Нещодавно відбувся черговий зліт обдарованої гуцульської молоді в Яворові. Кожен учасник прибув не просто з друкованою роботою, яку захищав перед журі. Кожен проєкт – це частинка нашої історії, традицій, звичаїв. Кожне маленьке дослідження, починаючи зі своїх односельців і закінчуючи регіональними явищами – це великий вклад у збереження нашої культурної спадщини. Тому хочеться, щоб якомога більше горян мали можливість ознайомитися з юними дослідниками та їхніми дослідженнями. Для цього ми почергово будемо розповідати про них та їхні роботи у гуцульському розвороті газети «Карпати» – «На перелазі».
А розпочнемо з поетичних мотивів та талановитих дітей Конятинської громади, які презентовували власну творчу скарбничку під керівництвом наставниці Олени Слижук.
Карпати надихають на творчість
Семикласниця Довгопільського ліцею Марія Малиш пише вірші з початкових класів. Надихнувшись неймовірною красою рідних гір, його волелюбними людьми, дівчинка не могла залишитись байдужою. Займається у шкільній літературній студії «Чарівна квітка», де таланти хлопців та дівчат розкриває керівниця Олена Слижук.
Окрім поезії, Марійка любить музику – відвідує Конятинську мистецьку школу, де вчиться грати на баяні та скрипці. Одна із учасниць шкільного ансамблю «Зорі Карпат». Перші поетичні твори Марічки були надруковані в літературно-просвітницькому журналі «Українська ластівка». І це надихнуло школярку продовжувати творчу роботу.
Протягом 2020-2022 років Марійка була переможницею Всеукраїнського відкритого марафону з української мови та проєктах компанії «HUMAN». Спільно з однокласником Максимом Слижуком у 2020 році за авторський вірш «Українська мова» (відео 1) здобули Гран-Прі HUMAN-челенджу «Українська мова важлива» та виграли ноутбук. А в 2021 році авторська реклама української мови Максима та Марічки увійшли в топ-20 кращих учнівських відеоробіт челенджу.
У травні минулого року Марія здобула Першу премію Міжнародного двотурового конкурсу мистецтв «Корона» (Київ-Лондон, номінація «авторська поезія»).
Марічка щиро уболіває за долю своєї країни не лише у віршах, але й на ділі. Після повномасштабного вторгнення вона разом з друзями брала участь у роботі «блокпоста», який організував з друзями однокласник Максим Слижук Разом вони збирали кошти для ЗСУ. Так діти зібрали 22000 грн, які передали голові БО «Волонтери Путильщини» Іллі Косовану.
У жовтні 2022 року в Довгопільському ліцеї відбулася презентація першої поетичної збірки вихованців літературної студії «Чарівна квітка» – «Свята моя земля», до якої увійшов і вірш Марічки «Україна». На свято були запрошені воїни ЗСУ – жителі с. Довгопілля. І 20 примірників книжечки разом зі смаколиками юні літератори передали на фронт з допомогою «волонтерів Путильщини».
Для дівчинки вірші – це не просто поетичний формат, це спосіб висловитися, передати свої почуття та емоції. І саме з таких щирих і відкритих дитячих сердець лунає чисте і правдиве слово. Пропонуємо на розсуд читачів вірші Марійки.
Рідна мова
Рідна мова моя неповторна, як взимку Карпати,
Як смерічка в снігу, що чекає на подих весни.
Хто пізнає її – закохається раз і назавжди
У безмежну красу, милозвучність і шарм її слів!
В ній злилося усе: доброта материнської пісні,
І Різдвяної ночі блаженний і праведний дух,
Відгомін коляди, теплі спогади діда й бабусі,
І батьківська молитва, що сповнюють душу мою.
Нею мріяла Леся, боровся за неї Шевченко,
Неповторною музою стала вона для Франка,
По краплині збирав кожне слово вкраїнське Грінченко,
Щоб напитись сповна із цілющого її джерела.
Ми без мови – ніхто, мов без роду, без племені діти,
Наче той мандрівник, що без компаса в далеч іде…
Тільки мова нас може з’єднати, звести, помирити,
Тільки в ній є надія й майбутнє твоє і моє!
Тож шануймо її, бережімо, як скарб найдорожчий,
Наче скриню батьківську, наповнену цінним добром
І вкладаймо щоденно у неї усе лиш найкраще,
Те, що потім нащадкам ми з гордістю передамо!
Іде війна…
Іде війна, напали вороги
На нашу рідну, славну Україну.
Міста руйнують, всюди, навкруги,
Родина плаче і чекає сина.
Надворі вибухи, а ми в підвалах,
Солдати йдуть в страшні бої,
І кожен з нас вже молиться за тата,
І за наш край, за рідний дім.
Ми памʼятати будем навіки,
Як ти, Герою, Україну захищаєш,
І щиро вдячні за усі роки,
Що нас борониш, але сам вмираєш…
Ми подвиги твої ніколи не забудем,
За нас життя віддав своє.
Про кожного солдата пам’ятати будем,
Усі Герої в серці назавжди.
«Я – гуцул, і предки мої неповторні…»
Так каже про себе учень 7 класу Довгопільського ліцею Максим Слижук – здібний учень, який, незважаючи на юний вік, може пишатися своїми творчими здобутками. Хлопець з задоволенням займається в шкільній літературній студії «Чарівна квітка», слухає вірші друзів та ділиться власними. Вперше публічно вірші Максима були надруковані в літературно-просвітницькому журналі «Українська ластівка». Навесні минулого року вірш Максима «Весна» переміг у конкурсі харківського літературного порталу «100 слів» та був надрукований в альманасі «Нескінченна мить натхнення». У цьому ж році за вірш «Дідусь і бабуся» хлопець здобув Першу премію Міжнародного конкурсу «Tögether» в номінації «авторська поезія», Другу премію Всеукраїнського патріотичного багатожанрового конкурсу «Душа України» (номінація «авторська поезія») та Гран-Прі Міжнародного двотурового конкурсу мистецтв «Корона» (Київ-Лондон).
Також вірш Максима «Вірю в перемогу» увійшов до поетичної збірки вихованців літературної студії «Чарівна квітка» – «Свята моя земля». У вільний від уроків час Максим вчиться грати на акордеоні, гітарі й синтезаторі в Конятинській мистецькій школі. І радіє, що може розвивати свої таланти та популяризувати Гуцульщину, її музику, пісню і слово на широку аудиторію.
Я – гуцул!
Я – Гуцул! Син Черемоша й полонини,
Дитина зелених Карпат.
Про рідний куточок співаю щоднини
І пісня моя не вгава!
Я – Гуцул! Бо словом прекрасним і файним
Я славлю Вітчизну свою.
Гуцульського говору я не цураюсь,
Бо дуже його я люблю.
Я – Гуцул! І предки мої – неповторні,
Нескорені, мужні, міцні.
Від створення світу за віру і волю
Жили і вмирали вони.
Я – Гуцул! До праці навчений з дитини,
Щоб дбати про розквіт землі,
Вирощувать хліб, доглядати маржину
Й примножувать блага батьків!
Я – Гуцул! І доки світитиме сонцу
Й бриніти в потоках вода,
Гуцульські традиції, мову і пісню
Не зраджу, бо гуцул – це я!
Рідна мова
Я народився тут, серед Карпатських гір,
Де попід хмари лине звук трембіти,
Де можна серцем досягти до зір,
Де можна щиро жити і любити.
Я народився тут, поміж густих смерічок,
Закоханих у пісню Черемоша.
Черпаю звідси, мов з гірської річки,
Любов до України, її мови.
Оця земля, вся зіткана з пісень,
Зі слів незвичних, ще від предків даних,
Зростила світу видатних людей,
Які вкраїнське слово величали.
Тут жив наш Буковинський Соловій,
Федькович Юрій, наш славетний батько.
Це він навчив любити говір свій,
Боротися за нього до останку.
По цих стежках, якими ми йдемо,
Колись ступав наш видатний письменник.
Ми заповіт його у серці несемо:
Любити рідне слово й рідну землю.
За них опришки йшли в кривавий бій,
Сміливий Довбуш вів їх за собою.
Ці скелі – свідки тій добі –
Передали їх мужність нам з тобою.
І ми не в праві зрадити усе,
За що гуцули Господу молились.
Любов до мови в серденьку живе,
За неї ж бо тут кров колись пролилась.
І ми несемо в світ чудні слова,
Вплітаємо їх у віночок мови.
Для нас вкраїнське слово – як вода:
Без неї ми прожити не готові.
Бо в мові шум струмка і спів сопілки,
Молитва мами, тиха і свята.
У ній любов і біль лунають дзвінко,
А кожне слово аж до Бога доліта.
Тому й важлива рідна мова нам,
Що в ній – минуле наше і майбутнє.
Без неї ми відкриті всім вітрам,
А з нею – вічно горді і могутні.
Хай знає світ, що мова в нас – одна:
Вона в піснях і в танцях всіх єднає,
Вона прекрасна, ніжна, як весна,
І кращої за неї не буває!
