Коли світ навколо розвалюється, хто стає опорою? Ті, з ким ділиш шматок хліба в окопі, хто прикриває твою спину, хто бачив твій найбільший страх і твою найбільшу надію. Війна – це справжнє випробування, але вона ж дарує найглибші й найміцніші зв’язки. Саме так Олександр ГУЗАК із Мариничів знайшов у своєму побратиму не просто товариша по зброї, а хрещеного батька для своєї донечки.
Олександр Гузак та його двоюрідний брат Василь Гузак не вагалися, коли країна закликала. Одразу після повномасштабного вторгнення, вони отримали сповіщення про повістки, з яким слід було з’явитися до військкомату. І 28 лютого вирішили: не час ховатися за чиїсь спини. А вже 2 березня вирушили на комплектацію. Василя забрали на Чернівці, а Олександра – на Коломию.
Саме в Коломиї, у березні 2022-го, Олександр познайомився з Максимом Дорошівим. Максим, харків’янин, вивіз родину на Чернівці, залишив під наглядом брата і пішов до ЗСУ. Ці двоє чоловіків: один із гірського села, інший – зі сходу, прослужили пліч-о-пліч майже чотири роки. Спочатку Олександр був у ракетній дивізії, потім його прикомандирували до піхоти. Він служив під Черніговом, охороняв Бориспіль. А потім, як відправили на Донбас, так і весь час перебував там.
За півроку до Олександрової демобілізації Максима перевели в піхотний батальйон, де він служив за фахом (маючи вищу освіту). Але військове побратимство вже давно переросло у щось більше. І коли у родині Олександра та Оксани з’явилася третя дитина, донечка Анна, Олександр не вагався: Максим Дорошів має бути її хрещеним батьком.
Ця пропозиція стала великою несподіванкою для Максима, який ніколи нікого не хрестив та й в горах був лише один раз. Через службу Максим не зміг бути присутнім на самому хрещенні. Але як тільки його відпустили, то з подарунками, гайнув у гори до хрещениці.
«Максима гори дуже приємно вразили. Він шкодував, що все життя у відпустки їздив з родиною на море, не знаючи, яка краса в Карпатах», – діляться подружжя Оксани та Олександра.
Цікаво, що інший хрещений маленької Анни – теж військовий. Любомир Проданюк (рідний брат дружини Оксани), служить у ЗСУ з 2014 року. І він з радістю прийняв пропозицію стати хресним.
Однак, Олександр підкреслює, що для військових – відважитися на крок єдності та родичання – завжди ризиковано. «В армії вчать не прив’язуватися одне до одного, – каже він. – Бо, наприклад, у нашій роті було 30 людей, а лишилося шість… Дуже гірко переживати втрати. А ще гірше, коли ці втрати відбуваються вже після народження міцних, майже родинних стосунків».
Так трапилося в 2022 році, коли Олександр став вінчальним батьком для свого старшого побратима, Руслана. Під час відпустки у жовтні 2022 року той вирішив узаконити стосунки зі своєю цивільною дружиною. А через рік після весілля Руслан зник безвісти. Гіркота втрати людини, з якою тепер поєднують зв’язки перед Богом, ятрить душу Олександра.
Проте, саме ці моральні цінності – здатність любити, як рідних, і брати на себе відповідальність перед Богом та людьми тримають, гуртують та надихають воїнів на боротьбу. Війна руйнує старе, але створює нове, нерозривне братерство, яке є справжнім фундаментом для перемоги і майбутнього. І так – це наша нова реальність.
Людмила ФЕДЮК.
