Хвиля скорботи цього тижня заполонила Путильщину – 2 червня на щиті зустріли загиблого захисника Олександра АНДРОНЕНКА з Шепота Селятинської громади. Шлях додому на вічний спочинок був тривалістю півтори років. Але Олександр був офіційно визнаний безвісти зниклим ще в жовтні 2023 року.
Родина й досі не може оговтатися від цієї втрати. Адже мама Іванна, сестра Марія, брати Андрій та Олексій до останнього вірили, що Олександр живий. Навіть отримавши повістку про його зникнення, мама вдивлялася в жодне відео з полоненими, в душі сподіваючись, що побачить свого сина.
Сашко був опорою в родині, найстаршим сином, який змалку допомагав усім та вмів робити все. Виріс біля худоби, овець, бо сільське господарство годувало родину. Після закінчення школи пішов на заробітки, а в 2021 році підписав контракт із Збройними Силами України.
За офіційними даними 9 жовтня 2023 року він героїчно загинув поблизу населеного пункту Вербове, Пологівського району, Запорізької області під час виконання бойового завдання. Але тоді рідним не могли підтвердити цю інформацію. Півтори довгих років мама жила очікуваннями, що її син живий, що він повернеться. Стежила з списками полонених на обмін, переглядала списки, але не знаходила.
А в лютому цього року її повідомили, що ймовірно в одному із моргів Києва знаходиться тіло Олександра. Потрібно було здати ДНК на експертизу. Навіть коли Іванні підтвердили, що це її син, вона відмовлялася вірити. Навіть, коли в Чернівцях повторно пройшла процедуру і вже побачила тіло хлопця, ще не хотіла змиритися з цією реальністю. І тільки коли переконалася по генетичних особливостях росту зубів на верхній щелепі, безсило опустила руки. Це був її Сашко!
2 червня скорботний кортеж супроводжував загиблого захисника додому на вічний спочинок. Серед супроводжуючих був його побратим Дмитро з Берегомета. Чоловік місяць тому звільнився з полону, в який потрапив саме тоді, коли Олександр загинув. Тож він підтвердив, що молодший сержант 82-ї окремої десантно-штурмової бригади Олександр Андроненко загинув у жовтні 2023 року. І вважав своїм обов’язком віддати останню шану побратиму, з яким проходили пекло на землі.
А 3 червня в останню путь Олександра провели жителі Селятинської громади, родина, друзі, однокласники. Спочивай з миром, Герою! Нехай твій подвиг знайде відгомін у серцях підростаючого покоління.
Людмила ФЕДЮК.
