Крафтове виробництво на Путильщині – це не просто ремесло, а потужний інструмент самовираження, збереження традицій і популяризації краю. У кожному виробі збережений дух Карпат, а кожен майстер прагне показати світові унікальність своєї землі. Крафт – це шанс для творчих людей реалізувати себе, перетворити хобі на справу життя, а для громади – підвищити туристичну привабливість і відкрити Путильщину як простір автентичної культури, смаку й майстерності. Це не лише про вироби — це про гордість за свій край і нову економіку, яка виростає з традицій. Тому в цій справі важлива якість, а не масштаб. Тож розповідаємо про людей, справа яких підкреслює автентичність краю та говоримо про виклики, з якими сьогодні зіштовхуємося.
Масло кхі з Товарниці: давній рецепт у сучасному світі
Якщо говорити про те, яка Путильщина на смак – це безумовно полонинський сир, вурда і бринза. Споконвічні традиції гуцулів продовжують сучасні полонинники. А ще є ентузіасти, які використовують давні технології та сучасні підходи і створюють унікальний продукт. Наприклад, Надія Дудко з Товарниці, яка сьогодні єдина, хто виготовляє масло гхі на Путильщині.
Кілька років тому жінка повністю змінила своє життя: попрацювавши 15 років викладачкою в інституті в Чернівцях, вона звільнилася. Купила будинок у високогірному селі Товарниця і разом із синами переїхала в гори. А точніше повернулася додому, бо родом вона із Розтоків. Завела невелике господарство – корову, козу і почала цікавитися виготовленням масла. Їй важливо було, аби продукт не тільки мав високі смакові та корисні властивості, а й добре зберігався. Отут і пригодилися рецепти досвідчених гуцулок, які колись власноруч витоплювали масло, яке могло зберігатися до дев’яти місяців. А ще вони лікували цим маслом дітей від кашлю, додаючи до гарячого молока з медом. І навіть використовували для догляду за собою, застосовуючи як живильний засіб для сухих ділянок шкіри.
Так, на 800 грамів масла потрібно два літри сметани, але Надія запевняє, що продукт того вартий. Адже в Індії за його корисні властивості масло кхі називають білим золотом. Унікальним моментом у процесі виготовлення масла Надія вважає використання старовинної ручної маслобійки, якій десятки років. Але водночас користуватися нею набагато зручніше та легше, аніж сучасними аналогами.
Тож спочатку Надія виготовляла масло кхі для себе, потім для друзів та знайомих, а зараз розповідає, що коло людей, які облюбували цей унікальний продукт – в рази розширилося. Адже Надія витоплює не лише класичне масло, а й виготовляє вершкове шоколадне, зелене (зі шпитаном, кропом та часником), цитрусове та навіть формує подарункові набори.
– Я щасливе, що про гхі дізнається все більше людей, – ділиться Надія. –
За останні кілька років моє масло вже розсмакували у багатьох містах України , а також в Берліні, Гамбургу, Канах, Нью-Йорку. Роблю його з любов’ю і молитвою і це найважливіші складники смаку і користі продукту.
Від кожуха до писанки: долі, вплетені в ремесло
Гуцульщина завжди була унікальним регіоном, жителі якого були самодостатніми – мали і в коморі, і в городі, і в саду. Виготовляли посуд, одяг та взуття, раціонально використовуючи природні ресурси та навики, що передавалися з покоління в покоління. Нині ж меншає майстрів, які вміють виготовляти гуцульський одяг… Якщо вишиті сорочки створюють багато майстринь, то такі речі як кожухи, запаски, постоли стають рідкістю. Так, на Путильщині єдиною майстринею, яка у свої 89 років продовжує шити кожухи є Ольга Дроняк із Самакови. І хоча є багато охочих замовити у майстрині кожуха, навчитися цього мистецтву не поспішають… Жінка сама з багатодітної родини і мала восьмеро дітей, тому звикли, що одягати всіх потрібно було власноруч. Тому вміє не лише кожухи шити, а й ткати запаски, прясти, вишивати.
І хоча сама майстриня навіть не береться полічити, скільки кожухів створила за життя, в її виробах, за словами жінки «ходить не тільки вся Самакова, а й на гуцули на Буковині та навіть за кордоном». А дитячі танцювальні та хореографічні колективи Конятинської громади замовляють в Ольги Василівни сценічні кожухи.
Наразі домівка Ольги Дроняк є справжньою творчою локацією для всіх, хто цікавиться гуцульським ремеслом. Так минулого року майстриня ділилася досвідом із членами експедиції Буковинського центру культури і мистецтв.
Одне із найдавніших ремесел – чинбарство, сьогодні продовжує вчитель історії Михайло Кочерган із Довгопілля. Він не лише на практиці продовжує займатися вичинкою та обробкою шкіри, а й підготував про це авторську книжку «Чинбарство». Щоб зібрати повну інформацію про процес вичинки, чоловік поспілкувався з десятками довгожителів краю. Але чоловік розуміє, що ремесло відходить в історію, адже послідовників навчитися цій справі не має. Хоча саме такі локації, де можна було б отримати майстер-клас з автентичного ремесла, з часом могли б стати родзинками туристичних маршрутів Путильщиною.
Гонорова гуцулка завжди мала якусь файну силінку, намисто чи згарду. І мистецтво створення прикрас у гуцульському стилі з бісеру продовжує сьогодні Тетяна Кушнір із Міжбродів. Тетяна відкрила інтернет-магазин, де продає свої роботи: браслети, гердани, силянки та багато інших прикрас. “Це не лише джерело доходу, а й радість, бо я займаюсь тим, що мені дуже подобається. Вже більше 100 моїх робіт поїхали в різні куточки України та навіть за кордон”, – розповідає вона.
Ще один творчий напрямок, який Тетяна активно освоює – писанкарство. Вона не лише навчилася писати традиційні писанки, а почала додавати власні варіації. Молода майстриня не тільки виготовляє вироби, а й використовує сучасні інструменти для популяризації цього мистецтва. Так, вона активно веде сторінки в соцмережах, прямі трансляції, де розповідає про секрети та особливості роботи. А ще мріє залучити молодь до бісероплетіння та писанкарства, тому в планах – створення майстер-класів або авторських курсів.
«Фітофабрика»: природна аптека Карпат
Серед тих, хто перетворює природні дари Карпат у якісну продукцію, особливе місце займає компанія «Фіто-Фабрика», що працює на Путильщині з 1998 року. Це один із найпомітніших прикладів того, як крафтове виробництво може вирости в сильний, сталий бізнес, зберігаючи екологічність і зв’язок із традиціями. Як розповідає нинішній керівник «Фітофабрики» Станіслав Генкул, це сімейний бізнес, який свого часу започаткували батьки.
Розташована в екологічно чистому високогірному регіоні, компанія спеціалізується на виготовленні натуральної лікувально-профілактичної продукції: фітосиропів, мазей, олій, настоянок, чаїв та продуктів бджільництва. Рецептури засновані на традиціях народної медицини, а рослинна сировина – часто вирощена у власному розсаднику. А ще багато сировини для виготовлення продукції постачають місцеві жителі, отримуючи можливість сезонного заробітку. Крім того, «Фіто-Фабрика» активно розвиває бджільництво, плануючи створення лікувально-профілактичного центру на її основі. Щоб розширити клієнтські та партнерські горизонти, власники підприємства відвідували різні ярмарки, презентації екопродукції. А також користуються сучасними інструментами для взаємодії з клієнтами – мають власний сайт, де розміщений повний асортимент фітопродукції.
З 2008 року бренд став відомим завдяки серії фітосиропів м’якої дії, які досі залишаються улюбленими серед покупців. Так, локальне виробництво поєднує традицію, екологічність, інновації й турботу про здоров’я, водночас розвиваючи місцеву економіку й популяризуючи Карпати.
Рекреаційний потенціал краю: над чим варто попрацювати?
Незважаючи на те, що Путильщина багата на талановитих майстрів, вирізняється унікальними природними пам’ятками, має цікаву історію – для туристів край залишається незвіданим. Серед причин – відсутність єдиної туристичної карти, якісної дорожньої інфраструктури та інструментів інформації для відвідувачів. Про це говорять також і в турагентствах, які планують відпочинкові маршрути в Буковинських Карпатах. За словами директорки туроператора «Квітка Буковини» Аліни Білої, Путильщина має величезний туристичний потенціал. Унікальна природа, справжні гуцульські традиції, чисте повітря, автентика в кожній деталі — це все приваблює тих, хто шукає щось справжнє, не комерціалізоване. Але інфраструктура поки що потребує доопрацювання: дороги, інформаційні стенди, зручності для туристів.
Крафтову продукцію вона називає ключовою. Адже туристи, які приїжджають у Карпати, часто шукають саме локальне — сири з полонин, мед із карпатських трав, домашні настоянки, натуральні чаї. Це не просто сувеніри — це частина враження. Люди хочуть привезти додому «смак» або «запах» гір, і саме крафтові продукти дають їм таку можливість.
Запитую, чи включає компанія у маршрути Путильщини відвідування крафтових виробництв чи господарств.
– Так, ми поступово інтегруємо такі локації в наші тури, – каже Аліна. – Це, зокрема, сироварні на полонинах, майстер-класи з виготовлення карпатського чаю. Наразі ми в пошуку нових партнерів на Путильщині, які готові приймати туристів. Бо дегустації, майстер-класи, спілкування з майстрами – це завжди найемоційніші моменти туру. Дегустації чи майстер-класи – це не лише відпочинок, а й занурення в культуру. Люди запитують про традиції, купують продукцію, роблять фото. Тому гастрономічні маршрути, крафтові тури, тури «до майстра» – це те, що зараз у тренді серед туристів. Залишилося створити сталі маршрути з надійними партнерами, які зможуть регулярно приймати туристів.
Досвід сусідів
«Мідний чан» годує не лише родину
У сусідній Верховинщині крафтові виробництва розвиваються значно активніше. Так, в селі Хороцеве вже п’ятий рік працює міні-сироварня «Мідний чан». Тут подружжя Світлани та Сергія Бечків створили справу, що поєднує традицію, турботу і сучасний підхід.
У родини є власна міні-ферма — корови, кози і вівці. Але більшу частину молока збирають у місцевих господарів. Звісно, ретельно перевіряють якість, бо у роботі – це головне. Їхню сироварню неможливо уявити без мідного чану, якому понад 150 років. У ньому варила сир бабуся Світлани, її мама, а тепер і вона сама. Світлана — біохімік за освітою, десять років пропрацювала вчителькою в Усть-Путильській гімназії. Але ще з дитинства поруч із бабусею захоплювалася вигтовленням сирів. Тож у 2012 році вона пройшла перші професійні курси з сироваріння, переймаючи досвід у сироварів з Італії та Швейцарії.
Спочатку готувала сир для своєї родини, зокрема, старшого сина Володимира. Він алергік, тож Світлана старалася готувати максимально натуральні сири. А згодом зрозуміла, що хоче не просто робити смачний сир, а показати, що карпатське молоко має унікальний потенціал, і цей смак варто берегти.
Офіційно сироварня працює вже п’ять років. Нині продукція продається онлайн, у двох магазинах – у Верховині та Вижниці, а також на ярмарках. Родина активно приймає туристичні групи на дегустації, екскурсії та майстер-класи. Адже не лише промоція, а й спосіб показати, що ремесло живе.
Натхненні розвиватися далі, за останні два роки Бечки отримали грантову підтримку, взявши участь у двох програмах. Так, у межах державної програми «Власна справа» найняли двох працівників, придбали вакууматор, пастеризатор та лабораторне обладнання. А за кошти від європейського партнера ФАО – частково профінансували покупку автомобіля з холодильним обладнанням. Тож тепер Світлана може перевозити продукцію на точки продажу та ярмарки. Асортимент ж пропонує чималий – 20 видів сирів, чотири види авторського морозива та фондю.
Історія «Мідного чану» – це приклад того, як особисте захоплення, любов до традицій і бажання створювати якісний продукт можуть перерости у повноцінний бізнес. Те, що починалося з турботи про власну дитину, перетворилося на справу, яка підтримує місцеві господарства, приваблює туристів і дає надію, що крафт у Карпатах — це не про минуле, а про сучасність і майбутнє.
Людмила ФЕДЮК.
