Масштабний благодійний фестиваль «Купол Фест» на два дні заполонив Путилу. І то таки правда: вже більше п’яти років у селищі не відбувалися подібні заходи. Відомі музичні гурти, майстри та майстрині, митці, файні господарі та малеча згуртувалися навколо однієї мети – зібрати кошти для підтримки військових. А точніше – на відновлення та реабілітацію захисників у Центрі відновлення військових, ветеранів, волонтерів та їхніх родин «Купол Гуцула».
Цей унікальний Центр розташований у високогір’ї Буковини, у двоповерховому сферичному будинку, який звів український військовий і волонтер Олег Ревега. Тож перший день фестивалю проходив безпосередньо в Центрі, який став прихистком і місцем сили для тих, хто постраждав від війни і потребує психологічного розвантаження.
Тут панувала особлива атмосфера підтримки, вдячності й творчості. Гості мали змогу відвідати екскурсію, послухати натхненну лекцію військовослужбовця ЗСУ та бандуриста Тараса Компаніченка про героїзм українців, переглянути документальний фільм “Шлях поколінь” режисера Михайла Ухмана. А також скуштувати традиційні гуцульські страви.
“У ці буремні часи дуже важливо знаходити такі ниточки, за які можна зловитися і наповнитися світлом, яке нам потрібно, щоб залишатися стійкими і сильними. І однією із цілей проведення нашого фестивалю є підтримка і розвиток цього Центру. Намагаємось доносити до людей, що їхня участь і підтримка подібних ініціатив є надзвичайно важливою”, — зазначила співорганізаторка фестивалю, співачка Діана Польова.
Впродовж першого дня відвідувачі могли насолодитися виступами дитячих та дорослих музичних і танцювальних колективів. Родзинкою мистецької частини стала виставка текстильних виробів від Тетяни Кашкарової та майстер-клас із художньої ліпнини, який провела художниця та арт-терапевтка Наталія Костюк. Виготовлені під час заходу вироби стали лотами благодійного аукціону, що відбувся наступного дня.
«Це місце має душу. І вона промовляє»
Так відгукується про «Купол гуцула» мисткиня Тетяна Кашкарова.
– З Олегом Ревегою ми знайомі вже давно — ще з того часу, коли він тільки задумував створити Центр,- ділиться пані Тетяна. – Це не просто будівля. Це простір, що має особливу енергетику. Коли я вперше сюди потрапила, мої відчуття були подібні до тих, які я мала, вперше побачивши Венецію. Сферична форма купола асоціюється з яйцем — символом душі в багатьох культурах. Заходиш усередину — і ніби поринаєш у чиюсь душу. Це відчуття магії, захищеності. І саме такої магії потребують військові, які повертаються з фронту — виснажені, але спраглі світла. У самому Олегові живе це світло, і він ділиться ним з іншими.
Я теж вирішила долучитися і підтримати «Купол». Мій проєкт має дві складові. Перша — естетично-художня. Я прагну передати дух цього місця, його красу. Друга — символічна, просвітницька. Це реклама Центру як простору для відновлення, який потребує підтримки людей, щоб розвиватися й виконувати свою місію.
Наразі я представила на фестивалі лише три роботи. Усі вони — частина більшої виставки, яку планую зробити в Академії мистецтв у Києві. Вона буде театралізованою, занурюватиме глядача в атмосферу, подібну до тієї, яку можна відчути тут, під куполом. Не хочу відкривати всі карти, але ця виставка — спроба створити енергетичний контакт між людьми й цим місцем через мистецтво.
Усі роботи, які я створюю, будуть виставлені на продаж, а виручені кошти спрямуємо на розвиток Центру. Найбільша картина, яку я зараз завершую, називається «Квітуче серце». Працювала над нею три місяці. Це — серце, яке не зламали обставини, воно живе і цвіте.
На фестивалі я познайомилася з багатьма чудовими людьми — з організаторами, волонтерами з Німеччини, представниками американських і канадських волонтерських організацій. Особливо мене вразила Жанна з Нью-Йорка — українка, яка підтримує такі ініціативи з-за океану.
У свій час я навчалась у Національній академії мистецтв. У мене викладав Микола Стороженко, визнаний майстер монументального живопису. Десять років я не бувала в Україні — спочатку переїхала до Німеччини, потім була вагітність, шлюб, пандемія, війна… Але минулого серпня я повернулася — і це була подія, яка змінила моє мистецьке бачення. У Києві я потрапила на виставку текстилю 1950-х років. Я завжди малювала олійними фарбами, але ця зустріч із вишивкою, з теплом текстилю була відкриттям. Тож наступну виставку я запланувала присвятити саме текстилю. Це дуже глибокий матеріал, у ньому — історія, біль, любов.
Особливою подією фестивалю стала зустріч із Тарасом Компаніченком. Коли я навчалася, мій викладач Микола Стороженко товаришував із ним, і Тарас часто приходив на наші виставки, грав. Тоді я не мала змоги з ним поспілкуватися, а зараз це була магічна нагода. Його музика — камерна, глибока, лірична. Це не для галасливих просторів, її треба слухати душею, нею треба дихати.
Драйв, яким запалили кожне серце
Другий день фестивалю, 1 червня, в Міжнародний день захисту дітей проходив на стадіоні “Карпати” в Путилі. Тут гостей чекали численні активності для дітей і дорослих, благодійний аукціон та великий музичний концерт. Протягом усього дня для гостей працювали фудкорти, ярмарок, благодійні аукціони та розважальні локації для дітей. Атмосфера родинного свята поєднувалася з відчуттям єдності та небайдужості.
Як зазначають організатори, головною метою фестивалю також є збереження і популяризація мистецтва та культури гуцульського краю.
У концертній програмі взяли участь дитячі та молодіжні колективи Путильщини, які вразили глядачів патріотичними виступами. На сцену вийшли й зірки української сцени — GIRLS IN JAZZ, ZAPAL, КОРАЛЛІ, а також заслужений артист України, бандурист Тарас Компаніченко і DJ Gia. Їхні виступи стали не лише музичним подарунком, а й нагадуванням про силу культури у воєнний час. Усі кошти, зібрані під час фестивалю, будуть передані на потреби ЗСУ.
Концерт справив неймовірні враження на присутніх. Так путильчанка Ірина Драганова називає фест ковтком життя і висловлює сподівання, що фест дав не лише свято, а й надію – що попри війну, втому й щоденну боротьбу, ми ще вміємо сміятися, співати, обійматися і триматися купи, як наші предки при ватрах. І звісно, дочекатися наступного року на “Купол Фест 2.0” — з ще більшим гупанням, співом і, може, вже з миром у серці й на землі.
Волонтерка Оксана Забродоцька підкреслює, що такого потужного, драйвового, запального дійства у Путилі ще не було. А якщо взяти до уваги, що під час фесту збиралися кошти на розвиток реабілітаційного центру для наших Героїв – то ця подія подвійно знакова! Бо дуже приємно, коли і робиш добру справу, і одночасно – отримуєш величезне культурне задоволення від побаченого!
«Хочеться від усієї душі, подякувати всім організаторам фестивалю, особливо – Олегу Ревезі та Діані Польовій, – підкреслює Оксана Забродоцька. – Лиш Бог знає, як нелегко їм прийшлося в процесі підготовки, скільки перепон стояло у них на шляху до втілення цієї прекрасної ідеї в життя! Але вони справилися, бо вірно служать Батьківщині, живуть допомогою іншим і незважаючи ні на що – залишаються вірними своїм життєвим принципам!».
Окрему увагу під час фестивалю привернула презентація Центру «Купол Гуцула» — унікального простору в Карпатах, створеного для реабілітації військових і волонтерів.
“Купол фест” — це не лише про мистецтво, але й про людяність, силу спільноти та необхідність підтримувати тих, хто ціною власного здоров’я і життя виборює нашу свободу. І саме тому такі події сьогодні — вкрай потрібні. Цей центр — більше, ніж локація. Це місце відновлення та сили. Тут облаштовані апартаменти, бібліотека, кухня, телескоп, камін, а з тераси відкривається краєвид, що зцілює. Окремою перлиною є «Хата Мольфара», старовинна будівля віком понад 250 років, що зберігає дух гуцульської автентики.
ГО «Купол Гуцула» також реалізує культурно-просвітницькі ініціативи, проводить військові вишколи та тренінги з тактичної медицини. До Центру можуть завітати і цивільні — за умовою благодійного внеску. А детальніше дізнатися про підсумки благодійного фестивалю та подальші плани засновника фестивалю та Центру «Купол Гуцула» Олеги Ревеги читайте вже незабаром.
Людмила ФЕДЮК.
