Тут кажуть: «Де школа, де церква — там і село». У Самакові, що входить до Конятинської громади, вирішили не чекати на ідеальні умови, а створити їх власноруч. Як серед буковинських гір з’явився повноцінний дитсадок на 17 малюків та як громада доводить, що високогір’я – це не про виживання, а про розвиток – читайте далі.
Їдучи до Самакови, я малювала собі типову картину для віддалених гірських сіл: маленька переобладнана кімната в кутку школи, де граються кілька діток, поки батьки пораються по господарству. Але реальність виявилася набагато потужнішою.
Самаківська гімназія зустріла мене не лише гірською свіжістю, а й дитячим гамором, який зазвичай не почуєш у селах, що «старіють». Тут відчувається пульс життя. Насправді відкриття дошкільного підрозділу – не просто закриття бюрократичного пункту в плані розвитку освіти. Це утвердження життєздатності громади. Коли в селі, куди важко доїхати навіть пошті, відкривається повноцінний садок на 17 дітей – це означає, що люди планують тут жити десятиліттями.
Першою з батьків, з ким я поспілкувалася, була Світлана Малиш. Вона – мама п’ятьох дітей і раніше її ранок нагадував логістичне випробування. Два місяці вона намагалася возити старших дітей до найближчого садка в Конятин.
Сьогодні все змінилося. Світлана не лише мама, троє синів якої (віком 2, 4 та 6 років) Іван, Олексій та Матвій відвідують садок у рідному селі, а й помічниця вихователя у цьому ж закладі. «Десять хвилин – і ми вже в садочку», – каже вона з помітним полегшенням. Ці десять хвилин замість складних поїздок гірськими серпантинами – це і є якість життя, за яку переймається громада.
Енергетика в закладі дуже світла та щира. Вихователька Сніжана Петрівна Ребчук із гордістю розповідає про перші кроки малечі в цих стінах:
Особливою душею закладу є вихователька Марія Танасіївна Катеринюк. Вона працює соціальною педагогинею у місцевій гімназії з 1 жовтня. Коли відкрили дошкільний підрозділ, їй запропонували довантаження вихователем.
Досвід пані Марії вражає: вона виховала шістьох власних дітей і вже має п’ятеро онуків. Водночас вона зараз здобуває вищу освіту та є студенткою 4-го курсу ЧНУ ім. Федьковича. Щодня жінка долає два кілометри пішки на роботу і назад, попри будь-яку погоду.
За чотири місяці роботи вона помітила неймовірний прогрес: діти здружилися, почали активно соціалізуватися. «Діти надихають мене на життя. Я вірю: де є діти, де працює школа і церква – там буде і село», – ці слова виховательки звучать як головний девіз Самакової.
Влада і громада: результати гірської спільнодії
Як же вдалося реалізувати такий проєкт у часи, коли бюджетні ресурси обмежені? Відповідь дав голова Конятинської громади Олексій Іванович Скрипчук. Все почалося з ініціативи “знизу”.
У вересні минулого року до голови прийшов Ілля Прокопюк – депутат по Самаківському округу. Розмова була прямою: возити дітей до Конятина важко і дорого, а в Самакові є достатня кількість малечі, щоб створити групу. Та й ще кілька років тому садок у селі функціонував. Тож його варто було відновити.
Виявилося, що батьків дітей віком від 1 до 6 років, які бажають водити дітей у садок на той час зібралося сімнадцять. Це оптимальна кількість для різновікової групи.
Депутат Ілля Прокопюк підкреслює: «Возити дітей в Конятин було дуже затратно. Ми розуміли, що мусимо зробити щось тут, на місці».
Ще зовсім недавно однією з найбільших проблем тут була відсутність води. Гімназія, де розташований садок, – це дерев’яна будівля, і вона завжди мала проблеми з водопостачанням. Відповідно, облаштувати внутрішні вбиральні, як того вимагають норми МОНУ, здавалося неможливим завданням.
Пробували різні варіанти, намагалися ізолювати санвузол всередині дерев’яних стін. Зрештою, рішення знайшли – воду провели безпосередньо з озера. Для гірського села це стало досягненням. До фінансування долучилися всі: громада, місцеві меценати та благодійники з сусідніх громад.
«Якщо захотіти, то разом із жителями можна все зробити. Люди йдуть назустріч, бо хочуть залишатися тут», – каже Олексій Скрипчук.
Не можна руйнувати школи
У Самаківській гімназії зараз навчається 76 дітей. Вона є філією Конятинського опорного закладу. До 2023 року школярі тут навчалися до 11 класу, але реформа освіти змусила переглянути ступені. Голова громади пояснює, що завдяки грамотній оптимізації заклад вдалося зберегти. Сукупна кількість школярів у громаді дозволяє витримувати середній показник наповнюваності класів, що є критично важливим для фінансування.
Загалом у громаді навчаються 705 учні. І це не просто статистика – це інтелектуальний капітал. Попри віддаленість, діти активно беруть участь в олімпіадах. Цього року на обласному рівні вони вибороли 15 призових місць!
Спортивний дух та реабілітація: Самакова дивиться в майбутнє
Гімназія – це не лише парти й підручники. Тут діє спортивний клуб «Сайгон». Місцева громадська організація уклала договір зі школою і тут проводяться спортивні збори під час канікул та вихідних. Масштаби вражають: у серпні минулого року тут відбулися міжобласні змагання, які зібрали понад 120 учасників.
Сьогодні Самакова стає місцем оздоровлення. Сюди приїжджають діти із Запоріжжя, щоб відпочити від обстрілів та відчути спокій гір. Більше того, громада працює над амбітним планом – співпрацею з Харківською громадою щодо реабілітації військових. Цієї зими тут уже побували військові на оздоровленні.
Проте є й болючі питання, головне з них –логістика. «Нам потрібні дороги з асфальтним покриттям», – зазначає Олексій Скрипчук. Це те, що громада не може зробити виключно власними силами, але що критично важливо для розвитку туризму та соціальної сфери.
Робота як мотивація залишатися у селі
Завідувачка Самаківської філії Мар’яна Петрівна Дудко вважає відкриття садка справжнім тріумфом професіоналізму та любові до своєї справи.
Важливо, що люди добираються на роботу з інших сіл. Вони не шукають кращої долі за кордоном чи у великих містах, бо бачать перспективу тут. Можливість працювати в таких умовах – найкраща мотивація не залишати свій край.
Тож і я поверталася з Самакови з впевненістю, що у гірських селах є майбутнє, і його фундамент ми формуємо сьогодні. Отакими невеликими, але дуже потрібними кроками. Ця історія про те, що навіть у найскладніших умовах високогір’я можна створити сучасний світ для дітей. І якщо діти є в пріоритеті розвитку громади, то навіть гірська стежка може стати дорогою до великого майбутнього.
Між демографічною кризою та боротьбою за кожного вихованця
Буковинське високогір’я сьогодні переживає непрості часи: міграція та демографічні зміни диктують свої умови. Тож аналізуємо загальну картину в сусідніх громадах.
У Путильській громаді, за словами начальниці відділу освіти, медицини, культури та спорту Світлани Горбан, наразі налічується 725 дітей дошкільного віку. З них заклади дошкільної освіти відвідують 325 малюків, а ще 39 дітей перебувають у групах із короткотривалим перебуванням.
«Черги на влаштування у нас немає, – констатує Світлана Горбан. – Проте ми спостерігаємо іншу тривожну тенденцію — масовий виїзд молодих сімей за кордон».
Це виклик, з яким зіштовхується більшість прикордонних та гірських територій. інфраструктура є, але кількість тих, для кого вона будувалася, стрімко скорочується.
Схожа ситуація і в Усть-Путильській громаді. Начальниця відділу освіти, молоді та спорту Ірина Полінчук наводить цифри, що змушують замислитися. Станом на вересень минулого року в громаді налічувалося 259 дітей дошкільного віку, з яких 159 є вихованцями ЗДО. «Цікаво, що серед наших вихованців є навіть діти з сусідньої Івано-Франківської області, – зазначає Ірина Полінчук. – Проте загальна динаміка невтішна: минулого року в садочках було 170 вихованців, що на 11 дітей більше, ніж цьогоріч».
У Селятинській громаді ситуацію коментує начальниця відділу освіти, молоді та спорту Сніжана Косар. Тут зареєстровано 216 дітей дошкільного віку, з яких 161 відвідує садочки.
«Багато дітей офіційно приписані у нас, проте фактично проживають в інших містах. Порівняно з минулим роком кількість заяв набагато зменшилася. Причина об’єктивна і болюча – низька народжуваність у відповідні роки», – пояснює Сніжана Косар.
Поки статистика невблаганно тягнеться вниз, у Самакові створюють умови, які дають батькам бодай один аргумент «за», щоб залишитися. Десять хвилин до садочка замість виснажливих поїздок, тепла вбиральня, можливість для мами працювати поруч із дітьми – це і є ті дрібні, на перший погляд, кроки, що тримають село на плаву.
Досвід Конятинської громади показує: реформу освіти можна не просто «перечекати», а використати як інструмент. І якщо в Самакові 17 дітей з радістю поспішають до своєї групи (а навесні ще кілька батьків звернуться з заявами), це означає, що через кілька років тут будуть першокласники, а отже – житиме гімназія.
Людмила ФЕДЮК.
