізли, би добре трималоси. Усьо замірєємо. Коли замірєли, розміри сходітци, пидоймаємо кізли і закріплюємо, би не хіталиси (чопами у платву).
Коли зробили, беремоси латкувати. Прибиваємо на кізли цвиками. У буркници латку гарували. Таких латок може бути чотири, залежит від висоти даху. Зверху набивали дранку. Йик збудували хату, клали хрест, а з другої сторони – сокирку, вироблену з дошьки-дранки. Деревце клали там, де була сокирка. У 60-их роках це стало пропадати. Коли деревце поклали, газди давали на рушнику колач, флєшу. Наперед умивали руки і йшли до прощі. Чікав стів усередині, на кождим вуглі стоєло по колачеві і по флєші. Газда приносив зароблене і казав: “Дєкую файно за вашу роботу. Би вас ручки не боліли. Ші бе-сте багато років діждали будувати будинки для людий”. І зацим сідали за стіл.
Віталій ДМИТРЮК.
