пройшов пекло і повертається на щиті
Кожна війна має обличчя. Для родини Бороденків із Селятина це обличчя назавжди залишиться усміхненим, щирим та безмежно добрим – обличчя їхнього сина і брата БОРОДЕНКА Антона. Протягом тридцяти одного місяця близькі жили надією, що їхній Антончик живий. Проте звістка, отримана у червні цього року, назавжди змінила їхній світ. Їхній Герой повертається додому на щиті…
Про свого брата з болем розповідає менша сестра Анастасія. Для неї він не просто воїн, чиє ім’я закарбоване в історії, він – старший братик, опора і людина з найдобрішим серцем у світі, каже Анастасія.
Антон зростав у селі Селятин. Навчався у Галицівському закладі загальної середньої освіти, а згодом вступив до Чернівецького кооперативного економіко-правового коледжу. Обравши спеціальність «туризм», хлопець мріяв дарувати радість іншим, адже був надзвичайно відкритим і доброзичливим.
Проте покликання до захисту виявилося сильнішим. У 2017 році, ледь отримавши диплом, Антон підписав контракт із прикордонною службою України. Його стихією стали прикордонні застави «Фальків» та «Перекалаб». Там, серед гірських краєвидів, він знайшов собі вірного побратима – німецьку вівчарку Хакера. Ставши кінологом, він присвятив себе службі разом із собакою, яка була для нього не просто напарником, а справжнім другом.
Після завершення контракту Антон повернувся до цивільного життя, працював в охоронній фірмі, продовжуючи дбати про безпеку людей навколо. Коли у лютому 2022 року ворог прийшов на нашу землю, Антон не вагався ні хвилини. Він не чекав повістки – вже 24 лютого він був у військкоматі.
«Він твердо вирішив повернутися на службу, бо вважав це своїм обов’язком, – згадує сестра Анастасія. – Коли почалося вторгнення, він просто пішов до територіальної оборони. Антошка був неймовірно справедливим, чесним і чуйним. Він завжди був для нас підтримкою, нікого не залишав у біді».
У лавах 107-ї окремої бригади територіальної оборони Антон пройшов через найпекельніші випробування. З вересня 2022 року – бої на Харківщині, а з літа 2023-го – найгарячіший Бахмутський напрямок. Попри постійну небезпеку, він намагався вберегти рідних від зайвих хвилювань. На питання: «Як ти?», завжди відповідав: «У мене все добре». Хоча сестра в його голосі чула і втому, і біль, і навіть прихований страх, який він мужньо залишав лише для себе.
Останній бій Антона Бороденка відбувся 29 листопада 2023 року поблизу села Богданівка, що на Донеччині. Після того дня зв’язок із ним зник. Особливо боляче згадувати про маму. Ці 31 місяць були для неї вічністю, виміряною не годинами, а молитвами та нескінченними пошуками. Мама брала участь у всіх можливих зустрічах, форумах та заходах, де збиралися родичі зниклих безвісти. Вона шукала бодай якусь звістку, бодай слово, яке дало б крихітну надію на те, що син живий. Чіплялася за кожну можливість, за кожну ниточку, за кожен шанс почути бодай щось. Це було життя в стані постійного очікування, де кожний телефонний дзвінок або стукіт у двері змушували серце завмирати.
Страшна правда відкрилася 25 червня цього року: результати експертизи ДНК підтвердили загибель Героя. А 6 липня рідне село Селятин зустріло свого захисника востаннє. Його поховають там, де він зростав, де формувався його сильний характер та віддане серце.
«Він віддав найдорожче – своє життя, щоб ми мали майбутнє, – каже Анастасія. – Тепер він назавжди мій ангел-охоронець. Ми невимовно пишаємося ним. Для світу він – мужній солдат, а для нас – наш улюблений Антошка, який назавжди залишиться частинкою нашого серця».
Пам’ять про Героя, який оберігав кордони, рятував життя і понад усе любив свою землю та своїх близьких, житиме вічно. Спочивай з миром, Антоне. Герої не вмирають, вони просто стають нашими захисниками у небесному війську.
Людмила ФЕДЮК.
