icon clock17.05.2026
icon eye64
У громадах

У нас немає “невидимих” людей

Усть-Путильська громада стає простором рівних можливостей

   Згуртованість громади визначається тим, наскільки кожен її жителі і жительки почуваються потрібними – незалежно від того, чи хтось із них має інвалідність, перебуває у складних життєвих обставинах чи потребує підтримки як людина старшого віку. У цьому переконані в Усть-Путильській громаді, де вже кілька років органи місцевого самоврядування спільно з громадськими активістками реалізовують соціальні проєкти. І якщо державні фонди гарантують матеріальну підтримку, то місцева ініціатива спрямована на підтримку ментального здоров’я та соціальної згуртованості. 

  • Дбати про вразливі категорії населення кожна громада має не тільки під час війни, – запевняє голова громадської організації “Злагода” в Усть-Путильській громаді Антоніна Скидан. – Сьогодні на державному рівні триває реформа соціальної сфери та переорієнтація послуг. І це цілком виправдано. Ми маємо переходити від шаблонного підходу до рівня, який гарантуватиме кожній людині самоствердження. Чомусь у суспільстві утворився стереотип, що люди з інвалідністю, наприклад – це якийсь окремий тип людей. Ні! Це такі самі жителі громади, які хочуть і можуть реалізовувати себе. Просто кожен і кожна — відповідно до своїх можливостей. У нас у громаді проживають 310 таких жителів, із них тридцятеро – діти. Ще 29 осіб мають інвалідність І групи. І в кожного свої потреби: колісне крісло, милиці, тактильний шрифт Брайля чи просто поговорити…

Ресурсна кімната в Розтоках як безпечний простір

   У громаді вже мають позитивний досвід втілення ідей, що грунтуються на запитах самих жителів і жительок. Саме так у Розтоках з’явилася ресурсна кімната. Цю місцеву ініціативу підтримав Проєкт малих грантів за підтримки ЮНІСЕФ Україна, Мінсоцполітики та Фонд захисту осіб з інвалідністю. До ремонту приміщення долучилися місцеві благодійники, сільська рада та громадські активісти. У результаті вже наприкінці 2025 року в приміщенні сільського закладу дошкільної освіти запрацював  простір підтримки.

   Його вже понад пів року відвідують діти з інвалідністю. Їх у селі – 15, більшість із задоволенням проводять час у колі нових друзів. Також сюди приходять діти, які лише очікують статусу. Часто батьки тільки починають тривалий шлях обстежень, а в Розтоках такі сім’ї отримують підтримку фахівців одразу, не чекаючи офіційних висновків. Це критично важливо для раннього втручання. Окрім того, це комфортне місце для внутрішньо переміщених дітей, тих, чиї батьки на фронті, та тих, хто пережили втрату. Тут працюють із тривожністю через арттерапію та пісочну терапію. Навіть із сусідньої Івано-Франківщини батьки привозять малечу, бо такої послуги в їхній громаді немає. І результати кількамісячної роботи очевидні. 

  • Діти активно відвідують простір для релаксації, відновлення та емоційного розвантаження, – каже психологиня ресурсної кімнати Стефанія Космацька. – Робота кімнати триватиме до кінця серпня в межах проєкту. Після  мого повернення з Швеції плануємо провести арттерапевтичний івент для жінок та мам.

   За цей час виникли ідеї щодо розширення ресурсної кімнати, є потреба у додатковому спортивному та дидактичному обладнанні. Наразі я активно працюю над розробкою нових заходів і впровадженням свіжих ідей. Є запит на створення простору для вільного спілкування між батьками та асистентами дітей, яких у Розтоках наразі шестеро.

   Позитивно відгукуються і батьки дітей, які відвідують ресурсну кімнату. Серед них – Уляна Чев’юк, мама восьмирічної Богданки. Каже, що дочка з радістю біжить після уроків до цього простору. І вона радіє, що у дитини є захоплення, друзі нові та корисна активність. Уляна впевнена, що ця кімната має працювати і після закінчення проєкту. Адже це місце, де кожна дитина почувається комфортно.

Ментальна підтримка долає самотність

   Окремою місією тут вважають залучення до життя громади людей старшого віку. Оскільки в Будинку громади облаштовані затишні зали, тут часто відбуваються цікаві зустрічі. Одна з них була організована в межах програми «Ти як?», ініційованої першою леді Оленою Зеленською.

  • Часто після виходу на пенсію, люди гостро відчувають самотність, – каже Антоніна Скидан. – Перебуваючи все життя в соціумі, вони різко втрачають звичне спілкування. Тому ми організовуємо зустрічі, які повертають усмішки та бажання жити активно.

   На одній із таких зустрічей побувала вчителька-пенсіонерка Гафія Матіос. У серпні цього року жінці виповниться 80 років, 35 із яких вона присвятила навчанню початкових класів.

  • Живу сама, бо син уже багато років за кордоном, – ділиться Гафія Миколаївна. – Ноги підводять, тому виходити кудись важко. Але коли організовують такі заходи – щоразу йду. Бо де ще можна зустрітися в колі, де об’єднують і люди, і спогади, і пісні…

   Антоніна Скидан зауважує, що сьогодні люди 60+ – це досить активні в соціумі особи, тому на заходи запрошують тих, кому вже минув сьомий десяток. У громаді вже думають над доцільністю створення “Університету третього віку”, де люди могли б опанувати гаджети, щоб ще цікавіше проводити дозвілля. 

   Ще одна місцева ініціатива  – “Великодні гостинці”. Вже п’ять років волонтерки за підтримки церковної громади готують набори для родин військових, ВПО та самотніх людей. У першій рік роздали перед Великоднем 150 наборів, цього року підготували 91 пакунок.

Індивідуальний підхід до кожної і кожного

   Нині в Усть-Путилі створюють простір для тих, хто позбавлені батьківського піклування або опинилися в складних життєвих обставинах. У першій категорії налічується семеро дітей. 

  • Треба позбуватися стереотипів, ніби складні життєві обставини – це лише коли батьки зловживають спиртним, – наголошує Антоніна Олександрівна. – Насправді обставини бувають різними. Наприклад, у нас є батько-одинак, який виховує трьох дітей. Знаю це з власного досвіду, бо я з чотирма сестричками залишилася без мами в 10 років, і тато виконував роботу за двох – доглядав за нами, порався по господарству, садив городи, обходив худобу і ходив на роботу. Або ж коли бабуся виховує двох внучок, поки їхній батько на війні. Ми орієнтуємося на індивідуальний підхід, бо хто, як не місцева влада, знає, хто насправді потребує допомоги?

   У новоствореному просторі з дітьми працюватиме психологиня, а місцеві педагоги та майстри і майстрині проводитимуть пізнавальні заходи.

Ветеранський простір: будуємо для себе і побратимів

   Наразі у приміщенні сільської ради завершується облаштування ветеранського простору. Ідея з’явилася після призначення фахівчині із супроводу ветеранів Оксани Забродоцької – волонтерки, яка з 2013 року допомагає війську. Разом із ГО “Злагода” розпочали ремонт у кімнатах, які раніше орендувала “Укрпошта”.

   Справжнім показником згуртованості стала допомога самих ветеранів. Демобілізований військовий Василь Ковбиш надав матеріали для виготовлення інклюзивних вхідних дверей, які мають бути зручними для всіх.

  • Якщо маю можливість допомогти – то як інакше? – каже Василь. – Є ж хлопці без кінцівок, треба думати і про них. Ми створюємо простір для себе. Але хотілося б і більшої залученості владних структур. Недавно побував на конференції з участю обласних спеціалістів. Але почув мало практичних рішень, які дійсно спрощують життя. Наприклад, я маю можливість поїхати автомобілем на такі зустрічі і дізнатися щось, а хтось – не може. Люди віддали на війні здоров’я і мають право відчути свою важливість у суспільстві. Вони воювали там і не мають ще й тут боротися за те, що їм і так належить. 

Нові виклики – нові інструменти

   У громаді не зупиняються на досягнутому. Наразі Усть-Путильська громада серед 12 інших буковинських громад бере участь у проєкті ПРООН EU4Recovery – “Розширення можливостей громад в Україні-2”. Мета – людиноцентричний підхід, розвиток якісних послуг та ефективна взаємодія між відомствами.

   Фахівчиня із соціальної роботи Оксана Довбуш та голова ГО “Злагода” Антоніна Скидан уже пройшли навчання в «Школі управлінця». Попереду – онлайн-вебінари та фінальна заявка.

Screenshot
  • Проєкт спрямований на формування життєстійкості з фінансовим підґрунтям, – додає Антоніна Олександрівна. – Зараз ми визначаємо пріоритетну послугу. Це може бути “соціальне таксі” або автомобіль “Господарочка”, обладнаний інструментами (бензопилою, швейною машинкою тощо), щоб допомагати людям у найвіддаленіших селах. Є й ряд інших важливих соціальних послуг.

   В Усть-Путилі переконані, що інклюзія – це про можливість кожної людини брати участь у житті громади. І кожен проєкт спрямований на розвиток суспільства без бар’єрів. Тут навчилися чути запити жителів і трансформувати їх у дієві рішення, не чекаючи ідеальних умов чи завершення війни. 

   Сьогодні досвід Усть-Путили виходить за межі одного району і стає корисним для інших громад Буковини. Попереду ще багато роботи, залучення нових інструментів від міжнародних партнерів та впровадження мобільних соціальних послуг. Але найголовніше  – що у цих селах більше немає “невидимих” людей. Усі жителі й жительки, незалежно від віку чи стану здоров’я, знають – про них пам’ятають і їхнє право на гідне життя є безумовним пріоритетом для громади.

   Людмила ФЕДЮК.

Створено у співпраці з Волинським пресклубом.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *