Молодший лейтенант Давид КУРИШ, уродженець Шепота на Путильщині, є прикладом справжнього патріота та відданого захисника України. Вже три роки хлопець віддано стоїть на сторожі нашого спокою. Тож за проявлені героїзм та мужність на військовій службі Давид нещодавно отримав високу державну відзнаку. Головнокомандуючий Збройних Сил України Олександр Сирський вручив бійцеві почесну відзнаку «Срібний хрест».
Війна застала Давида на строковій службі. У вересні 2021 року він вступив до лав призовників, а вже у лютому 2022 року підписав контракт із ЗСУ. І хоча за професією він автослюсар, вибір служити Батьківщині змінив його життя. Вже з 20 березня 2022 року він безпосередньо брав участь у відбитті російської агресії у складі 82-ї окремої десантно-штурмової буковинської бригади. Завдяки ініціативності, рішучості та високому професіоналізму Давид здобув довіру командування та повагу побратимів.
У 2023 році Давид успішно завершив курс підготовки сержантського складу, який готував його до заміщення офіцерських посад у артилерійських підрозділах. Від лютого 2024 року він займає посаду командира взводу та старшого офіцера артилерійської батареї 82 ОДШБр, виконуючи найскладніші бойові завдання.
Одним із його визначних досягнень стало вміле керування артилерійським вогнем у травні минулого року. Завдяки його точним рішенням та злагодженим діям батареї було завдано нищівного удару по штурмових групах противника. Це дозволило зупинити наступ і зберегти стратегічні позиції українських сил.
На початку червня минулого року під час оборони Вовчанська на Харківщині взвод Давида успішно знищив до двох відділень ворожих сил, чим позбавив противника можливості для подальших наступальних дій. Ці здобутки стали черговим підтвердженням його таланту та героїзму.
Тож отримана відзнака стала визнанням його самовідданості та вагомого внеску у боротьбу за незалежність України. Для мами Давида Євгенії ця новина є і радісною, і хвилюючою. Вона самостійно виховувала сина та двох доньок. Син був пізньою дитиною, тож став по житті їй і опорою, і підтримкою.
– За ці три роки, що Давид служить, він жодного разу не пожалівся мені, – каже пані Євгенія. – Навпаки, розпитує, як у нас справи, а своїми старається не хвилювати.
І недарма, син знає, що у мами слабке здоров’я. Нині вона готується до операції. І якби не інформація в фейсбуці від офіційних джерел ЗСУ, то, каже, і не дізналася б про нагороду сина. Бо він не казав. Та й не завжди вдається поспілкуватися. Пані Євгенія пригадує, що був період, коли пів року тільки переписувалася з сином. Лише чекала повідомлень: «Привіт! У мене все ок. Як ви? Люблю вас!».
– А що мені залишається робити? – каже мама Євгенія. – Тільки чекати і молитися. За всі синів і чоловіків, аби вони мирно повернулися додому. І це буде найкраща нагорода для нас.
Людмила ФЕДЮК.
