Коли земля здригається від вибухів, а звук сирени стає щоденням, багато хто запитує: а навіщо потрібне мистецтво? Навіщо співати, малювати чи ставити вистави, коли єдиний пріоритет – вижити і перемогти?
Війна кинула цей виклик усій культурній сфері України. Але замість того, щоб завмерти, мистецтво виявило дивовижну здатність до адаптації. Український культурний фронт не просто вижив – він перетворившись на одну з найпотужніших волонтерських сил країни.
Це третя стаття нашого циклу “Коли звучать сирени – мистецтво не може мовчати”, і вона присвячена культурі, що також стала зброєю під час війни. Ми пропонуємо поглянути на реальні цифри та конкретні результати: як культурні осередки у чотирьох невеликих громадах змогли згуртувати жителів та акумулювати сотні тисяч гривень на потреби Збройних Сил України.
З початку війни працівники Центру культури і дозвілля села Мариничі в Усть-Путильській громаді не стали чекати вказівок. Вони перетворили свій культурний простір на багатофункціональний штаб. Тут пекли і варили, готували консерви, виготовляли окопні свічки. Лише за перший період роботи на фронт було відправлено: 55 ящиків смаженої та печеної продукції, 25 відер голубців та 1050 банок тушонки та консервів.
В умовах тривоги, блекаутів, відсутності будь-яких стабільних планів, директорка ЦКіД Оксана Ватаманюк зізнається: прийшло розуміння іншої – потужної сили культури. Тож 2023 рік став для працівників роком глибокої корекції планів і активного перетворення творчої енергії на матеріальну допомогу. Він розпочався зі щедрівки та коляди по установах із збором на підтримку ЗСУ. Тоді зібрані 12 тис. грн були практично одразу конвертовані у 10 ящиків їжі, 90 банок м’ясних закруток та 80 окопних свічок.
У цьому ж році за підтримки USAID у Центрі культури і дозвілля повноцінно запрацювала швейна майстерня. І тут з ініціативи старости села Людмили Скидан та працівників культури почали виготовляти розгрузки для військових.
Але всі розуміли, що культура мусить жити і в своїй традиційній формі. Тож за рік громада провела 24 масові заходи, зосередивши роботу на кількох ключових напрямках. Культурні заклади взяли на себе місію увічнення пам’яті. Так, відбулося відкриття першої на Буковині криївки та відкриття Алеї Героїв з висадженими сакурами, приурочене до Дня Героїв в Усть-Путилі. Патріотична та народна пісня все частіше почала знову лунати в громаді. Аматорський гурт «Візерунок» продовжив представляти Мариничі на регіональних благодійних заходах, масштабуючи збори за межами своєї громади (за власні та благодійні кошти учасницям пошили сценічні костюми і гурт став більш солідним та виразним на сцені).
З початку війни у громаді з’явилося багато внутрішньо переміщених осіб, яких важливо було інтегрувати у життя громади, доєднати до місцевого устрою, культури. Тож працівники Центру організували гуцульські вечорниці для внутрішньо переміщених осіб, щоб знайомство з місцевими обрядами допомогло їм стати ближчими до громади, в якій вимушені перебували. А в межах акції «Великодній подарунок» спільно зі старостатом відвідали 28 родин захисників, інвалідів та ВПО з подарунковими наборами.
Так, не на часі було проводили традиційний День села, який колись був найулюбленішим святом у горян. Але його відзначення також трансформували. З 2023 року це свято має спортивний характер та відбувається на місцевому стадіоні у вигляді футбольних змагань.
У 2024 році громада закріпила успіх, значно збільшивши охоплення та продовживши конвеєр фізичної допомоги. Працівники культури провели 31 масовий захід, що зібрав 3100 людей, демонструючи зростаючу єдність та залученість мешканців. Усі ці результати стали можливими завдяки тісному партнерству з Мариничівським ліцеєм, Мариничівським ЗДО, ГО «Злагода» та органами місцевого самоврядування. Наразі культура Усть-Путильської громади продовжує працювати на перемогу, залучаючи усі можливі ресурси та сили. У 2025 році в культурних установах відбулося багато тематичних заходів, де люди не просто гуртуються, а долучаються до благодійних зборів. І тут дзвінко лунає нескорена пісня і мелодія, бо вони таки здатні гріти серце.
З перших днів повномасштабної війни Розтоківський центр культури і дозвілля (до якого входять клубні працівники та бібліотекарі Підзахаричів , Межибродів та Розтоків) також став осередком волонтерства та підтримки Збройних Сил України. Директорка закладу Валентина Томнюк розповідає, що культура в громаді взяла на себе важливу місію — бути поруч із воїнами, з громадою й з пам’яттю про загиблих.
«Ми не могли стояти осторонь, коли країна бореться за життя. Наш колектив відразу включився у волонтерські та благодійні ініціативи. Це був наш обов’язок і наш внесок у спільну перемогу», — говорить Валентина Томнюк.
Одним із ключових проєктів стало створення Алеї Слави загиблим воїнам села Розтоки. Восени цього року Алею поповнили четвертим фото загиблого Героя. Поряд із цим Центр культури активно працював на волонтерському напрямку. Так, у закладі організували плетіння маскувальних сіток. Велику увагу працівники та волонтери приділяли заливанню окопних свічок. Колектив Центру культури та жителі громади постійно донатили на потреби армії. А ще організовували приготування страв та відправку домашньої продукції на фронт.
А 1 жовтня в громаді відбулися урочистості до Дня захисників України та Дня ветеранів війни.
У Розтоківському старостаті на захід запросили 59 захисників села, яким вручили подяки та подарунки. Того ж дня у Підзахаричах відбувся концерт, приурочений до свята, де колективи та аматори сцени вшанували військових піснями, музикою та щирими словами підтримки. Тож працівники галузі продовжують і далі робити все можливе, щоб допомогти тим, хто боронить країну. А паралельно беруть участь у спільних культурних подіях з іншими громадами, щоб піднімати дух та ентузіазм жителів.
З лютого 2022 року вся робота Центру культури, дозвілля та спорту с. Довгопілля та його філій, включаючи Народні доми, спортивний комплекс та бібліотеки у Конятинській громаді, була миттєво переорієнтована. Мета – допомога ЗСУ та волонтерам. На початку вторгнення працівники культури спільно з Яблуницькою гімназією, Довгопільським ліцеєм та Стебнівським ЗДО брали активну участь у приготуванні їжі для захисників.
Найяскравішим прикладом трансформації діяльності культури стала новорічно-різдвяна коляда. Цей давній обряд перетворився на найнадійніший щорічний інвестиційний проєкт громади. Кожна колядка і кожна щедрівка тепер мали чітку мету – підтримати захисників. Так, у 2023 році коляда «Колядуємо, перемоги і миру бажаємо» принесла 20487 грн, за які придбали транспорт для ЗСУ. У 2024 році коляда “Наша славна коляда” зібрала 20000 грн та 50 євро, а в 2025 році – коляда «Колядуймо разом» принесла у спільну скарбничку 22000 грн.
Завдяки активності аматорських колективів, учнів та жителів, які брали участь у заходах, заклади культури Конятинської громади за весь період передали в підтримку ЗСУ загалом 96 201 грн та 50 євро.
Окрім колядок, у громаді відбувалися інші культурні заходи, які також мали благодійний характер. Починаючи з особистих коштів, які працівники культури передали на транспорт ЗСУ в 2022 році (5500 грн) та продовжуючи концертом «Все буде Україна», який зібрав 5717 грн. У 2023 році акція «Великодній кошик» забезпечила адресну допомогу військовослужбовцю Івану Григоряку. Навіть показ лялькової вистави «Як лісовичок вовка провчив» у 2024 році, де зібрали 3741 грн, був спрямований на закупівлю продуктів та товарів першої необхідності для 10-ї гірсько-штурмової бригади.
Звісно, у фокусі залишаються родини загиблих воїнів громади, яким працівники культури задонатили 3000 грн. Наразі основна увага у громаді зосереджена на патріотичних заходах, що утверджують національну ідентичність. Це «Крути – символ українського патріотизму», «Слово і мова – то наша зброя!», «Їх дух незламний і безсмертний подвиг», загалом вже проведено близько двадцяти заходів.
Актом утвердження української національної ідентичності в умовах війни стали фольклорно-етнографічна година “Вишиваний код народу: від книги до пісні” та гуцульські вечорниці “З бабусиної скарбниці”, проведені у 2025 році. А щоб максимально охопити жителів громади послугами культури та дозвілля, бібліотекарка Яблуницької бібліотеки Параска Пилипко підтримує соціальну місію та доставляє 10 читачам книги додому. Серед них – внутрішньо переміщені особи, які вже неодноразово долучалися до різних заходів у громаді, відчуваючи свою причетність та важливість.
Голоси, сильніші за сирени: талановиті діти збирають на концертах кошти для ЗСУ,
а на фестивалях – перемоги
У розпал повномасштабної війни, коли розгубленість охопила багатьох, Путильський Центр культури і дозвілля (ЦКіД) прийняв єдине рішення: продовжувати творити, перетворивши мистецтво на щит і зброю. Тож дитячі таланти, керовані художньою керівницею Світланою Шинкарюк (у 2023 році вона отримала звання Заслуженого діяча естрадного мистецтва України), стали потужним фронтом.
“Я вийшла з відпустки у березні 2022 року і вирішила, що треба щось робити. Зібрала дітей і кажу – працюємо далі,”- згадує пані Світлана. Цей крок став початком мобілізації мистецьких сил. Путильська громада зосередилася на мистецтві у його класичному, концертному форматі, але з єдиною метою – благодійність.
Спочатку викликом було взагалі проводити будь-які заходи. І не тільки через безпекову ситуацію, а й через пандемію, яка переформатувала звичну роботу в онлайн-режим. Але діти разом із наставницею не опускали руки, а продовжували проводити заняття і готувати концерти, транслюючи їх в онлайн-режимі. Так само й брали участь у багатьох конкурсах та фестивалях, записуючи музичні композиції на селищній сцені. А отримані перемоги вважали своїм мистецьким вкладом в утвердження української ідентичності. Навіть традиційну щедрівку довелося проводити онлайн, що свідчить про гнучкість і здатність до адаптації.
Від початку війни завдяки численним благодійним концертам та мистецьким акціям діти зібрали близько 150 тисяч гривень. Організовували також виїздні концерти, зокрема, в Дихтинці, Сергіях та Паркулині. Мистецтво у Путилі стало ключовим інструментом патріотичного виховання та збереження української ідентичності, що має особливу вагу у прикордонному регіоні.
Однією з найперших потужних мистецьких подій стала композиція до 150-річчя перепоховання Шевченка, де великі шевченкові фрази звучали під звуки війни. Це було перетворення класики на сучасний маніфест спротиву, констатує Світлана Валерїівна, яка готувала сценарій. У березні 2022 році відзначення шевченківських днів відмінили, адже йшов третій тиждень війни. Але згодом, у травні, в області вирішили: війна не має зупиняти слово і голос. Тому й поєднали творчість Кобзаря з сьогоденням.
Особливої сили цим виступам додає те, що їх виконують діти, чиї родини безпосередньо торкнулася війна. Учасники гуртка художнього читання та вокального колективу «Діти Буковини» — це Ангеліна Терен, чий тато воює з першого дня. Це Влада Федан, яка разом із мамою переїхала як внутрішньо переміщена особа і зараз проживає в Сергіях. Поки її батько воює на фронті, вона продовжує співати, навіть за сотні кілометрів від рідного дому. Це сестрички Віка та Ніка Малиші, чий батько також воював з перших днів війни, а про родину навіть знімали сюжет до ТСН. Бо такі діти – це гарт і сила, які не пояснити. Вони не плачуть, а співають, бо силою слова легше перемогти ворога, не показуючи слабкі місця.
Серед крайніх перемог юних путильчан на конкурсах – Всеукраїнський фестиваль мистецтв «Джерела Моршина» у жовтні цього року (5 гран-прі та 9 перших місць) і Всеукраїнський конкурс дитячо-юнацької творчості «Кришталева зірка» у Чернівцях (10 перших місць, сім – других місць та одне третє).
З початку повномасштабного вторгнення рф в Україну працівники Центру культури та дозвілля з перших днів і до сьогодні займаються волонтерством, розповіла методистка Оксана Шинкарюк. Так, у 2025 році щедрівка зібрала 7000 грн та передала на 82-у десантно-штурмову Буковинську бригаду. У клубі с. Гробище відбувся благодійний концерт під керівництвом Алли Данко, де зібрано 2700 грн та передали волонтеру Іллі Косовану. А на благодійному концерті до Дня Конституції зібрали 5000 грн. У селі Паркулина на концерті в місцевому клубі зібрали 3000 грн, а на виступі театру мініатюр «Гробищанські бабки» – 1500 грн.
У Дихтинці провели благодійний концерт на підтримку пораненого односельця – бійця «Азова» полку спецпризначення Віталія Труфина та зібрали 11500 грн. Тож вона переконана, що культура має працювати у часи війни, а кожен з нас на своєму місці робити надалі все необхідне аби наблизити час Перемоги.
“Кожна дитина своїм талантом допомагає суспільству, захисникам, наближає спільну перемогу,” – підкреслюють у ЦКіД. А Путильська громада демонструє, що справжня сила культури – це не лише матеріальні збори, а й виховання патріотизму та формування сильної, незламної ідентичності в новому поколінні.
На шести благодійних концертах зібрали 35 тисяч гривень
Селятинські працівники культури також практично одразу долучилися до загальноукраїнського волонтерського руху після початку війни. Директорка Центру культури і дозвілля Селятинської громади Руслана Александрюк розповідає, що разом із небайдужими жителями вони виготовляли окопні свічки, збирали продуктові коробки та медикаменти на фронт. Збиралися вони в Шепітському будинку культури, в клубі Нижнього Яловця, в Селятинській бібліотеці. А самі працівники культури задонатили 6000 гривень.
Пізніше, приурочуючи до знаменних дат та вшанування своїх Героїв-захисників вони почали проводити культурні заходи – благодійні концерти, зустрічі. Так, на шести концертах вдалося зібрати 35 тисяч гривень та передати їх на потреби захисників. Паралельно культура співпрацює з освітою, організовуючи різні спільні конкурси та заходи.
У громаді й надалі гуртуються навколо волонтерства та благодійності, бо війна триває. Вшановують пам’ять загиблих, допомагають тим, хто бореться і вірять, що навіть маленькі зусилля здатні творити великі справи.
Людмила ФЕДЮК.
