Відкрити родинний бізнес, радикально змінити сферу діяльності чи виграти грант для розвитку – наполегливі роблять власний вибір
Суспільство можна умовно розділити на дві категорії: люди, які шукають можливостей, щоб реалізувати себе, і ті, хто шукає причин, аби виправдати свою бездіяльність. Сьогодні ми розповідаємо історії успіху молодих людей з покоління, яке вже не чекає, що хтось за нього зробить, вирішить чи замовить слівце. Це люди, які навіть в умовах воєнного сьогодення ризикнути відкрити власну справу і розвиватися. Бо у своїй державі бачать майбутнє і готові бути його частиною.
Державний грант став стартом
для відкриття власного магазину одягу
Тетяну ШОСТАЛЬ у Путилі вже знають завдяки бренду магазину стильного одягу для жінок T&D Cat. Сама Тетяна зазначає, що ця ідея мусила втілитися в життя, адже з дитинства їй подобалося щось шити, конструювати, підбирати образи. Стартовий капітал для того, щоб відкрити омріяний магазин, Тетяна отримала від державної програми ЄРобота.
– Отримати державний грант було не важко: скласти бізнес-план, порахувати прибутковість та перспективи, – ділиться досвідом власниця магазину. – Проте в процесі були нюанси, які не залежать від мене. Грант – новий, постійно відбуваються якісь оновлення та зміни. Але кошти отримані, за них вдалося придбати швейне обладнання та частину торгового обладнання (половина стелажів). Також за умовами гранту створено два робочі місця.
Продумовувала Тетяна й ризики, каже, що один із найбільших – копіювання діяльності, що вже потрохи справджується у Путилі.
– Але з цим нічого не зробиш, бо конкуренція – рушій прогресу, – констатує дівчина. – Тому я навіть рада, що всі навколо почали також розвиватися, стимулюючи нас не залишатись на досягнутому, а прагнути кращого. І що наш бренд вже має своїх клієнтів. До речі, назва магазину розшифровується як Tania, Dima, Cat = T&D Cat. Це моє ім’я, мого хлопця та домашнього улюбленця – котика Мурашика, який і є «мордочкою логотипу.
Дуже важливо, коли у нових починаннях є підтримка. Тетяну підтримували усі – і хлопець Дмитро, і батьки, і друзі. Тож разом із ними вийшло перейти від роздумів та вагань до втілення та дій. Однак, не все було так легко.
– Наша податкова система в Україні – це просто «яма» для тих, хто розпочинає бізнес. Ти ще не маєш бізнесу, лише придумав щось відкрити, то перш за все що маєш зробити? Зареєструвати ФОП. Коли в тебе ще нема ні приміщення, ні товару, ні бізнесу, просто задум. Вже з першого місяця реєстрації платиш податки державі, але в тебе знову ще нічого нема. У нас пішло більше пів року, поки ми змогли все знайти, підготувати, зняти приміщення, придбати обладнання, знайти постачальників, замовити перший товар. Більше пів року, поки ми реально відкрили магазин, а у цей час вжетреба сплачувати податки підприємця. Чесно, це дуже негуманно по відношенню до нового бізнесу з боку держави. Адже в багатьох країнах Європи є такий досвід як податкові пільги, канікули, і це реально багато чим допомагає.
Одним із інструментів маркетингу Тетяна називає рекламу в соцмережах. Адже всі тепер звикли проводити час в соцмережах. Тож Тетяна створила сторінки в Інстаграм та Тік-Ток td_cat_, де легко знайти магазин та стежити за оновленням асортименту.
Інші інструменти для залучення клієнтів – програма лояльності для постійних покупців, програма сейлів (знижок) та спеціальних пропозицій, фірмове упакування та бонус до кожної покупки. Власниця зізнається, що наразі стан справ в процесі вивчення та адаптування.
– Ми ще лише вчимось аналізувати ринок, сезонність, вивчаємо конкурентів, досліджуємо постачальників та товари, – каже Тетяна. – Треба хоча б два роки пропрацювати, щоб можна порівнювати періоди та сезони торгівлі. Зараз вдалось реалізувати задуми частково. Продовжуємо працювати над запитами споживачів, над пошуком надійніших постачальників, кращої якості товарів, працюємо над просуванням в соціальних мережах, формуванням нашого власного бренду. Дуже вдячні всім, хто обирає нас, адже ми цінуємо кожного покупця. Нещодавно, на початку березня, розпочали співпрацю з виробниками святкових вечірніх суконь високої якості, тому пропонуємо майбутнім випускницям звернути на це увагу. Словом, намагаємось створити комфортний магазин для всіх представниць жіночої половини Путильщини, незалежно від віку та фігури. Для того, щоб ваш улюблений магазин був поруч.
З культурної ниви – у родинний бізнес
Найскладніші рішення, як правило, завжди ведуть до радикальних змін, а далі – до успіху. Як воно – повністю змінити професійну діяльність і заново вивчати нову справу? Про це добре знає Марія ЛІСКА з Путили. Жінка дванадцять років працювала у сфері культури, починаючи з завідуючої костюмерною в тодішньому районному будинку культури.
– Я виросла в родині, де культура завжди була на першому місці, – розповідає Марічка. – Моя мама пропрацювала у будинку культури більше 40 років, а брат Юрій – більше 20 років. З маленької я вже грала свої перші ролі в аматорському театральному колективі «Колиба», який заснував Юрій. Тому й не дивно, що після закінчення школи вступила до Чернівецького училища мистецтв імені Сидора Воробкевича. Здійснила мамину мрію – багато років поспіль виступала на сцені, грала в театрі та робила внесок у розвиток культури краю. Пізніше закінчила Київську академію керівних кадрів культури і мистецтва.
Чотири роки Марія працювала завідуючою районним радіомовленням, а після того – була молодшим науковим співробітником у музеї-садибі Юрія Федьковича. І весь цей час вона паралельно грала в театрі «Колиба» та активно брала участь у мистецьких і культурних заходах Путильщини. Два роки тому Марія пройшла конкурсний відбір на посаду директора КЗ «Путильський центр культури та дозвілля». Зізнається, що селищний голова не одразу погодив її кандидатуру. А коли погодив, то спочатку підписав контракт на рік, а потім – на п’ять місяців. Хоча за законом, на цю посаду призначають спеціаліста одразу терміном на п’ять років. У підпорядкуванні молодої керівниці було 33,5 штатних одиниць – бібліотекарі, завклуби та технічні працівники.
– Це приємний і водночас болючий досвід, – ділиться Марія. – Бо як людина, яка багато років працювала в культурі, дуже хотіла щось зробити: організувати команду активних творчих людей, популяризувати край, проводити благодійні заходи на підтримку ЗСУ. Але діалогу з місцевою владою не вийшло з самого початку. Тому все частіше почала закрадатися думка, що пора щось змінювати. Адже відповідальність була велика, роботи багато, а заробітна плата – мінімальна.
Рік назад родичі Марії відкрили у Путилі аптеку «Helsi». Спочатку жінка ходила після роботи допомагати родичці Валентині, а потім та запропонувала їй спробувати себе у родинному бізнесі й таким чином разом розвивати аптечну справу. Спочатку Марія не розглядала серйозно цю пропозицію, але з часом задумалася і вирішила спробувати.
– Для цього все потрібно було починати спочатку, – посміхається Марія. – Влітку минулого року за рекомендацією моєї наставниці, подруги і чудового фахівця – директора КНП «Путильська АЗСМ» Світлани Пилипко я вступила до Буковинського державного медичного університету на спеціальність фармацевт. Далі мене чекає трирічне навчання, протягом якого паралельно буду на практиці вдосконалювати навики, бо вже з грудня минулого року працюю в нашій родинній аптеці. А в січні цього року звільнилася з посади директора КЗ «Путильський центр культури та дозвілля». І після того, як багато років поспіль працювала для розвитку краю, нарешті вчуся працювати на себе.
Марія підкреслює, що без підтримки чоловіка Анатолія та донечки їй було б складно робити такі радикальні кроки. Але вони поважають її свідомий вибір і радіють, що зміни пішли на користь. Адже тепер робочий графік Марії – нормований та стабільний, немає позачергових відряджень та поїздок, нічних репетицій тощо.
Однак, попри все, Марія ділиться сокровенними думками про те, що культуру повністю не залишить. Бо це – справа всього її життя. Тому у вільний час вони з братом Юрієм будуть працювати над новими постановками в театрі «Колиба». Планують також благодійні покази для діток з обмеженими можливостями, як це робили щороку. Єдине, за що болить душа – цього року потрібно захистити звання «народного» для «Колиби». Адже у Вижницькому районі є лише два такі театри, а на Путильщині – один. І якщо місцева влада не сприятиме цьому, то театр залишиться без звання. І найгірше буде, якщо це досягнення втратять з вини тих, хто жодним чином не причетний до його набуття.
Власний салон краси мотивує постійно вдосконалюватися
Путильчанка Анастасія ВЕРЕШКО до своєї мрії – робити горянок красивими, йшла тривалий час. Це вже останній рік вона – власниця салону краси «Nastasia», що в Путилі, і навіть кілька днів на місяць працює в салоні краси в Чернівцях, де має вже постійних клієнток. А до цього пробувала свої сили у приватній справі, продаючи одяг на місцевому ринку. Потім пішла в декретну відпустку. А коли донечка Вероніка пішла в дитячий садок, задумалася: чим же займатися далі? За освітою Настя – масажист, але професійно вона не мала бажання займатися масажами. А от індустрія краси її давно приваблювала.
Тож знайшла в інтернеті онлайн-курси і почала вивчати, як нарощувати та ламінувати вії, надавати форму бровам. Два роки вона вчилася онлайн і паралельно на своїх подругах практикувала навики. Спочатку сприймала це як хобі, а потім побачила, що це хобі може приносити дохід, якщо підсилити знання. Тому поїхала на курси підвищення кваліфікації в Чернівці.
– У селі зараз важко знайти роботу, – ділиться Настя. – Тому я вирішила вдосконалювати себе у тій сфері, в якій вже почало виходити. Спочатку працювала з клієнтками на дому, а коли база розширилася, то вирішила орендувати приміщення в Путилі. У цьому мене дуже підтримав чоловік Василь, його віра в мене надихнула до реалізації можливостей.
Спочатку пів року Настя працювала сама, а потім вирішила організувати салон краси. Якраз у той час її маму Марію скоротили з роботи в Укрпошті, де вона працювала листоношею. Знаючи давню мамину мрію – стати перукарем, Настя допомогла мамі опанувати перукарську справу на курсах та організувала робоче місце в салоні. Також незабаром приєдналася ще одна працівниця-манікюрниця. Тож уже пів року вони працюють втрьох, надаючи путильчанкам і не тільки усі види бюті-послуг.
– Працювати на себе – це насправді бути на роботі по 10-12 годин на день, підлаштовуватися під клієнтів, постійно стежити за оновленнями у цій сфері, підвищувати знання і завжди бути готовій до чогось нового, – каже Настя. – Але якщо ти дісно любиш те, що робиш – клієнти це відчувають. А я люблю свою роботу! Більше того, планую і надалі продовжувати вчитися, зокрема, мрію опанувати перманентний макіяж. А ще – цього літа хочу взяти участь у Чемпіонаті України з нарощування вій, який відбувається у Львові та Києві. Бо вважаю, що зупинятися на досягнутому не варто. А нинішні можливості настільки широкі, що головне мати бажання і можна навчитися всього!
Людмила ФЕДЮК.
