Цими днями високої державної нагороди – «Золотого хреста» від Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського удостоїлася захисниця з Путили Христина КРИЖАНІВСЬКА. Про те, що дівчина служить в ЗСУ, знає тільки її близьке оточення, а профіль у соцмережах має скромний підпис «Працюю в ЗСУ». І справді, Христина відклала власні мрії і плани (у цивільному житті вона вивчала митну справу) та в 2022 році пішла в ЗСУ. Тоді їй було всього 22…
Спочатку вона працювала у напрямку тактичної медицини, але згодом війна підштовхнула її до нової ролі.
– Я починала як бойовий медик. Це була надзвичайно важка служба, бо в твоїх руках – життя побратимів, – пригадує Христина. – Я витягувала хлопців з-під вогню, надавала допомогу в нелюдських умовах, і в моєму підрозділі, дякувати Богу, усі залишилися живими. Жодного «двохсотого».
Але біль прийшов з іншого боку. Я втрачала друзів у сусідніх підрозділах. Вони були піхотинцями й ішли у найгарячіші бої. Вони гинули, а я відчувала страшну несправедливість. Чому ті, кого я знала й любила, вже ніколи не повернуться? Чому їхнє життя обірвали ті, хто прийшов убивати нас на нашій землі?
Так Христина стала оператором ударного дрона. А тепер очолює групу, яка працює з «Вампіром» – потужним апаратом, що знищує ворожі склади, техніку і командні пункти. Зараз Христина – молодша сержантка, командирка відділення ударної групи “Харон” 6-го штурмового центру Сил спеціальних операцій ЗСУ. Саме під час однієї з таких операцій вона отримала визнання командування і державну відзнаку. «Але нагорода – це не про мене. Це про весь екіпаж. Кожен у моїй команді – незамінний», – наголошує Христина.
Христині вдалося зламати стереотипи про те, що жінці – не місце у війську. У кожному напрямку, який вона проходила, доводила, що володіє всім, що потрібне справжньому воїну.
– Командиру потрібні три речі: холодний розум, гаряче серце і витримка. Бо саме вони дозволяють приймати рішення, коли навколо хаос і від твоїх рішень залежить, чи повернуться твої люди додому живими, – каже Христина. – У 2025-му жінка на війні – вже не виняток. Побратими не дивляться на стать, вони бачать силу. Тут ти або боєць, або ні. Перед лицем смерті немає поділу на чоловіка чи жінку – є лише воїни.
На четвертому році війни найбільше Христині не вистачає тиші. Простої тиші без вибухів. Бракує дому, голосу мами, вечора, коли можна заснути без думки: «А чи прокинуся завтра?». Триматися допомагає побратимство та відчуття, що поруч ті, хто ніколи не зрадить і не залишить.
Вона каже, що після Перемоги бачить себе іншою. Бо війна назавжди змінює людину. Мріє повернутися до цивільного життя, але розуміє: частинка її завжди залишиться у війську. Бо тут – друзі, спільна боротьба і єдина правда. Тут і її молодша сестра Марина, з якою разом стали на захист України. Вона – бойова медикиня 92-го батальйону 107-ї окремої бригади територіальної оборони. За врятовані життя військові дали їй позивний «Янгол». «Ми з Мариною навіть не обговорювали – ідемо обидві. Просто розуміли: так правильно. Коли спілкуємося телефоном, навіть кілька хвилин – це величезна підтримка», – ділиться Христина.
У ті короткі поміж бойовими чергуваннями миті Христина звертається до земляків із проханням не втомлюватися від війни.
– Не втомлюйтеся вірити. Бо ворог хоче зламати саме віру, – впевнена вона. – І ще одне: коли ви бачите збори від військових –не відвертайтеся. Не думайте: «Без мене впораються». Бо кожна гривня – це зброя, машина, дрон. Це те, що рятує життя і зупиняє ворога.
«Золотий хрест» – не єдина нагорода захисниці. Торік начальник Чернівецької ОВА Руслан Запаранюк нагородив Христину Крижанівську почесною відзнакою “Буковинський хрест пошани та гідності”. Має і ряд військових нагород, але не вважає за потрібне говорити про це. Бо кожна нагорода – це болюча історія з присмаком болю, втрати і надії.
Людмила ФЕДЮК.
