Напередодні Дня Збройних Сил України ми говоримо про наших захисників і захисниць. І це свято не лише про битви, а й про силу повернутися додому та інструменти, які цьому сприяють. Тож ця тема стала фінальною у циклі статей «Коли звучать сирени – мистецтво не може мовчати». Адже виявляється, у такій нелегкій справі інтеграції в суспільство після війни театр став потужним рятівним колом.
Як мистецтво лікує душу, пояснює нам очільник комунального закладу “Чернівецький обласний центр соціально-психологічної допомоги Захисникам та Захисницям України “Ветеран Хаб” на Буковині Олександр Кошовий. Він сам ветеран, пережив поранення, втратив ногу, але знайшов нову місію: допомагати побратимам вставати на ноги, буквально і фігурально.
Олександр Кошовий, ветеран із великим серцем, добре знає, що таке шукати «точку опори», коли ти повернувся з пекла. Його власний секрет простий: люди, рух і прийняття. Саме ці три кити – підтримка, активність та прийняття – стали основою для роботи його Хабу, де він допомагає ветеранам знову відчути себе потрібними та активними.
Чому Хаб? Борг, який мотивує сильніше за все
Олександр чесно зізнається: коли він повернувся після поранення, він не знав, куди далі бігти, адже до війни мав зовсім інше життя. Але ця розгубленість тривала недовго. Головною іскрою став борг – перед тими, хто воює зараз, і перед тими, хто вже повертається.
«Чесно кажучи, коли повернувся з фронту після поранення, я не мав готової відповіді, що робити далі… Але мене мотивувала проста думка: ніхто так не зрозуміє ветерана, як ветеран. І якщо я можу бути тим, хто підтримає, пояснить, підставить плече — це вже сенс!»
Бажання було просте: щоб наші хлопці та дівчата не губилися, не замикалися в собі. Щоб поруч був простір, де можна «просто бути собою, без оцінок, без зайвих слів». Це і є «Ветеран Хаб Буковина».
Як він сам знайшов ту опору? Олександр виділяє три речі. Це свої люди. Коли є ті, з ким пройшов війну, або хто «справді хоче чути», це допомагає повірити, що життя продовжується. Рух! І не лише фізкультура. А будь-яка активність: робота, волонтерство, навчання. Щось, що повертає тобі відчуття контролю та сили. І прийняття. Усвідомити: минулого життя вже не буде, і не боротися з цим. Просто почати будувати нове, не порівнюючи.
Театр створив “коридор” для емоцій у межах «Мандротерапії»
Ветеранський Хаб активно долучається до мистецтвоа у межах реабілітації. Наприклад, виїзна вистава Чернівецького музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської в Путилі, яка відбулася з ініціативи Чернівецької ОВА, справила сильне враження на присутніх військових.
Олександр не приховує: він не очікував такого ефекту! Атмосфера була «дуже тепла, камерна». Військові не почувалися там «не на місці», як це часто буває у помпезних класичних залах.
«Багато хто після вистави говорив, що давно не відчував такого внутрішнього спокою. Так, театру вдалося зробити той самий «коридор» для емоційного розвантаження. І це дуже цінно — коли мистецтво не тисне, а дихає разом із глядачем».
Чому виїзний формат кращий? Тому що виїзд із міської метушні та рутини дуже позитивно впливає на емоції. У горах, подалі від натовпу, ветерани легше відкриваються. Там немає напруги, яка часто супроводжує офіційні події.
Театр – це як три в одному для психіки
Як же працює театр на ветерана? Олександр Кошовий бачить тут потрійний механізм.
– Це перемикання, – каже колишній військовий, – це як переключити канал і увага миттєво йде з важких думок на історію, яку ти дивишся. Тут ти можеш торкнутися своїх болючих тем, але через метафору, через чужого персонажа. Це безпечне проживання власних емоцій. А інколи вистава дає дозвіл випустити нарешті ті емоції, що накопичувалися роками.
Олександр Кошовий радить митцям: Головне – «не травмувати й не моралізувати». Не треба нав’язувати «правильні» думки чи показувати надто прямолінійну війну – це викликає лише спротив. Що працює круто?
– Це живі людські історії – прості та зрозумілі, – констатує Олександр. – комедії, але не примітивні, а теплі й чесні. Психологічні драми без зайвого натуралізму, вистави про силу духу, підтримку та переживання. А от надто реалістичних сцен втрати побратимів, різких звукових тригерів (вибухи, крики, медичні епізоди), надміру політизованих тем варто уникати. Це тригерить та напружує, створюючи цілком протилежний від бажаного ефект.
Мистецтво – це не заміна психолога, це його класне доповнення
Чому мистецькі заходи такі ефективні? Вони дають доступ до емоцій, до яких не завжди можна дійти словами. Формат м’який, ненасильницький. А головне – це групове переживання, яке відновлює почуття спільності.
«Мистецькі заходи часто стають першим кроком, після якого людина вже наважується йти далі – до психолога, у групи підтримки, до фізичної реабілітації, – каже Олександр.
Тож ветеранський Хаб працює з театрами регулярно. Найуспішнішими є не разові акції, а регулярні програми: невеликі виїзні вистави, майстер-класи з акторської майстерності (щоб розслабитися та дати волю емоціям), музичні вечори, арт-терапія. Усе це – в неформальній та довірливій атмосфері. До речі, обласний департамент культури дає безоплатні запрошення для УБД і членів їхніх родин на майже всі події у філармонії, драмтеатрі, музеях.
Насамкінець, яке головне послання має нести культура нашим ветеранам? Олександр Кошовий сформулював його дуже зворушливо: «Ти живий. Твої почуття важливі. Ти маєш право на красу, на емоції, на спокій. І ти не сам». Мистецтво, каже він, не дасть тобі готових відповідей. Але воно дасть силу поставити правильні запитання. Воно не поверне втрачене, але допоможе побачити, що ще можна збудувати.
Людмила ФЕДЮК.
