З глибоким сумом і важким серцем Селятинська громада дізналася про загибель ще одного свого мужнього сина – КРАВЧЕНКА Станіслава Андрійовича. Йому було всього 33 роки…
Станіслав народився 5 липня 1992 року в селі Галицівка. Змалку вирізнявся працьовитістю, відповідальністю та любов’ю до рідної землі. До повномасштабного вторгнення працював у Чернівецькому РЕСі, мав вищу освіту електрика. Разом із дружиною Інною виховували донечку Тетяну та будувавли плани на майбутнє. Та війна змінила все.
Вже 25 лютого 2022 року, наступного дня після повномасштабного вторгнення, Станіслав добровільно пішов захищати Україну. Після перших днів підготовки його повернули, бо навчально-військовий полігон був розбомблений. Але 6 березня він знову став до лав захисників. Відтоді служив у Донецькому першому прикордонному загоні у званні інспектора служби 2 категорії – розвідник групи розвідки відділення управління Державної прикордонної служби України. Пройшов військове навчання у Великій Британії.
Три роки і п’ять місяців безперервної служби на нулі. Бойовий досвід, відданість справі, безстрашність – усе це викликало глибоку повагу в побратимів. Командування неодноразово пропонувало йому продовжити військову кар’єру, здобути офіцерське звання. Та він відкладав це «на після перемоги».
Його остання відпустка додому була у червні цього року. Три тижні, які він провів поруч із родиною, залишаться світлим спогадом для близьких. 10 липня Станіслав знову повернувся на передову.
А вже 29 липня під час виконання бойового завдання в Серебрянських лісах Донецької області Станіслав отримав важке поранення внаслідок атаки безшумного дрона. Осколки пройшли під шолом і бронежилет. Станіслав отримав травму мозку та втратив багато крові. Його терміново доставили в Краматорськ, де провели першу операцію, згодом ще одну – у Слов’янську. Чотири години лікарі боролися за його життя, серце двічі зупинялося. Але врятувати Героя не вдалося. 31 липня, не приходячи до тями, Станіслав Кравченко помер від отриманих ран.
3 серпня Путильщина зустрічала свого Героя. Попрощатися з побратимом приїхала вся батарея. Ті, хто служив разом із ним, зізнаються: такого мужнього, чесного, надійного воїна важко було знайти. Тож за відважну і сумлінну службу він отримував державні нагороди та медалі, нагороджений «Хрестом хоробрих», був вірним сином України, гідним воїном.
Пам’ять про Станіслава залишиться в серцях усіх, хто його знав, поважав, любив. Він мріяв про щасливе майбутнє у вільній Україні і поклав за неї своє життя. Герої не вмирають, бо власним життям та гідним прикладом продовжують подвиг боротьби.
Людмила ФЕДЮК.
