За три роки війни волонтерки гуцульського жіночого батальйону «Бандерсітка» сплели кілометри маскувальних сіток для військових
24 лютого 2022 року ніхто й уявити не міг, що війна затягнеться на роки. І торкнеться всіх. І нам таки доведеться перемагати у безглуздій нав’язаній нездоровим сусідом війні, відстоюючи свої ж території. У перші дні вторгнення усі об’єдналися, щоб гуртом організувати тилову підтримку захисникам. З часом кількість добровільних волонтерських осередків почала зменшуватися. Але є такі, які працюють з перших днів війни і до нині. Бо вона не закінчилася, бо військовим потрібна допомога, бо так багато перед нами ще викликів…
Тож ми поспілкувалися з ініціаторкою та засновницею гуцульського жіночого батальйону «Бандерсітка» у Путилі Романою Іванишен. Незважаючи на те, що жінка викладає сольфеджіо в Путильській музичній школі, вона з 28 лютого 2022 року займається плетінням маскувальних сіток та вже об’єднала навколо себе десятки небайдужих людей.
– І досі чітко пригадую ту паніку і страх, який панував у перші дні війни серед українців, – розповідає пані Романа, – тоді треба було щось робити, аби відчувати себе потрібним. Тим більше, що місцева влада вже оголосила, що потрібні бажаючі плести маскувальні сітки і ці сітки треба було відправляти негайно. Я знайшла в інтернеті технологію плетіння, купила на місцевому ринку шпагат і почала вчитися плести сама. Коли зрозуміла, як це робити, почала шукати однодумниць.
Плели і на пошті, і в школі
Так на п’ятий день війни Романа з іншими путильчанками вже плели перші сітки у приміщенні залу Укрпошти. Після уроків у музичній школі та поміж основну діяльність знаходила час, щоб долучитися до роботи. Пригадує, що і колеги з музичної школи тоді приходили – допомагали і коштами, і матеріалами.
Два місяці пропрацювали тут, а далі зрозуміли, що їхня діяльність викликає певну незручність для клієнтів Укрпошти. Тож волонтерок прийняли у спортзалі Путильського ліцею ім. Ю. Федьковича. Поки школярі навчалися онлайн, жінки в’язали сітки у школі. Романа підкреслює, що тоді і вчителі також приходили допомагати. Відчувалася потужні підтримка місцевих жителів. Було так, що і п’ятнадцять жінок збиралося за день.
Потім відновився очний навчальний процес і «Бандерсітці» знову довелося шукати нового пункту для роботи. Після тривалих звернень до селищної ради, жінкам дозволили працювати у залі засідань колишньої райдержадміністрації.
– Тут ми трудимося вже півтори року, – каже Романа Іванишен. – Тут зручно, тепло та затишно. Багато людей вже знають нашу локацію і приносять тканину, кошти на закупівлю матеріалів. Дуже тісною є співпраця з волонтерами Путильщини, зокрема, з Оксаною Забродоцькою та Мариною Юрченко. Також з перших днів діяльності постійну підтримку у вигляді коштів та матеріалів надавав народний депутат України Максим Заремський. Багато організацій та керівників, путильчан підтримують нас. Всіх не перелічу, бо небайдужих насправді дуже багато.
Спільна справа об’єднує різних людей
Поки ми спілкуємося, волонтерки поруч вправно займаються роботою. Називати свої прізвища не хочуть, кажуть, що це буде несправедливо стосовно тих, хто теж багато присвятив часу цій роботі. Серед них – жінки-переселенки з Харківської, Донецької, Київської, Херсонської областей. З теплом згадують про покійну Марію Василівну Яків’юк, яка була патріотичним серцем колективу.
З одного боку нарізають стрічки з тканини. Поруч на першому дерев’яному каркасі волонтерка в’яже основу майбутньої сітки. На іншому каркасі працівниці вже вплітають стрічки. Вправно, швидко, жартуючи та посміхаючись. Бо з легкої руки і від щирого серця в’яжуть захисникам надійний захист. Серед них ті, у кого на війні зараз рідні. Зокрема, переселенка з Херсонщини Лариса Анатоліївна, яка щодня приходить у волонтерський центр і працює по чотири години. Працює, не покладаючи рук, бо на фронті зараз воюють троє її синів. Інша волонтерка – місцева жителька Марія Юріївна не може сидіти вдома, склавши руки, адже її син волонтерить по всій Україні.
Волонтерять горяни і дистанційно
До волонтерської діяльності цього центру долучаються не лише жінки, які плетуть сітки. Насправді, цей осередок дуже широкий, розповідає Романа Іванишен, адже вони співпрацюють і дистанційно з горянами. Зокрема, постачають матеріали для виготовлення окопних свічок родині Амаркулес, а ті приносять готові вироби. Путильчанка Ольга Первісник тривалий час приходила в центр плести сітки. Але зараз через погіршення стану здоров’я працює з дому – нарізає тканину на стрічки. Окрім сіток, волонтерки також відправляють на передову харчі та необхідні речі. Наприклад, зараз вони працюють над відправкою теплого одягу, подушок та смаколиків у госпіталь на Запоріжжі.
Так склалося, що плести сітки щодня приходять одні і ті ж горянки. У них вже створився свій справжній трудовий колектив. У середньому, якщо у день приходять 7-8 жінок, то за чотири робочі дні вони повністю виготовляють дві маскувлаьні сітки розміром шість на вісім метрів. Але сили вичерпні і вони запрошують усіх, хто має кілька годин вільного часу долучатися до роботи, аби разом плести омріяну Перемогу.
Людмила ФЕДЮК.
