Отримавши тяжке поранення у боях за Україну, Сашко Федюк
до останнього боровся за життя
Життєва історія путильчанина 30-річного ФЕДЮКА Олександра Омеляновича так і залишилася недописаною. Мрії, які він планував втілити в життя разом із коханою дружиною Любов’ю – залишилися тільки мріями…
10 грудня внаслідок отриманих тяжких поранень на фронті захисник помер. Але він до останнього тримався за життя, за кожну можливість побути з рідними, чим вразив навіть досвідчених лікарів Одеської лікарні. Дружина Любов, яка пробула з ним у лікарні більше місяця, пригадує як разом із рідними – мамою, сестрами та братами молилися і вірили, що Саша повернеться додому. Подружжя так мало встигло прожити у парі. Адже одружилися перед війною – 14 вересня 2021 року. Саша працював у будівельній компанії і зовсім не думав, що скоро доведеться взяти до рук зброю.
– Одразу після повномасштабного вторгнення 28 лютого Саша отримав повідомлення з’явитися до військкомату, – пригадує дружина. – І вже 1 березня він вирушив до військової частини А-2308 у Чернівцях.
Перші місяці служби пройшли у Чернівцях, із періодичними навчаннями та виїздами на полігони. А з липня цього року Саша три місяці працював на фортифікаційних спорудах поблизу Покровська. І вже 25 жовтня його взвод охорони розформували, а військових перевели до частини А-4447 на Донеччину.
По приїзду зі сходу Олександр отримав направлення на лікування і з 10 по 24 жовтня перебував у Путилі. Мав проблеми зі спиною, виявили поперекові грижі, які потребували тривалого лікування. Однак ввечері 24 жовтня зателефонували з військової частини, щоб зранку 25 жовтня терміново прибути у Чернівці на збори.
– Жодних думок не поїхати у нього не було, – пригадує зі слізьми Любов. – Він був дуже відповідальним і сумлінним. Зібрав речі і поїхав. Хоча мав на руках документи, які дозволяли йому продовжити необхідне лікування. Однак у Чернівцях сказали, що їх прикомандирували до іншої частини і ці документи показувати вже їм. Звісно, що на папері ніхто не дивився.
Саша завжди беріг рідних від тривожних звісток, тому й цього разу 30 жовтня зателефонував і попередив дружину, що кілька днів у нього не буде зв’язку. 31 жовтня Любов його кілька разів набирала, але був поза зоною. 31 жовтня спробувала ще подзвонити, 1 листопада цілий день дзвонила з надією хоч гудок почути. Але абонент був поза зоною…
2 листопада вийшов на зв’язок його побратим. Ввечері написав, що Саша тяжкий трьохсотий. Але куди евакуювали його – він не знав. Вже пізніше рідні дізналися, що він отримав поранення ще 31 жовтня в селищі Побєда. Дізналися, що спочатку його доправили до лікарні в Запоріжжі, потім в Дніпро. А вже 7 листопада відправили до Одеси, де він пробув більше місяця.
Олександр поступив до Одеської лікарні у критичному стані – у комі другого ступеня, без здатності дихати самостійно. Лікарі зробили все можливе: встановили трахеостому, годували через зонд, проводили постійні процедури. Дружина приїхала 8 листопада (ще раніше приїхала сестра Любов) і залишалася біля нього, сподіваючись на диво.
І 21 листопада справді сталося перше покращення – Саша почав самостійно дихати і поступово приходити до тями, розповідає дружина. Він концентрував погляд, розумів, що до нього говорять, а згодом навіть стискав руку і формував губи для поцілунку. Медики були вражені його боротьбою за життя.
28 листопада захисника перевели до нейрохірургічного відділення. Там він вже почав вимовляти слова по складах. Навіть однієї ночі вимовив: «Лю-боч-ка», що стало для дружини безцінним подарунком. Але з 1 грудня стан різко погіршився. У нього виявили односторонню пневмонію та підозру на набряк головного мозку.
Рідні були поруч до останнього. Навіть коли до Сашка вже не пускали, вони просто перебували у лікарні, чекаючи дозволу хоч на кілька хвилин його побачити. Та 10 листопада о 20.10 всі надії обірвалися – зателефонувала лікарка і повідомила, що Сашкова боротьба за життя закінчилася…
13 грудня Путила в скорботі на колінах зустрічала свого Героя. Незмінно усміхненого, завжди бадьорого і життєрадісного Сашка, який віддав своє життя за Україну. У вічному сумі залишилися мама Ганна, дружина Любов, брати Іван та Петро, сестри Любов і Ольга з сім’ями. Олександр Федюк залишиться у пам’яті своєї родини, друзів і побратимів як мужній воїн, люблячий чоловік. І справжній герой, який боровся до останнього…
Людмила ФЕДЮК.
