Як же ми гірко йдемо до перемоги…
З архіву “Карпат”
Знову на Путильщині гірка втрата – 3 жовтня 2022 року скорботний кортеж доставив у Путилу героя-захисника Іванищука Павла. Останні сім років для нього Путильщина стала рідною, хоча сам родом із Вижниччини. Тут зустрів свою дружину Людмилу. Разом збудували дім, облаштували сімейне гніздо, придбали авто. А три роки тому в них народилася донечка – пізнє щастя на ім’я Лізочка.
Чоловік усе життя вирізнявся чуйністю та добротою. У сім’ї був наймолодшою дитиною, сам доглядав за хворою матір’ю. Ніколи не відмовляв у допомозі рідним, друзям, сусідам. Тому й не лишився осторонь, коли мова зайшла про оборону держави. Вступив до місцевої тероборони, а згодом проходив службу у військовій частині А-2120.
По-осінньому зажурено зустріла Путильщина свого сина, плачучи дрібним дощем над згорьованими рідними. Де знайти слова втіхи для них? Як розрадити? Тепер такий рідний чоловік і батько посміхатиметься тільки з портрета у чорній стрічці. А приходитиме лише уві сні…
Спочивай з миром, дорогий наш захисник! Нехай твій подвиг не буде марним, а безцінна жертва на вівтар нашої свободи – власне життя, не забудеться ніколи.
Людмила ФЕДЮК.
