У часи повномасштабної війни предмет “Захист України” перестав бути формальною дисципліною. Сьогодні це життєво необхідний курс, який готує молодь до реальних загроз та формує свідоме громадянство. Ключовою рушійною силою цієї трансформації є повернення ветеранів – учасників бойових дій – за шкільні парти в ролі викладачів. Вони приносять у навчальний процес не просто теорію, а здобутий на передовій практичний досвід. Тож із нагоди Дня Захисників і Захисниць та Дня працівників освіти говоримо про людей, у чиєму житті тісно переплелися бойовий досвід та педагогічна діяльність.
Історія вчителя, який зі шкільного кабінету перевівся до військового штабу, а потім повернувся, щоб ділитися досвідом – яскраве тому підтвердження. Дмитро Петрович РЕЙКАЛО, який є фахівцем із фізики, закінчив навчання ще у 1998 році. Він працював у Путильській школі, гімназії, а потім очолив Киселицьку школу, де був директором із осені 2021 року. Досвідчений педагог, він мав і військову підготовку, оскільки закінчив військову кафедру в університеті.
Ранком 24 лютого 2022 року, коли в країні розпочалося повномасштабне вторгнення, Дмитро Рейкало, як вчитель “Захисту України”, отримав дзвінок із відділу освіти. «Ми з’явилися в Берегомет, думаючи, що це формується підрозділ територіальної оборони. Але нам одразу сказали, що з педагогічною роботою поєднуватися не вийде. Формується військова частина, нам дали добу, щоб перевезти речі і з’явитися у підрозділ», – згадує він. Так директор школи став офіцером групи планування у штабі.
Служба Дмитра Рейкала охопила одні з найгарячіших точок, закріплюючи у свідомості офіцера необхідність передачі цих знань молоді. Після трьох тижнів злагодження вони висунулися в райони проведення бойових дій. 12 квітня підрозділ висунувся на Харківський напрямок.
«Спочатку наш підрозділ займав другу лінію оборони. На початку літа у червні наш підрозділ поміняв 93-тю бригаду “Холодний Яр”. Вони були розбиті. Це були райони Комишувахи, Грушевахи. Все це дітям показую і розказую на уроках», – ділиться педагог. Пізніше був призначений оперативним черговим на командному пункті. Після контрнаступу підрозділ передислокували в Золочів. А в грудні 2022 року, після отримання наказу на переміщення на Лиманський напрямок, Дмитро Петрович демобілізувався.
Реформа освіти, продиктована фронтом
Повернувшись до цивільного життя, він знову очолив Киселицьку школу та паралельно читав “Захист України” в Путильському ліцеї. А пізніше у МОНУ цілком реформували підходи до викладання цього предмету. Дмитро Петрович, який до цього мав ще й шість годин фізики на тиждень, вирішив відмовитися від неї і повністю зосередитися на військовій підготовці. Пройшов нові курси і з 1 вересня отримав 12 годин “Захисту України” у Путильському ліцеї. Тепер тут діє навчальний осередок для всіх старшокласників Путильщини.
Програма змінилася повністю, навчання відбувається по модулях, які викладають кілька фахівців. Тут навчають домедичної підготовки та поведінки в кризових умовах (модулі викладають дві вчительки). А стрілецьку підготовку, планування бою, управління, військові технології (дрони) та інформаційну безпеку Дмитро Петрович викладає у тандемі зі своїм побратимом Назаром Дутчаком, який був у його підрозділі.
Ліцей забезпечений сучасним обладнанням: є інтерактивний тир, комп’ютери-тренажери управління дронами, макети зброї. Це дозволяє викладати матеріал на сучасному рівні. Перший модуль у вересні був присвячений національній безпеці та розмовам про обов’язок держави та громадянина.
Довіра та подвійна відповідальність
Коли предмет викладає ветеран – це має вирішальне значення, підкреслює Дмитро Петрович. «Дуже впливає на комунікацію з дітьми те, що я воював. Вони більше довіряють людині, яка на власному прикладі може розповісти про будь-яку ситуацію. Недаремно одна із вимог МОНУ – залучати учасників бойових дій до навчального процесу. Бо як ти можеш говорити з дітьми про громадянський обов’язок, якщо сам ухилився від нього?
Він також наголошує на важливості гендерної рівності у навчанні. «Дівчата та жінки – дуже активні. Навіть на заняттях дівчата більш активні. Вони із задоволенням освоюють зброю». Особливо відзначає ліцеїсток Путильського ліцею імені Юрія Федьковича, які є учасницями та переможницями гри “Джура” і вже на першому занятті показали досконале володіння стрілецькою зброєю.
Волонтерський фронт і пам’ять про Героїв
Навіть у тилу Дмитро Петрович продовжує тримати зв’язок із побратимами. «Я повністю знаю, як і де зараз наш підрозділ. От і цього року на день народження мені зателефонували побратими, попри те, що у них “гаряче”». Перші пів року після звільнення вони приходили до школи, влаштовуючи зустрічі для дітей.
Тож служба Дмитра Рейкала не закінчилася, вона перейшла у щоденну роботу з громадою та учнями. «Коли спілкуюся з дітьми і вони представляються, я чую багато знайомих прізвищ і розумію, що війна не оминула нікого. Чиїсь син, дочка, внучка – сьогодні неможливо уникнути війни», – констатує вчитель.
Під керівництвом Дмитра Петровича у Киселицькому ліцеї активно ведеться волонтерська діяльність. Вона розпочалася ще тоді, коли він був на передовій, а виконуюча обов’язки директора Марія Бубряк організовувала благодійні збори. «Гаряча їжа в той час, коли ми в березні жили в літніх таборах, була дуже доречна», – згадує Рейкало. Тепер киселицькі вчителі і діти вже три роки плетуть маскувальні сітки, виготовляють окопні свічки, проводять ярмарки.
Ще одним потужним інструментом збереження пам’яті про загиблих захисників-односельців та вшанування їхнього подвигу є проведення патріотичних заходів і турнірів. «Ми маємо всіх максимально охопити, щоб ніхто не залишився поза увагою. Запрошуємо на зустрічі, контактуємо», – зазначає він. На жаль, колишній працівник школи Петро Поляк також загинув на війні. Тож вже три роки у школі проводиться спортивний турнір, присвячений його пам’яті. Активно підтримує щороку це спортивно-патріотичне дійство народний депутат України Максим Заремський. Минулої зими також провели футзальний турнір, присвячений пам’яті всіх сімох загиблих односельців. А систематично, як і інші школи, тут проводять благодійні ярмарки на підтримку ЗСУ, зустрічі з військовими та урочисті заходи.
«Турніри корисні, бо діти вмотивовано беруть участь, розуміють, що вони живуть і навчаються завдяки загиблим. Вони розуміють, що мають продовжити подвиг своїх земляків, щоб вистояла Україна», — підсумовує Дмитро Петрович.
Людмила ФЕДЮК.
