Редакція газети «Карпати» активно підтримує професійні та дружні зв’язки із колегами на Херсонщині. Адже там багато десятків років працює наш земляк – журналіст та письменник Микола Гурепко. Ми обмінюємося новою літературою, періодичними виданнями та відгуками на нові творчі проєкти. Тож цінною є ціла рецензія-відгук нашого колеги на видання Буковинської Гуцульщини. Правда, в період війни призупинився їхній вихід, але теми та ідеї наступних випусків вже напрацьовуються редакційною колегією. Мова йде про журнали «Буковинська Гуцульщина», всі номери яких ми передали колегам на Херсонщину. Натомість отримали нове видання-енциклопедію «Нововоронцовщина – перлина України», видану під час війни, де Микола Гурепко пише про край та людей, з яким поріднився. Тож пропонуємо читачам екскурс херсонськими та буковинськими виданнями на сторінках «Карпат».
З ІСТОРИЧНИХ джерел далекої минувшини, усних переказів буковинців старших поколінь можна почерпнути невигадані факти, як у далекі часи панування російської імперії у Таврійській губернії десятки мешканців Буковини гуртом їхали на возах у херсонські степи жати серпами жито. За тяжку фізичну працю їм платили негусто: збіжжям або мідяними грішми. Для буковинських сімей, у яких народилося по 10 та більше напівголодних дитячих ротів, праця зі світання до смеркання близьких у спекотному степу, хоча недостатньо оплачувалося землевласниками, все-таки рятувала від голодної смерті. А при радянському ладу буковинці не лише їздили на сезонні польові роботи в Херсонську область, а з них багато обрали степовий край новим місцем праці та проживання. Благо, в ті роки деякі сільгосппідприємства-мільйонери (і не тільки) охоче надавали роботу переселенцям з інших регіонів на найтяжчих ділянках – сівбі й збиранні нового врожаю зернових та технічних культур. Гарували вони на польових станах, у технічній обслузі, тваринницьких містечках. Господарства виділяли переселенцям ошатні будиночки, хоча не всім. Правда й те, що новосілля святкували не зразу, а після усунення недоробок будівельників власним коштом…
Нерідко випускники університетів та інститутів із Заходу України, котрі обов’язково мали відпрацьовувати на українському Півдні три роки, нерідко на новому місці звивали сімейні гніздечка, залишившись назавжди. Долі перших карпатців та їхніх численних нащадків і сьогодні тісно переплітаються з долями степовиків, трудовими здобутками невтомних у праці хліборобів, механізаторів, тваринників, а також освітян, медпрацівників, лісівників, захисників рідної Вітчизни – справжніх синів та дочок волелюбної української землі. Звісно ж, нетлінні віками кращі культурні цінності двох регіонів держави міцно обійнялися в побуті та звичаях. А ще їхні діти та внуки навчалися в середньо-спеціальних та вищих навчальних закладах. Можна багато-багато розповісти, як колишні буковинці стали міцним трудовим і патріотичним ядром Херсонщини, що стала для них рідною малою батьківщиною!
Без перебільшення, сотні вихідців із Чернівецької та інших областей Заходу України, зокрема, Путильського району, не одне десятиріччя сумлінно працювали в рослинництві, тваринництві, механізації, у школах і лікувальних закладах Херсонщини та нашого Бериславського району, зокрема.
Невипадково автор дозволив собі зробити невеликий екскурс у минуле. Аби спробувати донести читачеві переконливе підтвердження зближення двох регіонів нашої держави – степового і карпатського, віддалених за сотні й сотні кілометрів! За понад 30 років Незалежності Української держави відбулися разючі зміни й на журналістському та літературному фронтах у цілому. Досить відчутно зблизилися та збагатилися культури херсонців і буковинців, відкрився вільний простір до розвитку незалежних засобів інформації як у сільській провінції, так і в містах-мегаполісах української держави. Не кажучи про те, що волелюбна Україна відкрила нові імена поетів, прозаїків, драматургів – найталановитіших і відомих в Україні та за її кордонами. Відомі цілому світові зіркові постаті майстрів красного слова. Дуже прикро, нав’язана суверенній Україні російською воєнщиною кровопролитна війна, знищує все на своєму шляху – багатомільйонні матеріальні та духовні багатства миролюбного українського народу. Незважаючи на велику біду, в столиці України, місті Києві, більшості областей та у прифронтових регіонах видаються друковані газети, ставши літописцями та очевидцями тяжких років війни. Також тримають руку на пульсі трудових і фронтових буднів електронні медіа в Києві і в областях…
…У СТОЛЬНОМУ КИЄВІ видається в друкованому варіанті на 20-ти сторінках формату А4 газета письменників України «Літературна Україна». Її головний редактор Сергій Куліда, редакційна колегія та авторський актив вносять вагомий вклад у розвиток літературного процесу в державі та далеко за її межами.
…Росія своїми загребущими кривавими пазурами чорного крука боляче в’їлася в історичну цінність всеукраїнського та світового значення – головний осідок Національної спілки письменників України в Києві. Здичавіла орда заподіяла значної матеріальної та духовної шкоди маєтку Лібермана, в якому розташований “штаб” всеукраїнського письменства. Голова НСПУ Михайло Олексійович Сидоржевський, Секретаріат, співробітники творчої Спілки, меценати, літератори та небайдужі співвітчизники доклали зусиль, щоби як і багато десятиліть, головний офіс світового значення запрошував НСПУ.
І на постраждалій від війни Херсонщині, навіть під загрозою життю та здоров’ю, редакторка, членкиня Національної спілки журналістів України Ірина Віталіївна Теличко та її надійна права рука Володимир Попов із місяця в місяць готують спеціальні випуски газети «Вісті» Херсонського краю Бериславського району. Безперечно, це дуже небезпечний двобій з нищівною силою ворога мирного життя та свободи слова! Перемогу за перемогою здобувають херсонські журналісти!
ПО-СПРАВЖНЬОМУ опікуються проблемами прифронтової журналістики Правління Національної спілки журналістів України, її авторитетний керівник Сергій Томіленко, відповідальні працівники офісу Спілки, влада на місцях. Погодьтеся, нелегко випускати друковану газету формату А4 на 8 сторінках, оперативно та професійно висвітлюючи життя степовиків в облозі ворожих ракет, бомб, снарядів, мін – і це не весь смертоносний «набір» із ненаситного арсеналу зброї російських вояк. У творчій співдружності з часописом Путильщини в Чернівецькій області, коли-не коли, читачі Нововороцовщини знайомляться з цікавими публікаціями з електронного варіанту «Карпат». Вдатно редагує видання членкиня Національної спілки журналістів України Людмила Василівна Федюк. Це вона познайомилася на одній з ділових зустрічей з колегою з Нововоронцовки Іриною Теличко. Спілкування стало корисним та багатообіцяючим. А вашому журналісту, родом із гірського району Карпат, редакторка Людмила Федюк подарувала кілька випусків історико-краєзнавчого-туристичного часопису «Буковинська Гуцульщина». Отож, люб’язно пропоную «погортати» один із багатьох друкованих видань у палітрі чудових людей та казкових пейзажів названого змістовного карпатського часопису…
…ЧИ НЕ ПРО НАЙГОЛОВНІШЕ: засновником і видавцем в попередніх і в 2021 рр. «БГ» стало Товариство «Буковинська Гуцульщина», (головний редактор Михайло Григоряк, літературна редакторка Людмила Федюк).Також творцями багатопланового часопису стала редакційна колегія, яка працювала на громадських засадах. Наочно можна переконатися: всі ілюстрації, а їх сотні, актуальність текстів і якісна стилістика заслуговують позитивних оцінок! Часопис не проминув назвати трудові колективи та імена безкорисливих спонсорів видання. Серед них – ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія» і самовіддані шанувальники друкованого слова М. В. Андрійчук, М. М. Дячук, І. М. Косован, П. Ю. Лахман, К. М. Михайлюк, І. В. Яків’юк, М. І. Ямницький, М. І. Юрнюк, Р. М. Мицканюк, В. М. Журавель, О. І. Скрипчук та багато інших патріотично озброєних та шанованих персон гірського краю.
Часопис «Буковинська Гуцульщина» – не данина сучасній моді, а вимога часу. Дійсно, у світ популярне видання виходить на понад 70-ти сторінках доброякісного паперу, одноразовим накладом 1000 примірників! Альманах побачив світ у видавництві «Черемош» міста Вижниця Чернівецької області. Місто на межі рівнин і гірської місцевості славиться чудовими краєвидами, пам’ятниками архітектури минулих століть, майстрами з «золотими руками», самобутніми талантами та національною кухнею, збагаченою рецептами корінних народів і сусідніх з Буковиною держав тощо.
До слова, після затвердженої в Україні адміністративно-територіальної реформи, Вижниця об’єднала всі громади колишнього Путильського району! Схоже на Нововоронцовщину!? Неспроста черговий випуск часопису відкриває актуальна стаття Людмили Кочерган, Тетяни Джуряк і Олени Слижук «Школа в Довгопіллі –то храм» (ст. 2-7). Публікація, як і інші 20 статей, щедро ілюстрована кольоровими та далекої минувшини чорно-білими світлинами. «Непотьмяніле перо білого птаха» – під цією промовистою назвою шанувальників вітчизняного письменства з багатьох куточків України, близького та далекого Зарубіжжя зацікавив (перевірено часом!) уривок із книги знаменитої письменниці Української держави і, зокрема, Путильщини, Марії Василівни Матіос. Якщо стисло, майстерне художнє відтворення непростих етапів зйомки фільму «Білий птах із чорною ознакою» зірковими «кіношниками» подружжям Юрієм Іллєнком та його дружиною Ларисою Кадочниковою, наштовхувалося на певні труднощі, та ніколи не зітреться з людської пам’яті. Минулі роки стали вкрай складними, про що відома письменниця-буковинка описала в своїй книзі, яка стала бестселером не лише в Україні, а й далеко за її рубежами. Гадаю, аби зануритися у неповторний творчий стиль української письменниці, варто придбати книгу в книгарнях як провінційних, так і у великих містах України. І подивитися згадану кінострічку! Знайшов за доречне з української Вікіпедії почерпнути більше відомостей про відому письменницю нашої держави.
…Марія Матіос народилася в мальовничому селі Розтоки, своєрідних «воротах» Путильського району на Буковині. Лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка (2005), має державні нагороди: почесне звання «Заслужений працівник культури України», орден Княгині Ольги ІІІ ступеня. Володарка літературних премій «Благовіст» та імені Володимира Баблюка. Переможниця конкурсу «Книжка року -2004» за роман «Солодка Даруся». Це далеко не повний перелік престижних відзнак Марії Матіос на царині сучасної української літератури. Пишучи цікаві книжки різних жанрів, буковинка Марія добре знає, як порадувати волелюбну Україну та вибагливого читача.
…Редакторка Путильського часопису «Карпати» з разовим накладом близько 1,5 тис. примірників (у минулі роки тиражі були значно більшими,- Авт.) Людмила Федюк не лише зі завидним творчим запалом і професійно пише про злободенні питання на газетних, у веселкових кольорах, сторінках друкованого видання, а й бере активну участь у літературному редагуванні та написані цікавих статей для «Буковинської Гуцульщини» та ряду інших видань, над якими працює товариство. Організовує та бере активну участь у важливих актуальних заходах, організованих НСЖУ, Нацрадою в Україні та за кордоном. В колективній «книжці» за 2021 рік талановита журналістка опублікувала статтю під промовистою назвою: «Бійці невидимого фронту в боротьбі з Covid-19 (ст. 17-18). У вступному слові акцентовано увагу: «пандемія коронавірусу, що розпочалася у цілому світі на початку 2020 р., не оминула Путильщину. Невеликий гірський район не був готовий до такого розвитку подій. Але згуртованість горян та відданість справі медичних працівників довели, що об’єднавшись, можна подолати навіть велике лихо». Не секрет, згадані події перекликаються з тими, що мали місце на Херсонщині…
Часопис привертає увагу всіх прошарків населення. Приміром, концентрується увага читача ілюстрованими чорно-білими фотографіями історичні розвідки «Так одягалися жителі буковинської Гуцульщини в давнину» (ст. 25), «Лісовозні вузькоколійні залізниці, як засіб освоєння лісових масивів у специфічних умовах» (ст. 26-27) авторства тодішнього директора ДП «Путильський лісгосп» Василя Слижука.
…Автору в шкільні роки доводилося багато разів на своєму шляху зустрічати пошарпаний будинок колишньої залізничної станції «SELETIN», що і нині бовваніє поблизу місцевої школи-інтернату в Селятинській громаді. Станцію збудували ще за далеких часів нестерпної румунської окупації земель української Північної Буковини. Вузькоколійкою, на задимленому поїзді, що складався з кількох вагонів для пасажирів та вантажних, із села Селятин можна було доїхати аж до Відня (у далекому минулому столиці Австро-Угорської імперії). За помахом «братнього Союзу» після Другої світової війни в гірському районі безмірно вирубували кращі породи пралісу та безмірно вивозили цінні корисні копалини, наприклад, поблизу сіл Ялівець, Перкалаба, на хуторі Комарник. Значної шкоди “нові господарі життя” завдавали флорі та фауні гірського краю, його екологічно чистим водним ресурсам.
ДОДАМ: сучасні українські краєзнавчі кінострічки виробництва «Гуцулендія», які нерідко «крутять» на YouTube, стають безцінним надбанням тисяч людей в Україні та світі! Заполонюють увагу глядачів не тільки первісна краса природи карпатського краю, а й… забуті та втрачені десятиліття тому маленькі хутори та села. Після, по-хижацьки вирубаних радянської владою безцінних порід зелених лісів, мало відродилося на первозданний стан. Ніякого перебільшення! Під час навчання в загальноосвітній середній школі сусіднього села Селятин довелось побачити не лише колишню часів гніту боярської Румунії залізничну станцію «SELETIN», а й пощастило тепло погомоніти з літніми жителями, котрі доживають віку з височенними смереками, мелодійним дзвоном срібних потічків, риканням карпатського оленя, моторошним ревінням володаря темних лісів лісового царства – ведмедем. У небезпечній облозі хижих вовків, що вдень і вночі чатують за домашньою здобиччю – зі всіма дикими звірами мешканці напівзабутих сіл коротають земні роки. Напівзруйновані колишні бараки-гуртожитки для лісорубів побачив у селах Перкалаба і Ялівець, на хуторі Комарник із високими, залісненими горами й крутими копанками села Плоска. У найвіддаленіших від цивілізації гірських селах у горах, переважно, мешкають ветерани праці. Держава постійно піклується про їхню соціальну опіку. Чисте повітря та цілюща природна вода приносять велику користь їхньому довголіттю; зцілюють полонинське лікувальне зілля, дикорослі ягідники та гриби! А діти та онуки в новій Україні мають кращу долю…
На Херсонщину, як в інші деякі регіони нашої держави, в лютому 2022-го вдерлися російські війська. Ніхто їх не зустрічав з хлібом-сіллю. Даремно сподівалися! Чужинське військо без будь-якого жалю дотла спалює та руйнує оселі, вбиваючи мирних людей. Понад три роки війни прибережні села під вогнем ворожої зброї. Аби повністю їх відродити, необхідні значні кошти та людські ресурси.
…Багатьох горян зацікавив фотоконкурс «Диво природи». Популярний захід став масовим. А тематичний розділ «Буковинської Гуцульщини» популяризується під назвою: «Люди твої, Гуцульшино!» з номера у номер публікуються фото місцевих знаменитостей.
…Як на духу: хоча родом із гірського краю, добре не знав, що відома «Смеречина» народилася в культурному житті… маленького села Самакова Путильського району. Вчителька української мови та літератури Самаківського ЗЗСО Марія Карповець приємно вразила теплою розповіддю про шляхи зародження та творчі сходинки відомого цілому світові вокально-інструментального ансамблю «Смерічка». Праця творчого пера педагога вміщена в краєзнавчому журналі за 2021 рік під заголовком «А «Смеречина» родом із Путильщини» (ст. 32-34). Зрозуміло, в публікації неможливо розповісти про всіх необділених самобутніми талантами митців, які черпали і черпають зі цілющого джерела самобутньої народної творчості, і які супроводжували у світ широкий «Смеречину». Творча знахідка сільської вчительки Марії Карповець сьогодні на вагу золота. Доречно нагадати: вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка» виступав на сценах Херсонщини іменитих творців достатку благодатної землі ваговитого пшеничного колосся, соковитих грон винограду…. Мистецький обмін між двома областями – Херсонською і Чернівецькою – духовно збагачується, незважаючи на російсько-українську війну. І це зовсім не збройний конфлікт, як називають російські правителі, а визвольна війна українського народу і його відважного війська!
Насамкінець увагу звернув на порушені творцями часопису «Буковинська Гуцульщина» не менш важливі теми. Назви говорять самі за себе; «Юні вихованці Буковинського Центру мистецтв» (ст. 65), «Рекорди Путильщини: рослинний світ» (ст.66- 67). Авторка, тодішня заступниця директора з наукової діяльності, начальниця науково-дослідного відділу НПП «Черемоський» Оксана Томнюк переконливо висвітлила відомі в цілому світі та маловідомі природні скарби карпатського краю.
ПОМІТНОЮ РОДЗИНКОЮ часопису стали «Найсмачніші рецепти гуцульської кухні від Наталії Вятковської». Є що почерпнути корисного та цікавого місцевим господиням та гурманам. Аби не «засолювати» подаровані примірники «Буковинської Гуцульщини», автор вирішив передати у книжковий фонд центральної бібліотеки в Нововоронцовці.
…Спілкуючись по телефону з редакторкою газети з Путили Чернівецької області Людмилою Федюк, отримав підтвердження радісної новини для очолюваного нею невеличкого редакційного колективу «Карпат». У поточному році Національна рада з питань телебачення і радіомовлення України визнала творчу працю путильських медійників кращою серед локальних друкованих видань Буковини. Редакція отримала почесну грамоту. (Людмила Федюк – одна з випускників факультету журналістики Львівського національного університету імені І. Я. Франка. Подружжя – інспектор з охорони НПП “Верховинський” Іван Володимирович і редакторка Путильського часопису Людмила Василівна Федюки виховують сина Максима та дочку Соломію, учнів Мариничівського ліцею «Родина». З 36 років життя Людмила 18 – присвятила служінню українській журналістиці. – Прим. авт.)
Для Вас із часописом із Буковини знайомився
Микола ГУРЕПКО, український журналіст і письменник,
журналіст Всеукраїнської інформаційної агенції ГО «Журналісти
проти корупції», член НСЖУ і НСПУ.
ВІД РЕДАКЦІЇ. Автор М. М. Гурепко нагороджений відзнакою Президента України, медаллю «За працю і звитягу», Почесною грамотою Верховної Ради України «За особливі заслуги перед Українським народом» та нагрудним знаком, десятками відомчих, обласного та місцевого значення відзнаками.
