Одинадцятого жовтня відійшов у Вічність великий майстер коренепластики Паучек Юрій Ілліч. Цього літа великого майстра часто можна було побачити недалеко по сусідству. Тут, в Чорногузах, його будинок. Молодь мене питала, що за дідок сидить в холодочку. Великий майстер, відповідала. Це була скромна людина, яка все своє життя несла доброту, любов до природи. Юрій Ілліч завжди стверджував, що це не він автор, а природа сама створює готові об’єкти мистецтва, лише треба вміти побачити. Але оце бачення дає Господь, і не кожному дарується Іскра Божа. Хтось пройде і не помітить, а то й закине геть витвір мистецтва, що спокійно собі лежить на стежці.
Старожили Вижниці уже й не пам’ятають, коли Юрій Паучек став їхнім сусідом, а молодші взагалі вважали його корінним жителем. Проживав у місті, бо тут його творча майстерня, тут імпровізований музей під відкритим небом. А прописаний у Чорногузах, бо там свій будинок, так би мовити, родинне гніздо. А народився в 1938-му році на Путильщині в селі Довгопілля на присілку Глухий Кут, що недалеко від скали Соколець. Батько й дід буди керманичами сплавів.
Після закінчення семи класів працював у місцевому колгоспі їздовим, телефоністом на комутаторі, обліковцем. Три роки служив в армії. Закінчив у Вижниці курси водіїв. За іронією долі, відділення ДТСААФу і курси водіїв поміщалися в тому ж будинку, де за кілька років Юрій Ілліч отримав квартиру, переїхавши у Вижницю. Цей будинок має і сумну історію. Тут, на Українській, в кінці 40-х років минулого століття розміщався штаб НКВС. Про це описано в статті Д. Никифоряка і А. Юрійчук «Катівня», яку «Вижницькі обрії» опублікувала в квітні 2009 року. Саме Юрій Ілліч й відкрив цю сумну історію.
Раніше працював у колгоспі водієм. Якось автомобіль поламався, і він пішов до річки мити руки. А там кореневище, постругав і привіз подарунок дружині, чарівній красуні з Чернігівщини. Ось цей випадок відкрив для нього нове захоплення, яке стало справою всього життя.
Коли назбиралося багато витворів, йому навіть запропонували аматорську виставку в будинку культури. Побачивши роботи Юрі, викладачі училища прикладного мистецтва Валерій Жаворонков, Петро Лемський та Анатолій Скиба запропонували йому вступати в училище. Тоді без спеціальної освіти важко було вийти в люди. А чоловікові було страшно в 34 роки братись за науку. Підтримала дружина Марія. Так Юрій Ілліч став студентом стаціонарного відділення разом з восьмикласниками, бо середньої освіти не мав.
Після його закінчення, з 1975 року починається професійний творчий шлях. Майстру з великої літери підвладне все: коренепластика, різьба по дереву, дерев’яна скульптура, архітектура, витвори з каменю. Оформив чимало дитячих майданчиків, колиб, кілька баз відпочинку, виготовляв сувеніри для різних фестивалів.
Юрій Ілліч – автор численних малих скульптурних композицій: “Сузукі, то є щастя у ваші руки”, “У трембітоньку заграю”, “Привиди карпатського лісу”, “Дебрі карпатського лісу”; скульптур: “Гуцул”, “Бабай”; панно “Осінь”; в’їзних знаків до сіл: Усть-Путила, Розтоки. Автор інтер’єрних та екстер’єрних оформлень: ресторан “Гірський потік” у Ялті, готель “Русь” у Києві, “Дубок” у молдавському місті Бричани та багато інших, «Гірська казка» на перевалі Німчич. 1980-го року оформлював трасу проходження Олімпійського вогню у Новоселицькому та Глибоцькому районах.
Композиція “Сузукі, то є щастя у ваші руки” комічного характеру, виконана у стилістиці коренепластики за допомогою техніки пластичної різьби. Скульптура чоловіка-гуцула у капелюсі, який нахилився, щоб зрушити з місця віз, на якому знаходиться колода дерева. Стилізована фігура чоловіка саркастично змальовує гуцула, який усе життя важко працює не покладаючи рук. У всіх роботах відчувається авторська манера майстра, яка базується на глибоких традиціях. Мистецька спадщина митця спирається на народних звичаях і віруваннях гуцулів Буковини.
Пам’ятаю виставку майстра в Центрі історії, культури та побуту у Вижниці. Самі назви говорили про великий гумор, притаманний автору, про його зацікавленість державними перетвореннями. “Виповзні”, “Юрко Мольфар”, “Без солярки, без бензину пре на бартер деревину”, “У Кутах і камінь гроші”, “Ненажера”, “Паплюжники”, «Заздрісник”, “Симулянт”, “Нечиста сила”, “Парламент”, “Третій мікрофон”, “Хіба ми пні?”, “Конотопська відьма», “Привиди карпатського лісу”, “Біля ватри”, “На Шатських озерах” та інші.
Як шкода, що багато робіт було знищено, в тому числі і у моїй рідній Усть-Путилі. Не збулась велика мрія митця – створити музей коренепластики під відкритим небом поблизу його квартири.
З 2008 року він був членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України, а у 2012 році народному митцю присвоєно почесне звання заслуженого майстра народної творчості України.
Вічна пам’ять і царство небесне, шановний мій земляче. І як написала відома журналістка Ярослава Кибіч, Ваше «глибинне розуміння природи зостанеться з нами в дивовижних творах».
Алла ЧЕЧУЛ.
Фото авторки.
