Марія Карповець з Самакови популяризує Гуцульщину через соцмережі
Якщо ми не будемо любити своє, то доведеться звикати до чужого – каже Марія Миколаївна. Як із цим не погодитися? А Гуцульщина – це такий культурно-освітній пласт нашого народу, що мимоволі гордишся тим, що таки гуцулка.
Марія Миколаївна Карповець – вчителька української мови та літератури в Самаківській гімназії. Вже тридцять років прививає дітям не тільки знання рідної мови, а й любов до неї. А паралельно вчить гордитися своєю самобутністю та етнічністю. Хоча зізнається, що ніколи не хотіла вчителювати (адже і мама, і брат, і сестра були педагогами). Хотіла співати, організовувати культурну діяльність. Навіть навчалася в училищі культури і мистецтва. Але доля привела до школи.
З дитинства Марія спостерігала за тим, як мама-вчителька записує гуцульські коляди (сама Юстина Захарівна – нетутешня, приїхала з Кіцманщини вчителювати за направленням), як трепетно ставиться до гуцульських традицій.
– З дитинства найбільше спогадів, пов’язаних з Святвечором, маланкою, в яку я теж ходила підлітком, – пригадує вчителька. – Мені пощастило бачити справжнє гуцульське весілля на конях. А коли почала дружкувати, то й сама почала записувати весільні співанки та гуцульську творчість.
Особливо Марію Миколаївну цікавили діалекти. Тож вона почала збирати їх, а щоб охопити більшу аудиторію, навіть створила групу в Фейсбуці «Люблю гуцульське». Там спільними зусиллями вона зібрала та систематизувала в словничок гуцульських говірок 2090 діалектизмів.
– На цьому я не зупинилася, – каже упорядниця словничка. – Понині продовжую збирати гуцульські фразеологізми, діалекти. Якщо я не зможу все це упорядкувати, то вірю, що комусь матеріал обов’язково знадобиться. У мене також зберігся мамин зошит із колядами.
Вже тривалий час жінка виношувала ідею, як би почати розказувати про свій край людям і показати справжню суть гуцулів очима самих гуцулів. Бо каже, що багато сучасних блогерів показують горян у суб’єктивному світлі. І через таке висвітлення гуцулів часто сприймають як неосвічених відлюдників. А ще її неприємно вразив той факт, що про гуцулів на Буковині взагалі мало хто знає.
– Коли я почала знімати перші сюжети про гуцульський побут, звичаї, устрій, то зіштовхнулася зі здивуваннями, мовляв, а що на Буковині теж є гуцули? Це і підштовхнуло мене розвиватися у напрямку популяризації нашого рідного, – каже Марія Миколаївна. – Бо гуцули – то гонорово, то сила і гарт, розум і витривалість. А не сільський народ, який у багатьох асоціюються з сороміцькими співанками. Так, це теж частина нашої народної творчості, але треба дивитися крізь призму багатьох речей. Якщо гуцули й співали якусь сороміцчину, то це тому, що вони тяжко працювали і хотіли відвести душу. Через це і збитки різні витворяли, бо це був їхній моральний відпочинок від тяжких буднів.
І ось коли придбала собі сучасний гаджет, то нарешті втілила свої творчі плани в життя. Тривалий час Марія Миколаївна веде сторінки в Фейсбуці, Інстаграмі та Тік-Тоці. Знімати та монтувати відео навчилася сама. Часто героями її сюжетів стають місцеві жителі та учні. А після того, як одне із відео набрало більше півтори мільйона переглядів, школярі називають свою вчительку тік-токершою та блогеркою. Хоча вона себе такою не вважаю.
– Блогери мають знімати щось кожен день, – каже гуцулка, – і то по кілька сюжетів. А я так не можу. Все залежить від натхнення. Іноді й сама не знаю, коли у мене з’явиться чергова ідея і що це буде: природа, звичаї, кухня чи якісь жартівливі мотиви.
Додатковою перевагою свого хобі Марія Карповець називає можливість йти в ногу з часом та бути на одній хвилі з своїми учнями. Так набагато легше організовувати навчальний процес. Діти із задоволенням вивчають на уроках української мови гуцульські фразеологізми, діалекти, а ще з більшою радістю – беруть участь у зйомках чергового сюжету своєї вчительки.
– Коли я ще не вела соцмережі, то часто бувало так, що йду лісом чи селом, бачу щось гарне і шкодую, що окрім мене цього не бачить ніхто. Тепер я маю можливість ділитися найкращими моментами зі свого гірського життя з глядачами. А коли мені пишуть земляки із закордону, що їхній день розпочинається з моїх відео, то натхнення працювати і далі примножується у рази, – стверджує вона.
Особливе задоволення жінка отримує від спілкування з довгожителями села, які часто діляться цінними спогадами, народною творчістю. Каже, що іноді доводиться записувати почуте просто на руках, якщо поруч немає блокнота. Бо така мить може й не повторитися.
Як справжня гуцулка, Марія Миколаївна справила собі гуцульський стрій. Мама Юстина Захарівна подарувала їй сорочку, від сусідки дістала пару запасок, а місцева майстриня вишила кожуха. Залишилося ще знайти постоли. Звісно, на Івано-Франківщині їх можна купити на будь-який смак, але жінка хоче саме буковинські. Тож шукає відповідну шкіру та майстра.
Цінною для Марії Миколаївни є підтримка рідних. Каже, що чоловік та сини Станіслав і Ілля більше цінують її творчу роботу, аніж вона сама. Бо вважає, що не робить нічого незвичайного. А вони постійно підкреслюють, що це великий вклад у збереження нашого гуцульського скарбу.
У планах жінки – описати гуцульське весілля, систематизувати народні співанки і все це поступово висвітлювати для поціновувачів.
– Для мене важливо, щоб усе, що йде в світ про гуцулів, було правдивим, – каже вчителька. – Бо це ціла культура, яку ще вивчати і вивчати. На її прикладі нам варто розвиватися і зміцнювати свої історичні корені. І якщо у нас зараз є такі можливості – збирати мільйонні аудиторії онлайн, то чому б і ні? Гуцули варті того, щоб про них знав світ.
Людмила ФЕДЮК.
