Весна у горах цього року сувора. Практично за вікном вже календарне літо, а у високогірних селах ще й досі гуцулів лякають вранішні приморозки та дощі із снігом. Найбільше така погода викликає труднощів у господарів, які виганяють худобу на полонини та пасовища. Але не тільки погода є причиною того, що з кожним роком у громадах меншає поголів’я ВРХ та овець.
Тож ми спробували розібратися з господарями, які “підводні камені” руйнують модель сільського господарства, та з якими викликами вони зіштовхуються найчастіше у щоденній діяльності.
Корова у господарстві – це молоко, сир, сметана, масло. А ще це щоденний догляд, сезонна сінозаготівля і постійна праця. Про це добре знає подружжя Михайла та Майї КУСЯКІВ із Стебнів Конятинської громади. Господарство вони ведуть все життя, а останні п’ять років на обійсті ґаздів утримується не менше двадцяти голів щороку. Тому питаю Михайла Федоровича, наскільки рентабельно і перспективно вирощувати стільки ВРХ.
Нині господарі утримують 12 корів та 11 голів річного молодняка, який восени планують здавати. Михайло Федорович каже, що цього року більш сприятливі умови, адже і ціни на м’ясо підвищилися порівняно з минулим, і дотацію отримав. Правда, на 10 корів, а не 12, бо ніяк не міг зареєструвати в ДАРі ще дві голови. Хоча паспорт і всі відповідні документи мав… Але підтримка у розмірі 7000 грн на кожну голову дорослої ВРХ – це теж суттєва допомога для сільського господаря.
Щодня, аби обійти худобу – напоїти, нагодувати, прибрати, господарі витрачають приблизно по 2 години часу на один обхід. Але ще кілька років тому Михайло Кусяк подбав про те, щоб спростити умови догляду за худобою. Зокрема, він встановив водопровід, з якого самопливом вода надходить в індивідуальні напувалки. Тож електроенергію та фізичний ресурс на це не витрачають. Наявність води спрощує і процес прибирання. Доїльні апарати для корів не закуповували, бо подружжя вирощує молочний молодняк.
Заготівля кормів та сіна для худоби – окреме “завдання з зірочкою”. У власності Кусяків є близько двох з половиною гектарів поля, але цього недостатньо для зимівлі худоби. Тому вони ще купують паї у односельців та обробляють їх. Загалом за сезон обробляють 14-16 гектарів поля. Зробити це вдається тому, що господар заздалегідь подбав про робочий інвентар – має дві чеські косарки, громадилку, розбивалку-оберталку. А також свій транспорт для перевезення сіна.
І, звісно, потрібно дбати про здоров’я худоби. Господар каже, що обов’язково кожного року перед випасом обробляти ВРХ спеціальним препаратом від ЕМКАР (гостре неконтагіозне інфекційне захворювання, яке характеризується утворенням крепітувальних набряків у м’язовій тканині різних ділянок тіла – прим. авт.). Але останніми роками препарат зник із ринку, немає навіть замінників. Через це у 2022 році Михайло Федорович втратив п’ять голів ВРХ. Цього року ледве вдалося знайти препарат, який вартував йому 4500 гривень за 100 грамів.
Чи прибуткове утримання худоби сьогодні – Михайло Федорович розмірковує, враховуючи різні моменти.
Наразі такої можливості немає, але господар міркує, що було б непогано, якби на рівні місцевих громад налагодилася така співпраця. Адже Михайло Кусяк і сам працює у місцевому самоврядуванні з 2021 року. Він очолює старостинський округ, який налічує села Стебні, Греблино, Плита і Довгопілля. Тож вболіває за розвиток сільського господарства і як житель гірської громади, і як староста.
Зокрема, нещодавно відбулися сходи громадян, де обговорювали проблему скорочення поголів’я. Відповідно на громадських пасовищах з 25 зменшилося до 11 голів, а з 12 – до чотирьох. Це веде до того, що пасовища швидко заростуть чагарниками та стануть непридатні для випасу. А земля – це годувальниця гуцула, стверджує Михайло Федорович, тому ми не маємо її запускати.
Сам чоловік на закинутих випасах сільської ради щороку організовує власну міні-полонину, де літує тільки свою худобу. Відповідно, розчищує та доглядає територію, аби вона була придатною для літування худоби.
Цю господиню добре знають на Путильщині. Адже останні вісім років вона організовувала полонинське літування і для овець інших господарів. А восени реалізовувала смачну бринзу. Бо переконана, що вівця у господарстві – незамінна.
Жінка цього року має 56 овець і ягнята. Аби забезпечити їм нормальні умови, побудували з чоловіком простору вівчарню. Щоб перезимувати вівці, заготовляють по 12 сін та отаву. Обробляють свої паї та скуповують в інших господарів. Двічі на рік повним циклом обробляють тварин від фасціольозу (у народі – мотелиці). Все це – фінансові витрати і перекрити їх у минулому році вдалося за рахунок отриманої дотації. На кожну вівцю господиня отримала 2000 гривень. Тож не лише оплатила медичні препарати, а й поповнила запаси солі, придбала отаву і відчула, що її справа – недаремна.
Наприклад, реалізовувати в більших обсягах молочну продукцію (бо поки що це сезонний заробіток) та здавати вовну чи шкіри. Щодо вовни, то господиня порівнює, що вартість вже кілька років тримається на одному рівні. При тому, що ціни на все навколо підвищуються. А от за кілограм вовни як платили 20 гривень ще кілька років тому на Франківщині, так і пропонують цього року. Галина аналізує, що це взагалі збитково. Адже щоб постригти овець, треба залучити кількох працівників. Щоб процес був сучасним і безпечним для тварин, купили кілька машинок для стрижіння. Треба виділити цілий день, бо на стрижіння однієї вівці йде від 15 хвилин до години.
Більш раціонально підходить родина Галини і до полонинського літування овець. Цього року поставили процес на паузу і вперше за багато років відправили своїх овець на чужу полонину. Галина каже, що планують викупити паї, які не використовуються. Прочистити їх та облаштувати для літування наступного року, вже враховуючи нинішні сезонні виклики. Зокрема, дуже холодна весна і дощові дні. Щоб вівці могли комфортно перебувати в такі дні, Данилащуки планують облаштувати на високогір’ї міні-ферму, закласти територію, побудувати будинок для полонинників та облаштувати підвал для зберігання бринзи і різних видів сирів. Адже Галина з часом планує розширити асортимент виготовлення автентичної сирної продукції з овечого молока, пропонуючи бажаючим не лише традиційний гуцульський будз.
Раніше Галині допомагали четверо дітей. Але життя рухається і зараз старший син Едуард служить в ЗСУ, ще один син Владислав перебуває за кордоном. Дочка планує йти вчитися і єдиною підтримкою Галині залишається 13-річний Сашко. Він змалку ріс із батьками на полонині, тож увібрав у себе любов до вівчарство і велике бажання працювати так, як батьки, щоб бути господарем на своїй землі.
Попри любов до землі й тварин, гуцульські господарі дедалі частіше опиняються на межі — між бажанням зберегти традицію та жорсткою економікою. Вони вкладають сили, кошти і розум у свої справи, але без чіткої державної політики, доступу до ринків збуту і стабільної підтримки — це боротьба не на життя, а на виживання. І все ж ці люди не здаються. Бо для них вівця чи корова — не бізнес-одиниця, а частина гірської душі.
Людмила ФЕДЮК.
Багато ґаздів стверджують, що без державної підтримки сільське господарство та фермерство утримати неможливо. Або ж тоді не варто говорити про прибуток. Якщо проаналізувати державну політику з підтримки сільського господарства, то за останні 5 років вона зазнала значних змін.
Так, у 2020-2022 роках програми були обмеженими та зосереджувалися на великих агровиробниках. Однак, за даними тодішнього управління агропромислового розвитку, в 2022 році 431 господарство на Буковині отримало дотацію на утримання корів, а 104 – на утримання овець та кіз. Всього сума підтримки склала понад 28 мільйонів гривень.
У 2023 році спектр можливостей для фермерів та індивідуальних господарств змінився. Так, аграрії отримали доступ до інших програм підтримки, крім державної дотації, яку призупинили через бюджетні обмеження та пріоритети, пов’язані з воєнним станом. На Буковині запрацювала урядова програма «єРобота» і три садівничі господарства області отримали гранти на розвиток підприємств. Ще в одне господарство закупили установку індивідуального доїння вітчизняного виробництва з частковою компенсацією. В обласному бюджеті в 2023 році передбачили 1,6 млн грн на фінансування двох напрямків Комплексної програми (використали 1,082 млн грн).
Минулого року дотації для малих та середніх господарств відновили. Тож 15252 українських господарства отримали дотацію на утримання ВРХ (а це 620 млн грн), ще 1915 господарів отримали кошти на утримання кіз та овець (207 млн грн). Серед буковинських господарств сума дотації у загальному склала понад 28 млн грн. Ці кошти власники худоби могли використати на оплату спожитої електроенергії, ветеринарні корми, препарати, супутні послуги.
Найбільше заявок, із слів начальниці управління агропромислового розвитку Інни Вовчук, надійшло з Чернівецького та Вижницького районів (найвисокогірніші громади Буковини). Найбільша дотація, яку схвалили у 2024 році на Буковині, склала 930 тисяч гривень. Десять запитів не схвалили, причини люди могли дізнатися в своєму електронному кабінеті. Основна умова до претендентів була – мати від 3 до 100 корів, або від 5 до 500 кіз чи овець та зареєструвати їх в ДАРі.
За минулорічною статистикою поголів’я кіз та овець у господарствах Буковини склало 54 тисячі, великої рогатої худоби налічили 70 тисяч. Нагадуємо, це худоба, яка офіційна зареєстрована в системі ДАР.
Цьогоріч державну підтримку сільського господарства підсилили. Так, у квітні Український державний фонд підтримки фермерських господарств спрямував перші виплати спеціальної бюджетної дотації в межах екстреного проєкту надання інклюзивної підтримки для відновлення сільського господарства. Цю допомогу отримали 691 господарство на Буковині на суму 24,336 млн грн.
Також із 20 травня Міністерство аграрної політики України оголосило початок прийому заявок на отримання державної дотації. Однак через надходження великої кількості заявок, яка вже перевищує доступний обсяг фінансування, прийом документів на отримання державної підтримки достроково призупинили.
Результати опитування, проведеного серед респондентів у групі “Карпати” на тему: “Як це сьогодні бути власником великого господарства, звідки чекати підтримки і чи чекати взагалі. Чи є майбутнє у сільського господарства у горах… “ (результати станом на 27 травня)
Ця публікація була підготовлена в рамках проекту «Посилення стійкості медіа в Україні», який реалізується Фондом Ірондель (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity). Висловлені погляди є виключно поглядами авторів і не обов'язково відображають позицію ФОНДУ ІРОНДЕЛЬ або IRMI.
