Де сповідаєси ріка… Там зачинаєси світ – де мож зачути смугарівський аркан і видіти моцного беркута межи білими хмарами. То гори – наші українські гори, такі любі для мандрівника, такі свої для горєн. Так пише у вступному слові до збірки «Сповідь Черемоша або аркан Смугарівський» нашої землячки – розтоківчанки Марії Михайлівни КІНАШ письменниця Іванна Стеф’юк. І то правда: так про гори можуть написати тільки корінні гуцули, які вважають їх місцем своєї моці.
Друга авторська книжка Марії Кінаш побачила світ у липні цього року, а місяць тому відбулася перша презентація видання. Про те, що надихає під час війни до творчості та чому важливо триматися за рідне слово, при нагоді спілкуємося з авторкою.
– Здається прийшов час, щоб ми всі задумалися над тим, що ми не меншовартісні, ми – високі люди з своїми традиціями і поглядами на життя і розумінням сенсу людського життя, – розмірковує Марія Михайлівна. – Бо гуцулам це було притаманно завжди. І тепер, коли ворог наступив нам на душу, треба особливо відновити свої сильні риси, зробити їх яскравими і допомагати самим собі боротися з реальністю. Кожен по-своєму: хто на фронті, хто – словом, хто – грішми. І саме зараз варто звернутися до нашої творчої спадщини, аби в собі активізувати цю силу.
Ця збірка поетичних новел є логічним продовженням першої – «Синиччиної кичери», розповідає авторка. І вона народилася як продовження про цікаві природні локації, які можуть привабити туристів на території села Розтоки. Це два місця, які часто відвідують гості краю – Синиччина кичера і Смугарівські водоспади. А ще з Смугарем пов’язана цікава творча історія, адже саме тут, на хуторі Ями легендарний Володимир Івасюк записав від місцевої гуцулки легенду про чарівну квітку – червону руту… А згодом народилася знаменита на весь світ пісня. А ще в книжці вміщена корисна інформація від головного редактора журналу «Буковинська Гуцульщина» Михайла Григоряка про Буковинські водоспади, урочища Соколине Око та Протяте Каміння – місця, де відпочиває душа і тіло. І навіть є словничок гуцульських слів, щоб люди з інших регіонів могли зрозуміти зміст кожного твору.
Також книжка ілюстрована дивовижними малюнками у стилі косівської кераміки, включаючи обкладинку. Кожна картинка має свій сенс і продовжує або доповнює поетичний твір. Візуальною співавторкою збірки стала молода художниця із Розтоків Оксана Гремаляк. Так склалося, що ілюстрація «Сповіді Черемоша» стала останнім творчим доробком талановитої мисткині – у липні цього року у віці 22 роки вона померла від тяжкої хвороби. Задля того, щоб Оксана побачила плід своєї праці колектив видавництва «Черемош» працював понаднормово і в середині липня книжка побачила світ. Перший примірник побачила Оксана і схвалила його усмішкою. А вже 20 липня її не стало…
– Це була надзвичайно талановита і обдарована дівчинка, – з слізьми пригадує Марія Михайлівна. – Вона вміла побачити світ по-іншому, захоплювалася косівськими розписами, навіть писала дипломну роботу про це. І творила, творила… Вона працювала над ілюстраціями та обкладинкою і моєї першої збірки і це абсолютно унікальні зображення.
Щоб вшанувати світлу пам’ять художниці, першу презентацію «Сповіді Черемоша» ми провели у Вижницькому фаховому коледжі мистецтв та дизайну ім. В. Ю. Шкрібляка, де навчалася Оксанка. Друга презентація відбулася в Розтоківському ліцеї, випускницями якого ми з нею були обидві. Щиро вдячна колективам цих освітніх закладів за те, що активно підтримали та придбали чимало книг. Наступні презентації заплановані у Вижницькій районній бібліотеці та на Надвірнянщині.
«Сповідь Черемоша» не побачила б світ, якби не фінансова підтримка генерального директора ТОВ «ІБК» Ігоря Яків’юка, за що я щиро вдячна йому. Тому виручені з продажу книжок кошти планую передати на ЗСУ. Зараз у церкві Успіння Пресвятої Богородиці у Розтоках проходить акція до Дня Святого Миколая – «Подарунок для захисників». Усім селом ми збираємо кошти на закупівлю дронів та необхідного оснащення. Тож суму, яку вдалося виручити за продаж книг, я передам для захисників.
Моя книжка – це символічний подвійний подарунок: з одного боку її можна придбати для себе або на презент близькій людині, яка цінує рідне слово. А з іншого боку кошти, отримані за неї, стануть подарунком для захисників.
Питаю в Марії Михайлівни, чи є вже в неї творчі плани на майбутнє, а вона зізнається, що певні ідеї вже виношує. І взагалі ділиться, що тільки після виходу на заслужений відпочинок почала творити, писати і ділитися з людьми тим, що давно просилося на папір.
– Я пізно почала писати, – посміхається письменниця. – Мабуть, тому, що все життя вчила цього інших. І можу цим гордитися. Адже 24 моїх учнів та учениць стали українськими філологами, декілька з них – письменниками. Зараз вони дарують мені вже власні книги. А один із колишніх учнів зараз підготував до друку книжку «Наші» і попросив мене стати редакторкою. Це неймовірна честь для мене – розуміти, що учні переросли учительку.
Філологинею Марія Кінаш не одразу планувала стати. Вона розповідає, що приїхала до ЧНУ вступати на хімічний факультет. І вже перед самою брамою передумала. Зрозуміла, що не зможе так віддаватися науці хімії, як працювати зі словом.
Першим колективом, в якому почала свою педагогічну діяльність майбутня письменниця, стала Довгопільська школа. З гордістю вона називає нинішнього директора ліцею Юрія Маротчака як свого найкращого учня. Та й взагалі згадує своїх перших учнів із величезною ніжністю і любов’ю.
Потім трохи працювала у Розтоківській школі, вийшла заміж і переїхала з чоловіком на Кіровоградщину. Там зрозуміла, наскільки авторитетними є Чернівецький університет та його випускники. Адже спочатку їй запропонували вести у школі групу продовженого дня. А коли в обласному відділі освіти ознайомилися з її даними про навчання та досвід роботи, то одразу запропонували посаду методиста в районному відділі освіти.
З Кіровоградщини Марія Кінаш переїхала в Надвірнянщину. І саме тут залишилася працювати і виховувати кілька поколінь галицьких школярів. Тридцять п’ять років вона вчила української мови та літератури, щедро ділячись знаннями про рідне слово. А коли попрощалася зі школою, то взялася за перо сама. І наскільки успішно, що перша збірка одразу закохала в себе Буковину і Галичину.
Тож і друга книга – це джерело чистого, як гірський потічок, гуцульського слова, в якому переплетені сум і радість, любов і сила. І це справжній скарб для всіх, хто хоче у складний час знайти натхнення, силу і віру в себе та майбутнє. Вартість книжки – 200 грн. З організаційних питань щодо проведення презентації видання чи придбання можна звернутися до авторки за номером 0961352173.
Цінуймо своє, бо маємо що!
Людмила ФЕДЮК.
