Спецпроєкт ГО “Голос КАРПАТ”
Літераторка Марія Михайлівна КІНАШ із села Розтоки – це особливий всесвіт тонкого слова, доторкнувшись одного разу до якого, ви захочете повернутися. Чуттєве і гостре літературне слово, помережане рідним гуцульським діалектом створює неймовірну поетичну та прозову палітру. Марія Кінаш – авторка двох збірок – «Синиччина кичера» та «Сповідь Черемоша або аркан Смугарівський».
Сама авторка визнає, що у досить пізньому віці взялася за перо, коли вийшла на заслужений відпочинок. Але не шкодує про це, ба більше – гордиться… Адже більше сорока років вона вчителювала та навчала рідної мови і літератури інших. Як результат вчительської праці – 24 учнів та учениць стали українськими філологами, а декілька з них – письменниками. І зараз вони з вдячністю повертаються до своєї наставниці, несучи в дарунок вже власні книги. «Я пізно почала писати, – ділилася під час однієї із наших розмов Марія Михайлівна, – тому, що все життя вчила цього інших. І можу цим гордитися. Це неймовірна честь для мене – розуміти, що учні переросли учительку».
А вчителювала Марія Михайлівна по всій Україні – починала з гірської школи в Довгопіллі на Путильщині. Працювала на Кіровоградщині, а згодом переїхала жити і працювати на Надвірнянщину. Там і залишилася, але в батьківському будинку в Розтоках є частою гостею. Бо тут все рідне серцю: і гори, і люди, і спогади…
Про що її книги? Про людей у світ і цілий світ почуттів у наших грудях. Про те, що миле і близьке, і те, що нас сьогодні тримає. «Здається прийшов час, щоб ми всі задумалися над тим, що ми не меншовартісні, ми – високі люди з своїми традиціями і поглядами на життя і розумінням сенсу людського життя, – розмірковує Марія Михайлівна. – Бо гуцулам це було притаманно завжди. І тепер, коли ворог наступив нам на душу, треба особливо відновити свої сильні риси, зробити їх яскравими і допомагати самим собі боротися з реальністю. І саме зараз варто звернутися до нашої творчої спадщини, аби в собі активізувати цю силу».
Марію Кінаш знають на Буковині і Галичині, її книги стають настільними для тих, хто хоче черпати натхнення з рідних коренів. А хто крім гуцулів, може так щиро написати про гуцульське? І як вдалося дізнатися, авторка плекає нові творчі задуми. Але, як і більшість українців, готова їх втілювати в життя після закінчення війни – як символ незламності нашої нації. Яка живе, мріє і розвивається попри все…
Людмила ФЕДЮК,
авторка колонки.
