З захисником Дмитром КАБ’ЮКОМ із Самакови я познайомилася ще в 2015 році. Вже тоді чоловік став на захист України, а напередодні відзначення Дня Незалежності приїхав додому у відпустку. «За свого і чужого сина пішов», – казав Дмитро, коли запитували його про рішення воювати. На схід він пішов добровольцем. А до того служити пішов його син Іван, який отримав поранення. Дмитро розумів, що на фронті багато молодих хлопців калічить і вбиває війна. Тоді казав, що не зміг би всидіти вдома, щодня роздумуючи про це.
Тож рік Дмитро брав участь в антитерористичній операції. Далі повернувся додому. Але з 2021 року знову взяв до рук зброю.
Буквально нещодавно, влітку Дмитро приїжджав у відпустку. Вперше за останні два роки. Розповідав, як сумує за горами, ділився спогадами зі служби. Недарма, будучи військовим водієм, отримав позивний «Гуцул». Не міг набутися в лісі, на пагорбах, намилуватися рідним краєм. Хоча сам народився в Криму. І мріяв після закінчення війни привезти у Карпати побратимів. Але не судилося…
На днях гірка звістка сколихнула Путильщину. Життєрадісний, позитивний і завжди бадьорий 54-річний Дмитро загинув. Останній час він перебував на службі в районі Куп’янщини на Харківщині у складі 14-ої окремої механізованої бригади.
У жалобі схиляємо голови перед світлою пам’яттю нашого захисника – вірного сина свого народу, справжнього друга для побратимів та українця, який захищав своє до кінця. Вічна шана Герою!
Людмила ФЕДЮК.
Татусю Спочивайте з МИРОМ 💔💔💔😭😭😭