icon clock30.05.2025
icon eye355
Дозвілля

Творча спадщина лірників Путильщини

Наш край Буковина, зокрема, Путильщина, дали світові багато визначних постатей. На ниві лірництва починав діяльність Юрій Федькович. Він навчив гуцульських діточок співати під ліру, а старших – грати на ній. У нашому краї на свято Івана Сучавського ходили на відпуст до Сучави в монастир. Там бачили гру і слухали лірників. Туди ходили лірники повід нас – Петро Дзурак, Николай Шкеул, Дмитро Генцар і там грали на лірах.

Ліра Николая Шкеула, яку родина передала у музей-садибу Федьковича.

   Співали різноманітні співанки, зокрема, таку побожну співанку:

З-за гори високої вітер повіває,

Просвітив нам Господь ліру, мало хто тримає.

Просвітив нам Господь пророки світами.

Світий Господь залишив нам панотці з церквами.

А хто вірить в Христа Бога – буде спасений,

Хто не вірит –по заслузі на вогни спалений.

Уставайте рано, люди, Богу ся молити,

Бо Ісус Христос скоро прийде цілий світ судити,

Бо Ісус Христос скоро прийде цілий світ судити,

Ми негодні в гріхах чорні до Христа вступити.

Казав Христос, шо суд буде, народ си не каєт,

Наше тіло любит гріхи, лиш Бог не приймаєт.

Наше тіло любит гонор файно си носити,

Очі наші завистуют, єк би краще жити.

Ходив Христос цілим світом научував люде,

Казав Христос, що тут життя вічного не буде.

Казав Христос, що на світі багатство велике,

А єк ше вно в гонорі – навіки прокляте.

Просив Христос, що від гріхів – бережіться люде,

Бо горівка й перелюбство диявольське буде.

Єк у місті Єрусалимі було по храмі

Та й виходив світий Господь з учениками.

Та виходив світий Господь з учениками,

Там научував своїх людий своїми вустами.

Любі єго ученики зачєли просити:

Коли прийдеш, Сине Божий, цілий світ судити?

Так відказав Світлий Господь золотії справи,

Єк витрубит семий ангел усі людська кари.

Єк нихто уже з панотців у церквах не вчує,

Всєка віра си змішєє, весь світ си зруйнує.

Всєка віра си змішєє, в церквах мут си бити.

Пам’ятайте, скоро прийде Христо всіх судити.

Колис ходив Христос з неба просвітити віру,

Запроданці запродали святе його тіло.

Запроданці запродали, поганини взєли

І до хреста дерев’яного Ісуса прибили.

Били єго жиди всіма нагайками,

Розп’єлили єго на горі межи розбійниками.

Ой молімося до Господа та все Господеві,

Єк ми собі розгадаймо записи Христові.

Єк ми собі розгадаємо, єк Христос каравси,

Єк за гріхи християнів він на муки здавси.

Тримайте си християни на Божій дорозі,

Най си сатана не тішит, най не корит Бозі.

Бо вже зараз половину сатан людий маєт.

А єк буде половину сатан людий мати,

Тогди буде з дванадцяти ланцив розмикати.

А вин буде розмикати з великого грому,

Та він піде цілим світом, запре людям воду.

Буде людей туманити, буде говорити.

Підпишіться мені люди, дам водиці пити.

А хто єму си підпише, хто єму піддастси,

Та най суду не чекає, най так розсипатси.

Ми всі браття, бо й рожені у Христовій вірі,

Появились вовки хижі у Христовій вірі.

А ви, браття-християни, добрий замок майте,

Аби про шо, аби з ким ви не розмовляйте.

Бо єк мете абипрошо, аби з ким розмовляти,

То навіки з жінков, дітьми мут вас розлучати.

То не одна бідна жінка останетси вдовою,

Та не одна дитиночка навік сиротою.

Мут плакати бідні діти, мамо – ми голодні,

Ми без тата, рідна мати, жити не годні.

   Записав Віталій ДМИТРЮК від Євдокії Нестор (співанка Лелика з Довгополя, яку він склав у 60-ті роки минулого століття).

Лірник Николай Шкеул.

Два з лірників вміли грати в скрипку – Николай Шкеул із Яблуниці та Василь Тонієвич з Самакови. Ше був Іван Шкеул з присілка Широкого Киселицької сільської ради. Николай Шкеул був учасником першої Світової війни та співав людям співанку про те, як їх тоді брали на войну:

Давно були дужі люде, бо легко робили,

Уни шосвєта, шонеділі гуляли та й пили.

Уни мали грунту без рахунку, тримали худобу.

Уни пили та й гуляли поверх тижня добу.

Їх ни було один тиждень, другий – до вівторка,

Слуга мусів покутати маржин поверх сорок.

Він покутав сім пар волів, овец ботеями,

Прийшли ґазди серед тижня з добрими гадками.

Прийшли ґазди серед тижня, лігли на піч спати,

Слуга мусів їсти зварити ще й на піч подати.

Отакі то були печі – не мож розказати.

Шо по восьмеро лігало на таку піч спати.

Понедівнок, середу і пєтницу говіли,

Вино пили та й горівку, кізє мнєсо їли.

Уни носили білі гачі, кожухи цапові,

Молодиці у холошнях, а фустки – шовкові.

Запаски крашені, а легіні з топірцями, вибиті ремені.

А лагіні з топірцями, із барана шєпка,

А крисаня затичєна, вгору закочєна.

Діти в школу ни ходили, боєлиси пана,

Та за кожну дитиночку давали барана.

А єк мали одного сина богачі великі,

Єк ишов він до війська, шили білі гачі.

А єк убрав білі гачі, пидперезав боки,

Та далеко тогда була бранта – у Сиготі.

А єк прийшов до Сиготу, то там розибрали,

Та став він під візіту, за жовніра здавси.

Йик сина богацкого за жовніра взєли,

Їго тато та із мамков гірко заплакали.

Сіли собі коло печі, стали говорити,

ШОби дали штири воли сина видкупити.

Шоби дали штири воли та й п’єту телицу.

Та виддали це все панам за пусту дурницу.

А єк прийшов син з Сиготу, розказав, шо видів:

«Я би вже туда не пишов, хоть би так ізнидів.

Я не знаю, ци то школа, ци то така хата,

Шо на хаті стоїт хата та шє й зверху трета».

Але їго рідний тато із того смієтси:

«То не школа, то не церква, то двори дідиські».

Та такі зарозумні тогди були люди,

Отак уно всьо було, бо ніде не були.

Вни рахунки проводили тогди на вориню,

Таких можна поздибати по одному нині.

Таких можна поздибати, бо мали си вчіли,

Уни богато свого грунту напусто пустили.

Співанку я співаю, сокиров не тешу,

Скажіт мені, чесні люди, ци я цисе брешу?

   Записав Віталій ДМИТРЮК від Євдокії Нестор.

Дмитро Гинцар біля церкви у Білоберізці Верховинського району.

Лірник Дмитро Гинцар останні роки свого життя жив на Пилипковому, бо прийшов жити до Василини. Один раз вин не приходив до хати бирше місяця. Василина питаласи за него, де вин дівси, а вин попацив біду. Ішов скраєчку дороги і його там збила машина. Визвали скору поміч, вна його привезла до Анниці Лікар. Та вийшла з хати та й каже: «Я не визивала скору поміч». Тогди вин вийшов з машини і попросив: «Прийміть мене ради Христа». Єк це вчула, зразу взєла до себе. Був у неї, доки не подужів.

   Коли їго ховали у 1986 році, прийшла Назарія, донька Параски, з якою він жив у Гробищі. Вона забрала одну ліру, яка опинилася у Фірчука Михайла з Віженки. Він мав колекцію магнітофонних записів співанок лірників і викупив цю ліру. Мав доньку, яка віддалася, а по весілю її наречений пишов на пид «наводіть порядок». І ті всі надбання, що збирав її тато, пишли у ватру.

   А друга ліра Гинцаря опинилася у Юрія Сиренчука з Вижницького району. Її можна побачити на фотоілюстрацію у книзі «Буковина і буковинці».

Одну із співанок лірників виконує ансамбль села Палтин (Яворів) Сучавського повіту.

   Ось одна із співанок Дмитра Гинцаря, яку він виконував біля церков:

Послухайте, люди добрі, шо буду казати,

Я хочю про давні часи співанку співати.

Послухайте, люди добрі, єк то давно було,

Єк колгоспи в’їзали, то си не забуло.

Єк колгоспи у’їзали, земню видбирали,

Шонайкращих господарів у Сибір забирали.

Та їх голих і голодних в вагонах тримали.

А їх коні і корови в колгосп забирали.

Шо найпущі дрантюги в начальники клали,

Усе їм обіцяли, усе їм давали.

У партію їх приймали, «товаришами» називали.

Але жили товариші, вкупі не ходили,

Але один від другого недалеко жили.

Один жиє при горбові, а другий – при лузі.

У них люди так робили, єк той кінь у плузі.

А ни свєта, ни неділі вільної не мали,

Голі та голодні в дорозі дрімали.

Присадибу відобрали, за гроші ни чюти,

Постолєта си порвали, нема шо убути.

Але їх бригадчик тим не питає,

Біжит борше до буфету, на пиво чікає,

А другий такий самий, розуму ни маї,

Він ходит потемками, хрести розбиває.

Изийшлиси пару дурнів, стали говорити:

«Та ми мусим цеї ночі всі хрести розбити».

Та єк уни говорили, так і зробили:

З-під Німчича до Усть-Путили всі хрести розбили.

Дерев’єні та кам’їні усі, шо до одного.

Та розбили перед хати в Петра Смолінского,

Уни їго розбивали їкос у говіні.

Та розбивси білий хрестик на дрібне каміні.

Господи милосердний, з неба високого,

Нарозуми тих, шо сміютси з смерти Сина Твого.

Це ни жиди та й ни німці хрести розбивали,

Але наші християни зваріювали.

А розбив би їм голу на Ілія самого,

Шоби бирше не робили покаю такого.

А де ці дурні були, єк жидів стрілєли,

Уни з тайстрами просічи миж люди ходили.

Голі та й голодні з голоду здихали,

Ночували попид плоти, вуши роззідали.

А тепер ші гонорютси, шо бригадирами стали,

Уни гадают, шо вни Бога за ноги зловили.

Уни гадают, шо вже цілим світом хитают,

А на них си ніхто не дивит, лиш за дурнів мают.

Їм ніхто си не дивує, вни такого роду.

Хоч кажи, а хоч не кажи, а хоч плюнь у воду.

Такому чоловіку нема шо казати,

Хіба тілько їму оцу пісню заспівати.

Я співаю, дайнакаю, послухайте люди,

Просіт Бога та й молітси, най бирше так ни буде.

Записав Віталій Дмитрюк від Михайла Труфена (Миший, Дихтинецький округ).

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *