На Путильщині знімають документальний фільм
про військового та його собаку

Головні головні герої – військовослужбовець Олег Ревега та його чотирилапий побратим Паркер, пес, урятований під час боїв за Київщину в 2022 році. Частину стрічки знімають у «Куполі Гуцула» – місці, яке Олег створив для безоплатного відновлення військових. У цій історії дивовижно переплелися війна і Карпати, людське братерство і відданість собаки, підтримка військових і цілюща сила гір. Про те, як народилася ідея фільму та чому його герої опинилися саме на Путильщині, «Карпатам» розповіла продюсерка стрічки Зоряна Биндас.
У ці дні Путильщина стала знімальним майданчиком документального кіно. Та замість декорацій тут – справжні гори, замість прописаних реплік – живі розмови, а замість вигаданого сюжету – історія, яку написало саме життя. І назва у цього фільму промовиста – «Побратими».
Бо побратимство у цій історії має значно ширший зміст, ніж може здатися спочатку. Це військові, які роками стоять пліч-о-пліч. Це люди, які допомагають їм відновлюватися після фронту. І це дивовижна дружба військового Олега Ревеги та собаки Паркера, який під час війни став для бійців справжнім побратимом.
Продюсерка фільму Зоряна Биндас багато років працює на Суспільному, займається власними культурними проєктами та пише. Водночас наголошує: «Побратими» – її незалежний продюсерський проєкт. А почалася ця кіноісторія, можна сказати, з відчинених дверей буса і… собачої лапи.

Замість дівчини з буса з’явилася собача лапа
Із військовослужбовцем Олегом Ревегою Зоряна познайомилася у справах, пов’язаних із військом. Якось він запропонував піти кудись випити кави, але одразу попередив:
– Але я не сам.
Вікна буса, яким приїхав Олег, були повністю затемнені, тож Зоряна не бачила, хто сидить усередині.
– Олег розпахнув двері й галантно подав руку. Звісно, я очікувала, що з цього буса вийде якась дівчина. Але в його руці з’явилася собача лапа. І вже тоді ця картинка здалася мені дуже кіношною, – пригадує Зоряна.
Так вона познайомилася з Паркером. Згодом дізналася історію собаки, спостерігала за неймовірною дружбою Олега і Паркера та бачила, як на пса реагують побратими військового. Паркер був знайдений під час боїв за Київщину у 2022 році й із часом став для хлопців не просто собакою, а справжнім побратимом.
Саме тоді історія, яка спочатку просто зворушувала, почала набувати обрисів майбутнього документального фільму.
Паркер, якого одного разу… не повернули
Згодом Зоряна дізналася ще одну деталь, яка додала цій історії несподіваного повороту. Виявилося, що на фронті Паркера врятував відомий український режисер Олег Сенцов. Коли він вирушив на бойове завдання, то доручив Олегові Ревезі піклуватися про собаку. А коли повернувся, Ревега відмовився віддавати Паркера. Для Зоряни ця історія стала ще однією цікавою лінією майбутнього фільму.

– Мені цікаво було тут ще й дослідити, чи пробачили Олегові цю «крадіжку», – розповідає продюсерка. Та що більше вона дізнавалася про самого Олега Ревегу, то зрозумілішим ставало: стрічка «Побратими» буде далеко не лише історією про дружбу людини і собаки.
Зароблені гроші – не собі, а для побратимів
Олег Ревега багато років стоїть на захисті України, був добровольцем. У перервах між бойовими завданнями їздив за кордон заробляти гроші. Зароблене міг витратити на власні потреби. Натомість вклав кошти у створення місця, де його побратими та посестри можуть безкоштовно відновлюватися. Так на Путильщині з’явився «Купол Гуцула».
Ця частина життя головного героя допомогла сформувати ще одну важливу тему майбутньої стрічки.
– З якого боку не подивись, тут виходить історія про братерство та взаємопідтримку, – говорить Зоряна Биндас.
І братерство у «Побратимах» має різні прояви. Це стосунки військових між собою. Дружба людини і собаки. Підтримка тих, хто приїжджає відновитися після фронту. Небайдужість людей, які зустрічають захисників та захисниць далеко від лінії бойових дій.

«Купол Гуцула» і Путильщина не стали випадково знайденою декорацією для фільму. Зоряна уже бувала тут раніше – торік приїжджала на фестиваль, який організовував Олег Ревега. Карпати запам’яталися настільки, що тоді вона взула бігові кросівки й вирушила хребтами – милуватися краєвидами.
– Мені дуже сподобалися ці краї. Це надзвичайно мальовниче місце, зі своїм колоритом, зі своїм карпатським духом. Попереднього разу я ще й взула бігові кросівки і побігла хребтами, щоб намилуватися цими краєвидами досхочу. Під час зйомок такої можливості не було, але я надолужу, – усміхається продюсерка.
Цього разу дивитися на Путильщину доводилося вже передусім через об’єктив камери. І знімальна група не обмежилася лише карпатськими пейзажами. У майбутній стрічці буде й взаємодія військових із місцевими жителями, тутешні страви, побут і навіть гуцульські співаночки.
Сценарій пише саме життя
Звичного сценарію для «Побратимів» немає. І це принципово, адже стрічка документальна.
– Ми не писали сценарій, тому що це документальний фільм. Ми просто знімаємо те, що бачимо. Є лише заплановані сцени, епізоди, люди, але сценарію як такого нема, – пояснює Зоряна.
Тому передбачити наперед усе, що зрештою побачить глядач, не можуть навіть самі творці стрічки. Реальність постійно додає до історії щось своє. Особливо під час війни.
На Київщині знімальній групі працювати було значно складніше: через постійні обстріли доводилося коригувати плани. Натомість карпатська частина зйомок виявилася динамічною та продуктивною.
– Карпати зустріли нас дуже гостинно. Путильщина – прекрасний край, – каже продюсерка.
Зоряна й сама трохи знімала backstage і зізнається: серед такої природи виникає інша проблема – хочеться зафіксувати буквально все.
– Звісно, операторам видніше, наскільки складно знімати в горах, але тут просто такий колорит, що хочеться зафіксувати абсолютно все.
Для продюсерки було важливо, аби у фільмі глядач побачив не лише головних героїв, а й середовище, у якому військові відновлюються. Коли до Олега Ревеги приїжджають побратими та посестри, вони спілкуються із сусідами, знайомляться з місцевими людьми. І ця взаємодія теж стала частиною документальної історії.
– Для мене було важливо показати підтримку військових. Коли приїжджають Олегові побратими та посестри, вони спілкуються із сусідами. Дуже добре, що є місцеві, які охоче підтримують військо, наших захисників та захисниць, – говорить Зоряна.
Тож Путильщина у «Побратимах» постає не лише краєм красивих гір. У кадр потрапляють і люди, і місцеве життя, і та атмосфера, в якій герої стрічки на певний час залишають війну далеко за карпатськими хребтами.
Тварини розвантажують психіку, а гори лікують душу
У майбутньому фільмі поєднаються речі, які на перший погляд важко поставити поруч. З одного боку – дуже тепла, часом навіть кумедна історія дружби військового і собаки. З іншого – війна та її непрості реалії. І поміж ними – Карпати.
– Я би дуже хотіла, щоб люди побачили цей фільм. Бо це такий мікс контрастів. З одного боку – дуже мила історія про дружбу військового і собаки, з іншого – неприємні події війни. Але так само, як тварини розвантажують психіку, гори лікують душу, – розповідає продюсерка.
При цьому творці «Побратимів» не хочуть перетворювати документальне кіно на повчання чи давати військовим готові рецепти відновлення.
– Ми прямо не кажемо нашим захисникам та захисницям, щоб вони взаємодіяли з тваринами чи їхали в гори. Ми просто показуємо історію, як воно складається у наших героїв.
І, можливо, саме в цьому – одна з головних особливостей майбутньої стрічки: не пояснювати глядачеві, що він повинен відчути, а дати можливість побачити живу історію й зробити власні висновки.
Як «Побратими» отримали підтримку
Коли задум фільму сформувався, а Олег Ревега та його побратими погодилися взяти участь у проєкті, Зоряна Биндас почала шукати можливості для його реалізації. Ідею подала одразу на два конкурси – «Тисячовесна» та програму Українського культурного фонду.
У конкурсі «Культура. Сталь» від Українського культурного фонду та корпусу «Азов» проєкт «Побратими» увійшов до переліку переможців. Завдяки цьому вдалося отримати фінансування на зйомки.
– Коли мені прийшла ця ідея, а Олег та його побратими погодилися працювати над проєктом, я взялася за пошуки підтримки. Подала ідею відразу на два конкурси. І от у конкурсі «Культура. Сталь» проєкт увійшов до переліку переможців. Таким чином нам вдалося знайти фінансування на зйомки, – розповідає продюсерка.

У центрі документальної історії – військовослужбовець Олег Ревега та, звісно, його пес Паркер. Продюсерка стрічки – Зоряна Биндас, режисерка – Людмила Семпйол. Людина, яка, за словами Зоряни, керує процесами, – військовий, музикант та культурний діяч Михайло Адамчак. Операторську роботу виконує команда FM production – фахівці, з якими Зоряна співпрацює вже багато років.

Та є у цього фільму ще один герой. Без реплік і без зазначення у титрах як головної дійової особи. Це Карпати. І пес, знайдений під час боїв за Київщину. І людина, якій одного разу доручили за ним доглянути, а вона вже не змогла його віддати. І військові, для яких Паркер став своїм. Зароблені за кордоном гроші, вкладені не у власний добробут, а у створення місця для відновлення побратимів і посестер. Люди, які підтримують військових. І далеко від фронту — Путильщина, «Купол Гуцула», місцеві страви, співаночки та карпатські хребти. Усе це поступово складається в одну документальну історію.
Це фільм про людей, яких об’єднала війна. І, як каже Зоряна, саме серед гір особливо добре відчувається, як багато для людини означає знати, що поруч є хтось свій. Тож бажаємо успіху проєкту та чекатимемо стрічку на великих екранах.
Людмила ФЕДЮК.
Фото надані Зоряною Биндас.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.