З архіву “Карпат”
Він завжди був першим, особливо там, де потребували допомоги. Не вмів лукавити і понад усе цінував життя та внутрішню свободу. Але державна цілісність для нього була вище власних інтересів. За неї і поліг на полі бою 22 серпня 2023 року на Запорізькому напрямку. Десантник Тонієвич Микола Дмитрович із с. Селятин назавжди відійшов до небесного легіону, вписавши своє ім’я в історію захисників України.
– Він був найкращим, таких взагалі мало є, – зі сльозами розповідає сестра Мирослава, яка втратила єдиного брата. – Це була людина, на яку можна була рівнятися по всьому. Щирий, добрий, відданий, кожен, хто його знав, захоплювався його життєлюбством.
Микола за фахом був радіомеханіком. Однак після закінчення навчання поїхав за кордон, щоб заробити грошей. Потім відслужив строкову військову службу в десантно-штурмових військах і в 2014 році пішов служити по контракту в АТО. Захищав схід у складі десантно-штурмових військ. А потім знову поїхав за кордон на заробітки.
– Він на всьому економив, щоб здійснити свої основні мрії – побудувати просторий дім, купити автомобіль, – згадує Мирослава, – але шкодував грошей для себе, а для близьких – ніколи.
І справді Микола почав зводити дім, в якому не судилося жити… Купив автомобіль, спортивний мотоцикл, яким можна було підкорювати найвищі карпатські вершини. Навіть парашут, який дарував йому омріяне відчуття свободи і влітку, і взимку. Багато разів пропонував сестрі разом із ним підкорювати небо, але Мирослава так і не зважилася.
По житті він завжди був з Україною в серці, у справах і думках. Вдома обладнав цілу патріотичну кімнату, де на всю стіну повісив синьо-жовтий прапор.
З квітня минулого року Микола був мобілізований на захист України. Разом із бригадою влітку звільняли Харківщину, були на Донецькому і Луганському напрямках. І завжди були на нульових позиціях, бо ж постійно йшли на штурм. Скільки побратимів він витягнув із поля бою, ризикуючи життям! І як гірка іронія долі – його тіло тиждень пролежало на полі бою, бо не було можливості забрати…
У серпні Микола перебував на ротації в Житомирській області, приїхав додому у відпустку та щоб підлікуватися. А потім повернувся на службу в Запорізькій області. Тут і відбувся останній для хлопця бій, з якого на щиті його повернуть до рідного дому 7 вересня.
Нездійсненними залишилися мрії та плани Миколи… Мріяв ще навчити всьому, що знав племінників, разом із побратимами визволити Україну, на власному прикладі показати, яким має бути справжній українець. Схиляємо голови перед світлою пам’яттю нашого захисника, перед вічною втратою і горем опечалених батьків Дмитра та Валентини, сестри та всіх рідних. Віримо, що його подвиг не буде марним, а прожите молоде життя – н е буде забутим. Вічна пам’ять Герою!
Людмила ФЕДЮК.
