Кажуть, що день у селі Андреківське починався не зі сходу сонця, а з повідомлення від односельця-захисника ГОРБАНА Миколи. «Мирного вам дня!», «Доброго ранку!», «Тримайтеся!» – ці короткі, але сповнені щирості слова розліталися в месенджерах рідним, сусідам, колишнім вчителям. 23-річний Микола, якого чотири старші сестри опікували з дитинства, мав дивовижну здатність – зігрівати душі навіть з віддалених бойових позицій. 17 січня таке повідомлення прийшло востаннє. А 18 січня цього року життя воїна обірвав ворожий дрон поблизу села Жадове на Чернігівщині.
Доля не була надто ласкавою до Миколи. У чотири з половиною роки він залишився сиротою без мами – вона пішла з життя зовсім молодою, у 41 рік. Виховувався з батьком, який переніс важку травму і потребував підтримки, та чотирма сестрами. Паша, найстарша з них, згадує брата з невимовним болем: він був наймолодшим, найкращим, найсвітлішим.
У 18 років хлопець пішов на строкову службу. Він мав повернутися додому в травні 2022-го. Будував плани, мріяв здобути професію та створити власну сім’ю. Але лютий того року змінив усе. Замість демобілізації – ще два роки служби на Закарпатті, у Чопі, а згодом – військовий контракт і фронт.
Микола не встиг реалізувати багато мрій, але встиг головне – залишити по собі пам’ять як про надзвичайно світлу людину. Попри важкі ротації у найгарячіші точки, він ніколи не скаржився. Навпаки, ставав опорою для всіх. «Він писав усім: і нам, сестрам, і односельцям. У селі казали, що з його ранкових привітів починався день. Він ніби намагався вберегти нас усіх своїм оптимізмом», – ділиться сестра Паша.
У грудні йому вдалося ненадовго заїхати додому, обійняти рідних. Це було останнє побачення. Вже 7 січня він знову був на позиціях, а за десять днів ворожий дрон забрав життя водія 2 автомобільного відділення, 2 взводу автомобільної роти військової частини Т 03300, автомобільного відділення, який до останнього подиху залишався вірним присязі та своїй родині.
Попереду в родини найважчі тижні – очікування результатів ДНК-експертизи, щоб нарешті повернути найменшого брата додому «на щиті» на вічний спочинок. Без сина залишився хворий батько Анатолій Михайлович, без єдиного брата – сестри Паша, Галина, Анна та Мар’яна. Схиляють голови племінники, друзі та побратими.
Микола Горбан не встиг відзначити своє 24-річчя, яке мало настати у травні. Він віддав усі свої весни за те, щоб ми мали мирні ранки. Тепер його «Мирного дня!» звучатиме для нас із небес. Вічна пам’ять Герою. Низький уклін родині за виховання справжньої Людини. Виконавчий комітет Селятинської сільської ради та вся громада висловлюють щирі співчуття родині Горбанів. Про дату та час прощання з Миколою буде відомо пізніше.
Людмила ФЕДЮК.
