Іще трохи екскурсу у гуцульську господарку та побут наших дідів…
Єк хочеш мати собі воли, береш і годуєш бичка один рик. Потому береш і харащієш – маєш вола. Зачінаєш упрігати їго в ярмо, учіш, аби вин кєг та й шукаєш їму пару. Бо усі воли будут кігнути у парі. Пара, то значіт один з лівої, а другий – з правої сторони у єрмі. Їкби замінив того, шо навчіний кігнути на правім боці і поклав на лівий, то уни два не будут кігнути добре.
Абис мав файні воли, треба з ними робити файну селекцію. Із трьох-чотирьох вибирав одного май доброго, а инчі йшли у банти (на буженицу). Робив собі добру породу биків.
У Румунії ни були воли у роботі у лісі, а лиш у поли. Тиму шо воли мають кігнути два зараз, і їм траба широкої дороги. А коні йдут вузков доріжкою, по одному. І кєгнут дерево до трактора.
Хто собі задержів воли – беретци ними веснувати. Вони кігли за собов штраф (фіру) з колесами, бо їм траба було узєти май много сіна. Мереглю клали на фіру, тогди газда миг узєти багато сіна. Воли уліті ни тримали три місіці коло хати, давали їх на пашу у полонину. Там добра пашя. Вони пасли разом з коровами та й телєтами. Медвідь там ни має права, бо коли уни учюют, шо медвідь си ближит, стают у коло. А всередину берут телєт та коров. Медвідь лиш ходит кругом, а узєти ни годен, бо уни рогами б’ют і ни пускают. Коні стают до вороха (докупи) головами, брикают задними ногами, дают риків і ни допускают до себе медведя. У полонині волам дают сіна, отави, соли, а водичку п’ют з корита, де п’є маржина та й стрижки.
Волив брали і на послідну дорогу. Уни кігнули фиру, на котрій був мертвец. Волив файно збирали, вішєли на роги колачіки, коли виріжєли мерця у послідну дорогу. Газди вірили, шо воли то є Божя тварина і ними добре везти мерця. Шє і потепер у гуцульських селах Мараморощини та Південної Буковини виріжєют у послідну дорогу на волах.
Записав Віталій ДМИТРЮК від Николая Маричєка та Михайла Нямчука (с. Вишівська Долина, громада Бистрий, Мармарощина, Румунія).
