Захисник із Путили Дмитро Лазор одружився під час відпустки
Дивно чути, коли кажуть: це не на часі, зараз не доречно… І відкладають найважливіші у житті речі «на потім». Є й інші люди, які не чекають вдалого моменту чи кращих часів, а просто йдуть за велінням серця. Так зробили герої цієї статті – Дмитро та Дарина, які своєю любов’ю перемагають складне сьогодення. І чергову відпустку Дмитра вони використали для реалізації найважливішого у житті рішення – одруження. Як доля звела гуцула з Карпат та дівчину з Нікополя – читайте далі.
Дмитро Лазор народився та виріс у високогірній Рижі Путильської громади. Так склалося, що з дитинства його виховувала тітка Зінаїда. Турбота рідних людей та велич гір формували з хлопчика мужнього чоловіка. Тож подорослішавши, він не боявся ніякої роботи. Вмів усе зробити по господарству і став надійним помічником для тітки.
У 2022 році розпочалася війна, а вже 19 березня Дмитро був у військкоматі. За три роки війни пройшов чимало гарячих точок і всюди проявляв сміливість та відвагу. Здавалося б, загартоване боями юнацьке серце закрите від всього, що поза межами війни. Але у житті з’явилася вона…
Дарина народилася в Нікополі, а проживала в Криворізькому району Дніпропетровської області. Після школи одразу почала працювати, бо треба було грошей. Підробляла і офіціанткою, і у військовій частині місцевій працювала. А з 2012 до 2018 року влаштувалася молодшою медсестрою у психоневрологічній лікарні. Робота, звісно, не для тендітної юної дівчини, але Дарина про це згадує коротко: треба було заробляти.
У 2020 році спробувала поїхати на заробітки, а згодом поїхала вже вдруге – до Польщі на три роки. Повернулася в Україну після того, як розпочалася війна. Вона навчилася про себе дбати сама, покладатися на власні сили та ресурси, тож і стосунки заводити не поспішала. Як і більшість сучасної молоді – надавала перевагу вільному спілкуванню, здебільшого у соцмережах.
Часто з подругою вели прямі трансляції в Тіктоці, на які почав навідуватися і Дмитро. А згодом він попросив написати йому в особисті. Але Дарина згадала про це аж через чотири дні після ефіру. А він чекав… Написала і так вони почали спілкуватися.
Нині дівчина зізнається, що нічого серйозного на той час не планувала. Але поступово вони почали зідзвонюватися. І якось з’ясували, що обоє в один і той же день будуть у Києві. І то була невипадковість… Побачившись вперше, вони зрозуміли, що це початок нового етапу стосунків.
А далі почалися будні військових стосунків. Дарина пригадує, як кілька разів їздила до Дмитра на зустрічі на Донбас. А потім він взяв відпустку і вирішив познайомити її з рідними. Так дівчина вперше приїхала у гори.
– Мені тут дуже сподобалося, – ділиться Дарина, – після закордонних заробітків, тут навіть повітря чистіше.
Повернувшись з відпустки, Дмитро пішов на позицію і зв’язок з ним зник на деякий час. Але Дарина, як його дівчина, вже мала контакти побратимів та командира, тож з’ясувала, що він отримав осколкове поранення. Дмитра відправили у криворізький госпіталь, а Дарина помчалася до нього. Тут же зняла житло та забрала його з лікарні, щоб доглядати. Їздили тільки на процедури. Вона переконана, що догляд близької людини краще впливає на процес одужання.
І Дмитро одужав, пройшов ВЛК у Павлограді. Дарина і тут була з ним. Відпустила вже, коли знову повертався на фронт. А потім знову їздила до Покровського Дніпропетровської області. Щоб хоч на кілька годин побачили свого коханого.
Під час однієї із зустрічей, Дмитро запросив Дарину на прогулянку містом. Спочатку вони пообідали, а далі він привів її на центральну площу та під монументом тризуба зробив пропозицію. З великим букетом, обручкою та планами на спільне майбутнє щаслива Дарина поверталася додому.
Узаконити стосунки молодята вирішили у Путилі, тут, де народився Дмитро. У колі рідних, які виховали його, турбувалися та хвилюються й досі. Тож наприкінці березня щасливі закохані – він у військовій формі, а вона – у вишиванці, вже давали обітниці жити одне для одного і підтримувати, що б не трапилось.
Ще кілька днів короткої відпустки, яка замінить парі медовий місяць і кожен повертається до своїх буднів. Дмитро – до військової служби, а Дарина – до постійних хвилювань в очікуванні дзвінка від нього. Але зараз вони щасливі, а любов завжди перемагає… Бо це світло життя, яке ми обов’язково відвоюємо у війни.
Людмила ФЕДЮК.
