Сарата – найвіддаленіше та найбільш важкодоступне село України. Назва Сарата – румунського походження, і означає солена. Трохи вище від полонини, яка розташована за господарствами хутора Слатина села Сарата, є два джерела (за деякими даними – три) мінеральних вод. За хімічним складом ця вода належить до мінералізованих специфічних вод бромно-хлоридно-натрієво-кальцієвого типу. В літрі води міститься 24-37 г розчинених солей, до 12 г іонів брому, 8-10 г іонів двовалентного заліза, а також солі, кальцію і магнію. З давніх-давен, люди з усіх околиць приходили сюди, щоб набрати води, а потім, шляхом виварювання, добути з неї сіль. Від того, що вода солена, наші пращури почали називати річку, а також і цю місцевість, де розташоване село, Саратою. До речі, на хуторі Слатина раніше планувалось будівництво санаторію. Але у зв’язку із віддаленістю, відсутністю інфраструктури, належних комунікацій, цей потенційний інвестиційний проєкт так і не вдалось реалізувати.
Сама ж річка Сарата утворюється на висоті 1082 над рівнем моря, шляхом злиття потоків Семенчук та Жупани. Це на 138 метрів вище ніж місце, де Сарата зливається з Перкалабою. Щодо корисних копалин, то поблизу Сарати знаходиться одне із найбільших в Європі родовище мармуру. Також тут виявлені невеликі поклади родохрозиту. Вони мають високу декоративну цінність і придатні для художньо-мозаїчних робіт, виготовлення декоративних прикрас і виробів. Менш вартісні різновиди й ламки можуть слугувати сировиною для отримання марганцю. Пошукові роботи на цей елемент інтенсивно проводили тут німецькі спеціалісти під час Другої світової війни, а в долині лівого притоку річки Перкалаб – Прелучного збереглися підземні пошукові штольні. Є на цій території родовища яшм, що може також застосовуватись при виготовленні художньо-декоративних виробів. Є тут і знахідки графіту та гранату. Але їх запаси невеликі і складають лише науковий інтерес.
Якщо ми говоримо про активний туризм, маршрути та природні об’єкти, які варто було б відвідати в адміністративних межах Сарати та її околицях, то їх досить багато. Значна територія тут є частиною НПП «Черемоський», який створений 11 грудня 2009 року Указом Президента України. До його складу входять об’єкти природного заповідного фонду України. Зокрема, це ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Чорний Діл». Його назва походить від однойменного хребта, який починається в центрі села Сарата і тягнеться до хутора Перкалаба цього ж села. На найвищій вершині, яка носить назву Великий Камінь, висотою 1454 метрів, є вапнякові скелі. Також, тут найбільша кількість червонокнижних рослин на 1 квадратний метр в межах України. А місцезростання в нашій державі таких, на жаль, зникаючих рослин як скереда Жакена, тирлич мішкоподібний та соссюрея різноколірна відомі тільки з території НПП «Черемоський». Ну і, звичайно, варто згадати за білотку альпійську, яка занесена до Червоної книги України, яку гуцули називають «квіткою щастя». Інші назви – шовкова косиця та едельвейс. До речі, гору Великий камінь через це також називають Вершиною едельвейсів. А скереда Жакена та соссюрея різноколірна відомі тільки з хребта Чорний Діл, на вершині гори Великий Камінь. І поширення тирлича мішкоподібного відомо тільки з околиць сіл Селятин та Сарата.
Другий об’єкт природного заповідного фонду України – це карстово-спелеологічний заказник загальнодержавного значення «Молочнобратський карстовий масив», де розташована найглибша вертикальна карстова печера Чернівецької області із глибиною 37 м. Тут є цінні геологічні і карство-спеологічні утворення.
Третій об’єкт – комплексна пам’ятка природи місцевого значення «Білий потік», де є родовище вапняку та росте також велика кількість рослин, занесених до Червоної книги, серед яких, найрідкісніша в Буковинських Карпатах комахоїдна рослина – товстянка альпійська і язичник буковинський, для якого пам’ятки природи “Білий потік” є єдиним місцезростанням в Українських Карпатах.
Також варто згадати і про урочище «Жупани», яке є ботанічною пам’яткою природи місцевого значення. Тут зростає білотка альпійська, арніка гірська, фіалка дакійська, марингія та інші цінні флори, що мають наукове та пізнавальне значення.
Щодо цікавих водних об’єктів, то їх є декілька. Найстаровинніша гребля, пам’ятка гуцульської архітектури – Кляуза кронпринца Рудольфа побудована 1879 році на річці Перкалаб, яка є межею Чернівецької та Івано-Франківської областей. Цей шлюз названий на честь єдиного сина австро-угорського імператора Франца Йосифа. Звідси відбувався сплав деревини. Враховуючи його вік та те, що вже багато десятиліть він не функціонує, збережений досить непогано. Хоча в останні роки й піддається руйнації. Вражає, що у такій віддаленій місцевості майже 150 років тому, коли про розвиток інженерії у далеких Карпатах мова і не йшла, талановиті гуцули, змогли побудувати такий об’єкт.
У самому центрі хутора Перкалаба, яке є частиною села Сарата, є цікаве географічне місце. Саме тут бере свій початок річка Білий Черемош, яка утворюється, шляхом злиття двох річок Сарати та Перкалаби. Це топове місце для світлин багатьох туристів.
Є в Сараті водоспад, назва якого «Кортузіанський» (так звучить в офіційних документах НПП “Черемоський”), хоча місцеві мешканці здавна називають його – “Сикало”. У деяких джерелах також зустрічається назва «Дівочі сльози». Розташований по дорозі від центру села Сарата до хутора Перкалаба, поблизу хутора Слатина цього ж села. Вода з джерела дуже смачна, а крім того, дуже корисна. Ну і світлини вдаються дуже файні. Із сучасних водних об’єктів, які привертають увагу – це міні-ГЕС та водосховище в самісінькому центрі села Сарата.
Звісно, про природне багатство Сарати можна і, найголовніше, потрібно писати ще. Адже це неймовірний куточок Буковини з великою кількістю цікавих гірських маршрутів, різноманітністю флори та корисних копалин. Завітавши сюди хоча б один раз, розумієш – наскільки гарний, неповторний, захоплюючий, благословенний наш рідний край.
Олександр Шкурідін, краєзнавець, член Національної спілки краєзнавців України, голова ГО «Інститут громад».
