«Наука мотивує, бо дозволяє покращувати життя людей»
Коли ми говоримо про світові наукові відкриття, то не замислюємося над тим, що за ними можуть стояти імена наших земляків. Тож сьогодні знайомимо читачів із науковцем, який в світовій науці вже багато років займає своє чільне місце і шлях якого до життєвих висот розпочинався на Гуцульщині.
Вирішував задачки, коли нічим було зайнятися
Член французької академії наук, інженер в оптиці та фотоніці Василь МИЦКАНЮК народився в Розтоках Косівського району. Однак, коли йому було 9 років, вони з батьками та меншою сестрою переїхали жити в Розтоки на Путильщині. Тут Василь вчився у місцевій школі та, будучи звичайним хлопчиком, мріяв стати пожежником або військовим. Цікавість до прикладних наук з’явилася вже у старших класах, коли хлопець почав вивчати фізику, хімію, цікавитися технологіями та інженерією.
Пригадує, що коли взимку нічим було зайнятися, то сидів і вирішував задачки з фізики та хімії. Багато читав, вивчав додатково, адже мав мрію – закінчити школу з золотою медаллю. І наполегливість і жага до знань допомогли Василеві здійснити цю мрію.
Після школи він подав документи до Чернівецького національного університету на три спеціальності – оптотехніка, телекомунікації (інженерно-технічний факультет) та безпека даних (фізичний факультет), і отримав запрошення на навчання на всі три напрямки.
– Готуючись до вступу я відвідував курси в Чернівцях, – пригадує Василь. – Там і познайомився з хлопцем, з яким згодом заприятелювали. Так от його дід, який на той час був директором однієї із шкіл на Буковині, наполягав, що оптотехніка – це майбутнє. І саме цю спеціальність радив нам обирати. Так і вийшло.
Магістерську програму вирішив проходити в Європі
За роки навчання Василь неабияк захопився наукою і дійшов до магістратури за спеціальністю «Оптика і фотоніка». У цей час починає задумовуватися над тим, що було б цікаво навчатися за кордоном. Думки згодом стали ціллю, до якої Василь наполегливо почав рухатися. Ретельно вивчав усі можливості, розглядав різні варіанти і вивчав англійську мову. Хоча у той час, коли він закінчував магістратуру, декан факультету зі світовим ім’ям Олег Вячеславович Ангельський запропонував хлопцеві продовжити навчання в аспірантурі в столиці – в інституті металофізики від Національної Академії Наук України. Вже навіть познайомив його з столичним професором, який надіслав відповідну наукову літературу на вивчення.
Але Василь знаходить програму навчання за кордоном – Erasmus Mundus і подається на один із напрямків, що співпадав із його професією – Europhotonics. Програма передбачала два роки навчання в магістратурі в декількох європейських університетах. Щоб податися на неї, потрібно було здати англійську мову з сертифікатом (IELTS, TOEFL), перекласти диплом і отримати рекомендаційні листи від поважних науковців. Тож Василь оперативно підготував усі необхідні документи, попросив рекомендаційні листи в професорів Олега Вячеславовича Ангельського та Петра Вячеславовича Полянського – науковців світого класу. І відправив пакет документів, особливо не сподіваючись на успіх. Адже з ним конкурували в програмі студенти з усього світу.
Та через деякий час отримав відповідь, що його зарахували до резервного списку аплікантів. Василь пригадує, що зрадів навіть такому результату, адже потрапити у відбір теж був високий результат (згодом дізнався, що на одне стипендійне місце було близько 50 кандидатів). Та яким було його здивування, коли буквально за тиждень отримав ще одного листа із пропозицією навчатися, адже у програмі з’явилося одне місце. На роздуми було два дні, але Василь прийняв рішення одразу.
– Як зараз пригадується момент: мені принесли запрошення на навчання, коли я грав у футбол. Я взяв товстого конверта із документами і навіть не знав кому сказати першому – мамі, сестрі чи друзям. Сказав сестрі, яка була за мене дуже щаслива, але із сумом на очах, бо знала, що я поїду на два роки, – пригадує Василь.
Перша власна наукова розробка у Франції
– Відповідно до цієї програми, її учасники мали навчатися в Марселі (Франція), Карлсруе (Німеччина) та Барселоні (Іспанія), – розповідає Василь. – Тож в 2013 році я прилетів у Марсель. Це була перша подорож за кордон і перший переліт у моєму житті. Тому було спочатку дуже лячно в літаку, а потім в аеропорту в Франції. У країні, де всі розмовляли французькою, а я знав тільки англійську, мені треба було вчитися. Наша група складалася із 19 осіб, серед яких були студенти з Китаю, Бангладешу, Нігерії, Німеччини, Латвії, Литви, Тайваню, Єгипту. Всі ми пів року вчилися в Марселі, вивчаючи загальні предмети по фізиці, математиці та оптиці. Нам виплачували стипендію Євросоюзу в розмірі 1000 євро щомісяця, а також оплачували витрати на документи, переїзди та інше. Окрім навчання, ми з однокурсниками багато подорожували – Монако, Ніца, Париж, Ліон, готували разом, грали у футбол та баскетбол.
Наступні пів року ми провели в Німеччині, де посилено вивчали інженерію (нелінійну оптику, електрооптичні прилади, лазери, мікроскопію). А в третьому семестрі можна було обрати: залишитися в Німеччині чи поїхати в Іспанію. Я залишився, бо мені імпонував навчальний процес та цікаві предмети: спектроскопія, оптогенетика, нелінійна мікроскопія та поглиблена клітинна біологія. Приміром, у Німеччині, більшість іспитів були усні, їх можна було переносити, якщо не готовий здавати, або навіть навмисно «завалити», щоб потім здати на кращу оцінку (багато хто так робив і від цього не залежала стипендія). На іспиті були професор і помічник. Записували відповіді: плюс – відповів, мінус – ні, плюс-мінус – неповна відповідь. Потім вони радилися і оцінювали. Але ми могли сперечатися, якщо вважали, що оцінка занизька. І були випадки, коли оцінку підвищували, бо студент правильно аргументував свою позицію.
У Німеччині необов’язково було ходити на лекції, можна було готуватися в бібліотеці самостійно. Місцеві бібліотеки працюють цілодобово і це дуже цікаве місце, де можна одночасно навчатися, поїсти, відпочити і навіть полежати. Були такі дні, коли вільного місця на трьох поверхах бібліотеки не було жодного.
У четвертому семестрі Василь переїхав у Францію – в Монпельє, де в інституті нейронаук готував магістерську роботу. Тут він жив на одній квартирі з китайцем, італійцем і костариканцем. Пригадує, що це був цікавий досвід готування їжі разом, спілкування і культурного обміну. Поступово вже вивчав французьку мову і трохи розумів німецьку. Тут вже й почав на практиці застосовувати теоретичні знання.
– Я розробив на основі існуючого мікроскопа та імпульсних лазерів додатковий метод нелінійного оптичного аналізу нервових хвороб, які виникають при пошкодженні мієлінової оболонки нейронів, що викликає погіршення передачі електричного сигналу і призводить до зниження чутливості та рухової активності – розповідає науковець. – Такими методами є TPEF (two-photon excited fluorescence – двофотонна флюоресцентна мікроскопія) та CARS (Coherent anti-Stokes Raman scattering – когерентне анти-Стоксове Раманівське розсіювання) та SHG/THG (second and third harmonics generation – генерація другої та третьої гармонік). Ці методи використовуються для того, щоб досліджувати структуру мієлінової оболонки, яка слугує діелектриком для нейронів і є визначальною у правильній передачі сигналів між ними.
Наукова група, в якій працював Василь, розробляла новітній метод відновлення мієлінової оболонки після її пошкодження і тестувала цей метод на мишах (зараз керівник цієї групи заснував компанію, яка має на меті застосувати цей метод у лікуванні людей).
Працюючи з командою в Монпельє, Василь разом із старшими колегами, багато співпрацював із науковцями із Марселю. І йому, при закінченні магістратури, запропонували перейти в аспірантуру в Марселі і працювати над розробкою нелінійного ендоскопу, аналогів якому не існувало.
– Коли я почав роботу, у нас було декілька напрямків застосування такого ендоскопа, – пояснює Василь. – Одним із напрямків була рання діагностика ракових захворювань, інший – дослідження роботи мозку у мишей для вивчення нервових хвороб, що призводять до втрати пам’яті та орієнтації в просторі. Паралельно розробляв технологію і застосовував її на практиці, вивчав зміни у структурі біологічних тканин, які нам надавали біологічні інститути. Працював з піддослідними мишами, на яких досліджував ендоскопом різні групи нейронів, які реагували на активність миші. Ендоскоп, який носила піддослідна миша на голові, був два міліметри діаметром і 4 сантиметри довжиною, важив до 4 грамів. Він ніяк не пошкоджував тканини миші і візуалізував поле зору розміром до 300 мікрометрів.
Так я попрацював три роки в аспірантурі, успішно написав дисертацію, опублікував декілька статей в наукових журналах. Одна із них – підсумки результатів нашого дослідження раку товстої кишки. На той час ми могли за допомогою ендоскопа з високою роздільною здатністю – менше ніж мікрометр – відрізнити ракові клітини від здорових з великою точністю і на ранній стадії формування.
Науковий стартап завершився крахом
Василь ще два роки продовжував працювати в цьому напрямку вже будучи членом французької академії наук як постдокторант. А після цього разом із професором – керівником аспірантури і ще двома колегами вони заснували свій науковий стартап. Основою задуму була розробка автономних ендоскопічних систем, які можна завезти в лабораторію чи лікарню і використовувати для оперативної діагностики.
– Ми розробляли специфічні мікроскопи та ендоскопи для діагностики ракових захворювань, які ми могли підлаштувати відповідно до потреб наших замовників – каже Василь. – Попрацював у цій команді майже два роки, де я був керівником відділу ендоскопії. Зробив перший комерційний прототип, який ми продали і встановили в нідерландському інституті. Тож тепер там як ростуть клітини на штучно вирощеному клапані серця. Науковці у спеціальному біохімічному реакторі вирощували із клітин пацієнта клапан серця і кожен шар клітин, який наростав, перевіряли, чи він росте відповідно до очікувань. Враховуючи малий розмір реактора і його вміст, інших методів проводити такі дослідження, окрім використання цього ендоскопа, не було.
Чесно кажучи, у цьому стартапі я вже планував своє майбутнє. Мені дуже подобалася моя робота, яка мала приносити суспільству величезну користь, але… Спочатку в нас з’явився інвестор, який спочатку представляв себе як меценат, який просто дає гроші на хорошу справу і нічого не просить взамін. Інвестор найняв в стартап директора, який не мав достатньо досвіду, щоб керувати високотехнологічним стартапом. А за домовленостями, які були у нас спочатку, ми – засновники стартапу, мали стали акціонерами. Я мав бути керівником стартапу, мій колега (теж українець родом із Донецької області) – відповідальним за технології. Але в нових умовах все це стало неможливим.
Програмістика подобається, але наука вабить більше
Тож Василеві довелося починати все знову. Спочатку він хотів здобути досвід менеджера, навчитися керувати проєктами і бізнесом, повернутися в науку і знову створити щось своє. А ще відчував, що дуже хоче повернутися в Україну і працювати тут. Знайомий рекомендував Василя у велику українську компанію, яка розробляє розумні дверні замки та камери відеоспостереження, на роль технічного проєктного менеджера.
Але в Україні розпочалася війна, тож Василь у 2022 році почав працювати віддалено з Франції. Переїхати в Україну для нього було складно ще й тому, що у Франції у Василя є донька. І хоча вони з дружиною живуть окремо, він бере повноцінну участь у її вихованні. Основним клієнтом української компанії є світовий технологічний гігант – Амазон. Тому логічним кроком було влаштуватися на роботу в Амазон, який має офіси в Європі, на відміну від української компанії. Після чотирьох співбесід і ретельного відбору, Василь вже два роки працює технічним програмним менеджером в Амазоні, координуючи роботу чотирьох команд.
– Зараз я працюю над проєктами та координую роботу багатьох команд – більше півсотні осіб. Ми пишемо програмне забезпечення і розробляємо камери безпеки і розумні замки, десятки мільйонів одиниць яких успішно продаються в США, Канаді і європейських країнах. За ці два роки я дуже виріс у розумінні, як треба організовувати роботу, щоб досягнути успіху, як працювати з людьми, – розмірковує Василь. – Але все-таки, в науці у мене була значно більша мотивація. Коли я розумів, що створюю те, що принесе велику користь суспільству, це надихало. А робота у великій корпорації, ціллю якої завжди будуть прибутки, це тільки робота.
Тому я ще точно не знаю, коли і в якому статусі я повернуся у науку, але це точно відбудеться. І швидше за все я створю власну компанію, яка буде займатися високотехнологічними пристроями і методами. Бо наука має працювати на благо людей.
Людмила ФЕДЮК.
Пишаємося тобою Вася,процвітання тобі,натхнення, здоров’я, та всього лише найкращого.