Військові завжди небагатослівні. Не тому, що не мають що сказати, а тому, що звикли мовчки робити свою роботу. Спілкуючись з захисником Богданом МУРГОЮз Путили, я вкотре переконалася, що за кожною лаконічною фразою стоїть ціла життєва історія. А за кожним спогадом – чиїсь долі чи власні пережиті моменти. А ще відчувається розуміння того, що війна не закінчується, лише змінюються фази та підходи до її ведення.
Ще в 2016 році, коли Богдан закінчив навчання в Путильській гімназії, обрав життєвий та професійний шлях військового. Він каже, що тоді вже чітко усвідомлював, що не просто здобуватиме цю професію. Що військовий фах – це свідомий вибір майбутнього захисника. І що доведеться воювати. Зазначає, що саме цілеспрямовані бійці, які знають, чого прийшли в армію – це рушійна сила нашого військового опору.
Навчався Богдан в Одеській військовій академії десантно-штурмових військ. За період навчання до 2020 року здійснив 33 стрибки з усіх можливих авіаційних засобів. За підсумками навчання отримав базові навики десантника-штурмовика і військове звання лейтенанта.
Після розподілу повернувся служити в Чернівці і вже в 2020 році відправлений на ротацію в зону операції Об’єднаних Сил. Через рік, в 2021-му, повернувся додому, відгуляв відпустку. А далі почалося злагодження, навчання і вже 24 лютого 2022 року Богдан був у Миколаєві. Буквально наступного дня їх командирували до Херсонщини. Там він разом з іншими захисниками брали участь у боях за Херсон (Новокаховщина). Пригадує, що виходили звідти з побратимами пішки, подолали більше 30 кілометрів.
А далі були Миколаївська область, Донбас… 8 липня 2022 року в Донецькій області отримав поранення. Згодом повернувся на службу. Сьогодні 25-річний юнак, який у мирний час мав би будувати власне життя та плани на майбутнє – майор, заступник командира батальйону. Питаю, як це – молодому командирові завойовувати авторитет серед бійців, часто старших за віком.
– Здобути авторитет можливо лише власним прикладом, – каже Богдан. – Його не завойовують, а саме здобувають як шану і повагу. Я на сто відсотків знаходжу спільну мову з бійцями, бо з першого дня війни перебуваю з ними поруч – і на бойовому завданні, і на ротації, всюди. Більшість з них розуміє своє призначення на фронті, тому у військових є одна спільна мова – наказ і чітке виконання.
У реалії війни люди часто втрачають ентузіазм, віру, а в такому де мотиваційному стані складно воювати та досягати успіху. Тож запитую в Богдана, як вони справляються з цим та яким чином піднімають бойовий дух своїх товаришів.
– Знову ж таки все залежить від командира, – каже він. – Як би складно не було, командир ніколи не має демонструвати сум’яття, страх. Він мусить бути мотивований, на позитиві і тоді люди поруч відчувають мотивацію рухатися далі. Навіть у найтяжчій ситуації, коли солдат бачить, що командир поруч із ним, він почувається впевненіше.
20 серпня цього року Богдан отримав друге поранення і зараз лікується в госпіталі. Вже пройшов дві операції, але це не заважає йому тримати зв’язок з побратимами цікавитися, як у них справи. Пригадує, що під час свого поранення вдалося витягнути усіх трьохсотих та вивезти у безпечну зону. Це було основне для нього. Бо побратими на війні – це друга родина. Богдан каже, що за роки служби у нього є багато побратимів серед солдатського, сержантського та офіцерського складу. І це люди, які справді готові один за одного віддати життя.
Для захисників є цінною будь-яка підтримка. Богдан каже, що земляки також неодноразово допомагали йому та товаришам. Так у 2022 році Адрій Лихавчук передав автівку, пізніше почали допомагати путильчани Дмитро Бечко, Руслан Малиш. І, звісно, постійно підтримували родичі та друзі. Хоча зазначає, що державне забезпечення військових нині, порівняно з початком повномасштабного вторгнення – на високому рівні.
За час військової служби Богдан вже отримав чимало відзнак, серед них – ряд державних нагород. Так у червні 2022 року він удостоївся ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Місяць тому військового нагородили медаллю «За військову службу», а у вересні – на днях, він отримав орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня. Також має медаль за заслуги «Вдячна Буковина» та ряд подяк і грамот. Чи це ті показники, задля яких служить Богдан? Зовсім, ні. Його мета – систематично, цілеспрямовано і впевнено крокувати до омріяної перемоги разом із іншими захисниками. Не розмінюватися на сумніви і роздуми. Бо часу нема… Лише мобілізація нашого внутрішнього ресурсу – енергії, сили волі, віри у перемогу та зовнішнього – згуртування народу навколо спільної мети допоможе досягнути результату.
І хоча молодий командир лікується, він ні на мить не забуває про сувору дійсність. І переймається за своїх людей, бо завдання буде виконання тільки тоді, коли ворог покине українську землю…
Людмила ФЕДЮК.
Нехай Божа матір оберігає Вас.