У школах Путильщини знову пролунав перший дзвоник. Цьогоріч за парти сіли сотні дітей, для найменших він прозвучав уперше, а Плосківська школа зустріла разом із новим навчальним роком своє 50-річчя
Уже п’ятий Першовересень українські діти зустрічають в умовах повномасштабної війни. П’ять осеней до звичних батьківських хвилювань додається те, про що колись першого вересня навіть не думали: аби день минув без тривог, діти були у безпеці й усі ввечері повернулися додому.
Війна змінила школу. У дитячому житті з’явилися повітряні тривоги й укриття, а педагоги разом із умінням навчати мусили опанувати ще й уміння діяти та відповідати за дітей у зовсім не дитячих обставинах. Та є речі, яких війна змінити не змогла. Перше вересня все одно пахне осінніми квітами й новими зошитами. Першокласники так само трохи губляться серед старших школярів, мами крадькома витирають сльози, випускники раптом помічають, як швидко промайнули шкільні роки, а перший дзвоник сповіщає: починається ще один навчальний рік.
Так було цього вівторка й у громадах Путильщини. На шкільних подвір’ях знову зібралися діти, батьки та вчителі. Після літніх канікул зустрічали друзів, знайомилися з першокласниками, бажали одне одному успішного року. І серед усіх святкових побажань найважливіше сьогодні звучить особливо просто: нехай цей навчальний рік буде мирним.
Для 58 дітей Усть-Путильської громади цей вересень став першим шкільним вереснем у житті. Як розповіла начальниця відділу освіти, молоді та спорту Ірина Полінчук, нині у громаді функціонують чотири заклади загальної середньої освіти, два заклади дошкільної освіти та два дошкільні підрозділи. За цими цифрами – маленькі історії, які тільки починаються. Перший учитель, перша парта, перші написані в зошиті літери, перші шкільні друзі. І той особливий дзвоник, який нинішні першачки пам’ятатимуть навіть через багато років.
Гомінко розпочався новий навчальний рік і в Путильській громаді. Цьогоріч до навчання тут приступили 1693 учні, серед яких 109 першокласників.
За словами начальниці відділу освіти, культури, медицини та спорту Світлани Горбан, у громаді функціонують п’ять закладів загальної середньої освіти та чотири філії.
Ключовою тематикою урочистих лінійок стали подяки захисникам. Так, на першовересень у Сергіївському ліцеї ім. Л. Кобилиці завітали військові-односельці Валентин Гожда та Петро Маковійчук Петро Юрійович. Натомість від 95-ої бригади освітній заклад отримав відзнаку для волонтерську діяльність та постійну підтримку, розповіла директорка ліцею Наталія Петрик.
У Селятинській громаді шкільний дзвоник покликав до навчання 661 учня. Для 54 дітей він пролунав уперше. Як розповіла начальниця відділу освіти, молоді та спорту Сніжана Косар, у громаді діють три заклади загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів та одна філія, а також три заклади дошкільної освіти.
Та для Плосківського ЗЗСО цьогорічне 1 вересня стало особливим удвічі. Поки одні діти тут уперше переступали шкільний поріг, інші повернулися до нього через багато років. Адже саме 1 вересня 1976 року – рівно пів століття тому – Плосківська школа вперше відчинила свої двері. Того першого вересня у школі було вісім класів, навчалися 153 учні, а педагогічний колектив налічував 17 учителів.
Минуло п’ятдесят років. За цей час через шкільні класи пройшли покоління плосківчан. Учні ставали випускниками, випускники – батьками, а згодом приводили сюди вже власних дітей. Тож на цьогорічне ювілейне свято завітали й ветерани педагогічної праці – ті, хто свого часу творив історію школи щоденною вчительською працею. Для них це була нагода знову переступити знайомий поріг, зустріти колег та побачити, як живе школа, якій вони віддали частину свого життя.
Сьогодні, як розповіла заступниця директора з навчальної роботи Лариса Ревуцька, у закладі навчаються 182 учні, працюють 26 педагогічних працівників. За пів століття змінилися цифри, підручники й навчальні програми, шкільне обладнання і саме життя. Але 1 вересня тут, як і п’ятдесят років тому, знову звучить дитячий сміх і дзвоник кличе учнів на урок.
Ми не знаємо, ким стануть ці хлопчики й дівчатка через двадцять років. Серед них, можливо, майбутні лікарі й учителі, військові та інженери, науковці, митці, журналісти. І саме їм одного дня належатиме продовжувати історію наших громад і нашої країни. Тому цього вересня хочеться побажати дітям не тільки гарних оцінок, цікавих уроків і добрих учителів.
Хочеться, щоб наступний Першовересень українські школярі нарешті зустрічали без слова «війна». Щоб єдиним сигналом, який перериває урок, був звичайний шкільний дзвоник…
Людмила ФЕДЮК.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
