Або чому моральна підтримка для ВПО є такою важливою?
Серед вразливих груп – люди 60+
Міжнародна проєктна діяльність “HelpAge International” – це про підтримку та турботу категорії “60+” серед ВПО на Буковині і не тільки. Про те, як програма запрацювала на Путильщині та скільки людей вдалося охопити – спілкуємося з першою проєктною офіцеркою проєкту в регіоні та головою ГО “Злагода” Антоніною Скидан.
– Ця програма в Україні, зокрема, на сході та півдні, діяла з 2014 року, – розповідає пані Антоніна, – а з членами організації вже у статусі внутрішньо переміщених осіб ми познайомилися на одному із заходів в області – на Форумі успішних жінок Буковини. Після цього я пройшла співбесіду та відбір на посаду проєктного офіцера на території Вижницького та частково Верховинського районів. І з 20 липня 2022 року проєкт почав діяти у нас.
Нагадаємо, що згідно із розпорядженням голови Усть-Путильської сільської ради Марії Ілюк, саме Антоніна Скидан була призначена відповідальною за влаштування ВПО у громаді з початку війни (пізніше вона очолила Раду з питань ВПО у громаді). Тож перебуваючи на зв’язку з цими людьми постійно (а на початку 2022 року їх налічувалося 680 осіб), Антоніна Олександрівна добре знала про запити та потреби усіх категорій. Через громадську організацію «Злагода» з часом почала залучати гуманітарну допомогу для приїжджих.
Однак, погоджуючись на посаду, Антоніна Олександрівна розуміла, що працювати доведеться ще у кількох громадах, окрім Усть-Путильської. І що допомагати людям відновлюватися емоційно та морально – це непросто. Тож першим кроком діяльності став моніторинг вразливих груп та складання списків для донора осіб, які потребують допомоги.
Паралельно вона створила команду із десяти соціальних працівниць, кожна із яких мала працювати з 15 особами. В обов’язки працівниць входило систематичне спілкування з переміщеними особами – візити та телефонна комунікація. Також вони мали подбати про складання запитів від своїх бенефіціарів та бенефіціарок стосовно матеріальної допомоги. Адже Програма за період діяльності надала багато засобів для реабілітації, побутових засобів та двічі виплатила адресні допомоги підопічним у розмірі 10190 гривень щоразу.
Штат соціальних працівниць постійно оновлювався, бо не всі мали потрібну моральну стійкість. З часом кількість людей старше шістдесяти на робочому окрузі Антоніни Скидан збільшилася, тож і кількість соціальних працівниць зросла до 18 осіб. Тож окрім основної мети проєкту відбулося ще й забезпечення робочими місцями місцевих жительок.
– Працюючи з нашими бенефеціарами та бенефіціарками, мали бути готові до того, що реакція на нашу підтримку може бути різною, – ділиться Антоніна Олександрівна. – Так люди спочатку неохоче ділилися персональними даними, які потрібні були для отримання адресної фінансової допомоги. Недовіра проявлялася і в спілкуванні, доводилося прикладати чимало зусиль, щоб допомогти подолати психологічний бар’єр суспільної напруги. Щоб люди могли спілкуватися з іншими приїжджими та з місцевими, у Вижниці створили Центр організації дозвілля, який налічував 250 зацікавлених у культурному розвитку осіб.
Потреби місцевих жителів і жительок також врахували
Цілий рік Антоніна Скидан працювала з внутрішньо переміщеними особами. Щоб дізнатися потреби кожного та кожної, особисто промоніторила усіх, включаючи осіб, котрі проживали в місцях компактного перебування на базі психоневрологічних диспансерів в Чорториї, Нижніх Станівцях та в будинку постійного і тимчасового проживання в Коритному. Тому усі необхідні засоби гігієни, підгузники, засоби реабілітації надходили до кожного і кожної з числа потребуючих за призначенням. Зважаючи на те, що жінка є директоркою місцевого закладу дошкільної освіти, багато проєктних завдань доводилося виконувати у вихідні та під час відпусток.
Пізніше до Програми дозволили приєднувати місцевих жителів/жительок відповідної категорії. Це стало потужною підтримкою для гірських сімей, в яких проживають люди з інвалідністю. А соціальні працівниці сумлінно доставляли допомогу у найвіддаленіші села за 12 кілометрів від села. Навіть якщо це були ящики вагою по 16 кілограмів.
Проєкт продовжила активістка зі Слов’янська
Згодом кількість бенефеціарів та бенефіціарок зменшилася і, відповідно, відбулися зміни у структурі проєкту. Так зменшилася кількість соціальних працівниць та керівників. Нині Вижницький район увійшов до округу, яким займається проєктна офіцерка Алла Северин. Жінка переїхала зі Слов’янська, тому знає про проблеми переміщених осіб з особистого досвіду.
Наразі Антоніна Скидан як соціальна працівниця співпрацює з переселенцями в Берегометі. Але активно долучається до усіх заходів, метою яких є підтримка потребуючих у регіоні.
– Зараз у нашому віданні є тридцять вісім осіб – 12 чоловіків і 26 жінок. Деякі з них – з індивідуальними потребами. Так у Яблуниці є родина Лахманів, яка переїхала з Житомира, – ділиться Антоніна Олександрівна. – Все життя вони прожили у місті, чоловік займав високі службові посади. Але ось уже два роки він прикутий до ліжка. Тож спільно з нашим проєктом для людей старше 60 років та БФ «Волонтери Буковини» нам вдалося знайти медичне ліжко, облаштоване для особливих потреб. Наразі ми доставили його до потребуючого чоловіка.
Спілкування потрібне всім: і одиноким, і родинам
Багато людей, які приїхали на північ Буковини – самотні. Їм нікуди і ні до кого повертатися. Дві такі жінки проживають нині у соціальному будинку в Розтоках. Є й інша категорія – люди, які проживають у приватному секторі, до них навідуються діти чи родичі. Але це не означає, що їм не потрібна увага. Подружжя Василя та Валентини Попельнюхів приїхало на Путильщину два роки тому. До цього півстоліття вони прожили в Кременчуці на Полтавщині. Мають двох синів та внуків. Наразі один проживає у Чернівцях, тож відвідує батьків. Аби відволіктися від сумних думок Валентина вишиває, а її роботи, в яких поєднується по 200 відтінків – справжні шедеври. У Василя – золоті руки, тож з ранньою весни і до пізньої осені він майструє, порається в грядці і вигадує, чим ще прикрасити подвір’я. Але люди щасливі, коли вдається з кимось поспілкуватися. Тому, коли у них з’явилася соціальна робітниця Галина Рейкало з психосоціальною допомогою від закордонних партнерів – зраділи.
– Галина Петрівна нам часто телефонує, цікавиться справами, розповідає пані Валентина. – Багато нам розповідає, а ми ділимося своїм. За два роки ми вже познайомилися з багатьма місцевими людьми, навіть побували в гостях у горах у місцевої вишивальниці Марії Скрипчук.
Валентина та Василь – неймовірно світлі і позитивні люди. Навіть й не скажеш одразу, що їм обом вже далеко за сімдесят. І мабуть, світло та вогник радості у їхні будні за тисячі кілометрів від рідного дому додає саме моральна підтримка.
Соціальна працівниця Галина Рейкало, окрім Попельнюхів, має ще 14 підопічних та вже двох проанкетованих (тобто люди досягли шістдесятиріччя і можуть увійти до програми підтримки). Вона одна із тих, хто почала працювати з ВПО 60+ з перших днів проєкту. Так і донині продовжує цю діяльність. Двічі на місяць вона особисто відвідує кожного і кожну. Але спілкується частіше. Бо завжди відкрита до спілкування по телефону: вислухає, поцікавиться справами.
За час роботи аналізує, що багато людей прийняли рішення залишитися в Карпатах. Наприклад подружжя, яке переїхало з Енергодару в Путилу, тепер зводить невеликий будинок в селі Рипень. Люди не мають куди повертатися, а свій куточок таки потрібен.
Ніщо так не гуртує, як спільна справа
Але попри задоволення базових фізичних потреб, людям потрібна можливість відводити душу. Потрібне спілкування, зустрічі, обмін враженнями після заходів. Дуже успішно у цьому плану працює бібліотекарка Яблуницької сільської бібліотеки Параска Пилипко. Спочатку вона сама ходила до переміщени х людей знайомитися, розповідала, які є в селі культурно-освітні заклади, що можна побачити і відвідати. А зараз внутрішньо переміщені чоловіки та жінки вже є активними учасниками та гостями усіх заходів, що проводяться в місцевій бібліотеці.
Про те, що заходи згуртування та взаємодії – це великий крок до інтеграції внутрішньо переміщених осіб у життя громад, стверджує і голова ГО «Злагода» Антоніна Скидан. Вона зазначає, що з початку війни в Усть-Путильській громаді переселенців намагалися залучати до всіх дійств, що відбувалися. Так вони брали участь у майстер-класах з писанкарства, вишивки, бісероплетіння, обробки дерева, побували на Андріївських вечорницях та навіть вивчали місцевий діалект разом із краєзнавицею та директоркою Підзахаричівської гімназії Фрозиною Томюк. Спільно з місцевими активістами й активістками висаджували алею сакур і гібіскуса на місцевій площі пам’яті Героїв, взяли участь в акції «Посади 100 лілій». На деякі заходи виділялися кошти з Українського Народного Дому у Чернівцях. Деякі – спільний результат гарної ідеї та підтримки однодумців.
Бо Антоніна Скидан впевнена, що не завжди потрібні кошти, щоб досягти певного успіху в задуманій справі. Головне – бажання та ідея. А найкращим результатом заходу є вдячні жінки та чоловіки переселенці, які на якусь мить стають щасливими. Далеко за межами свого дому, поруч із зовсім чужими людьми, забувши про те, що втратили. Бо головне не втратити себе і сьогодні підтримувати стабільний психоемоційний стан українців та українок – наше спільне завдання.
Людмила ФЕДЮК.
Матеріал створено у співпраці з Волинським прес-клубом.
Висловлюємо слова щирої подяки Антоніні Олександрівні Скидан, Аллі Северин та Скрипчуку Іллі за турботу, небайдужість, щирість та доброту. Понад два роки наша родина проживає у с. Яблуниця Вижницького району. Весь цей час ми отримуємо неоціненно важливу підтримку та допомогу.
Дякуємо Вам, Антоніно Олександрівно, Алло, Ілля, за розуміння й чуйність! Нехай Ваші доброта та щирість повернуться Вам сторицею!
З повагою, Лахмани Віктор Юрійович та Клавдія Іванівна.