Селятинська громада попрощалася із захисником Анатолієм Горбаном
Селятинська громада схилила голови у глибокій скорботі. 9 червня наша земля зустріла свого захисника, який віддав життя за волю та незалежність України – Анатолія Олександровича ГОРБАНА.
Анатолій Горбан народився 15 березня 1978 року в селі Шепіт. Його життєвий шлях був сповнений випробувань від самих перших кроків: він навчався у школі-інтернаті, закінчив освіту вже у рідному Шепоті. Ще з дитинства мав проблеми зі здоров’ям – хворів на рахіт. У 2005 році він пережив важку втрату – смерть матері Василини, якій було лише 38 років. Відтоді опікункою Анатолія стала мамина сестра Ніна Петрівна, яка виховала його як рідного сина.
Після школи Анатолій певний час працював у селі, а згодом переїхав до Чернівців, де трудився на міському ринку. А 27 лютого цього року Анатолія мобілізували до лав Збройних Сил України. Місяць він проходив підготовку в Чернівцях, потім – на полігоні у Десні. Рідні постійно підтримували зв’язок. Коли 15 березня Анатолій святкував свій 48-й день народження, донька його тітки, довюрідна сестра Галина, поїхала до нього у Чернівці, аби привезти святковий торт. У ті моменти родина навіть обговорювала можливість якось забрати його зі служби, адже дуже хвилювалися за стан здоров’я. Проте Анатолія запевнили, що він служитиме неподалік, але невдовзі після навчання у Десні його відправили на передову – на Донеччину.
Він мужньо боронив країну у складі військової частини А 7035 (107-ма окрема бригада територіальної оборони, 1-й батальйон ТРО, 1-ша стрілецька рота, 1-й стрілецький взвод, 3-тє стрілецьке відділення). З фронту Анатолій телефонував рідним, запевняв, що все добре, проте в останніх дзвінках зізнався: ноги дуже опухли і болять. Останні десять днів перед звісткою про трагедію зв’язок із захисником обірвався. Галина забила на сполох, почала розшукувати брата, звертаючись до командування. У неділю, 7 червня, рідні дізналися страшну правду: Анатолій загинув ще 30 травня внаслідок стрілецького бою біля населеного пункту Никифорівка Донецької області.
Ця втрата стала черговим ударом для родини Ніни Петрівни. Ця мужня жінка, яка пережила смерть батьків, чоловіка, братів та сестри, втратила майже всіх близьких – залишилася одна з великої родини. Окрім того, вона опікується сином з інвалідністю ІІ групи. Племінник Анатолій був для неї, як рідний син. Навіть у момент прощання 9 червня, коли Героя привезли додому, Ніна Петрівна попросила відкрити труну, аби востаннє поглянути на нього і не мати жодних примарних надій.
Анатолія Горбана поховали 9 червня. Він до останнього був вірним присязі, незважаючи на життєві негаразди та важкий стан здоров’я.
Людмила ФЕДЮК.
