Сьогодні, 8 вересня, в Конятині відбулася урочиста подія – освятили ще один духовний куточок на Путильщині. Подружжя Віктора та Світлани Дмитроняків втілили свою обітницю Господу і звели капличку на честь Якима і Анни. Це їхня вдячність за появу найдорожчого скарбу у житті – синочка Андрійка.
Як часто у житті ми опускаємо руки від безсилля перед певними обставинами… Замість того, щоб згадати, що на світі є Той, хто творить дива. Треба тільки повірити. Віктор і Світлана ДМИТРОНЯКИ з Конятина переконалися, що навіть, здавалося б, неможливе, стає реальним. Вони 13 років мріяли стати батьками, пройшли усі можливі обстеження, лікування. І тільки минулого року після третьої процедури штучного запліднення почули довгождане: «У вас буде малюк».
Увесь час подружжя молилося, часто зверталися до Святих Якима і Анни з проханням ощасливити їх дитиною. А ще дали обітницю Господу: якщо у них народиться маля – побудувати капличку, де інші люди також зможуть знайти духовну відраду та підтримку в складний період життя.
Тож минулої неділі, 8 вересня, в Конятині відбулася урочиста подія – освятили ще один духовний куточок на Путильщині. Подружжя Віктора та Світлани Дмитроняків втілили свою обітницю Господу і звели капличку на честь Якима і Анни. Це їхня вдячність за появу найдорожчого скарбу в житті – синочка Андрійка, якому вже минуло вісім місяців.
Розділити їхню радість прийшли односельці, рідні та три священники, які й провели освячення. Серед них – поважний отець Семен (Перва) з села Грамотне, Василь Попадюк із Яблуниці та Роман Сусак із Верховинського району.
Сама природа цього дня усміхалася ясним сонцем до щасливого подружжя. Бо у них з’явилося своє маленьке сонце, яке зігріває всю родину. І хоча на шляху до цього їм довелося пережити і пройти чимало, Світлана та Віктор гідно витримали труднощі разом.
– Ми з чоловіком одружилися в 2011 році, – каже Світлана, – обоє з Верховинського району, але переїхали жити в Конятин. Коли ми познайомилися, Віктор працював вчителем трудового навчання та військової підготовки в Черемошнянській школі. На той час здобував другу вищу освіту. Адже за першою спеціальністю він – військовий. Після закінчення навчання у Національній академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного чоловік служив в Теребовлі. Але після розформування військової частини повернувся до рідного села і змінив військову спеціальність на педагогічну.
Однак, коли почалася антитерористична операція, Віктор повернувся до військової справи. Вже у квітні 2015 року він поїхав на схід. Через рік служби чоловіка перевели на роботу до Путильського військкомату. Там і працював до повномасштабного вторгнення. А далі в липні 2023 року його перевели до однієї з військових частин для подальшого проходження служби в зоні бойових дій.
Для Світлани, як і для кожної дружини військового, дні очікування дзвінка чи повідомлення від чоловіка тягнулися вічністю. А на самоті переносити цю тривогу було ще гірше…
– Коли на війні загинув наш сусід Василь Кишляк, ми з односельцями прийшли його провести в останню путь, – пригадує Світлана. – Я тоді бачила, як вдову втішали два сини, як горнулися до матері, ділячи спільне горе. І так гірко стало на душі від того, що мені ніяк не вдається стати матір’ю. І хто мене підтримає у тяжку мить? Тоді я зважилася на третю спробу ЕКО, хоча після другої казала, що більше ніколи в житті не погоджуся.
Першу спробу штучного запліднення подружжя зробила в 2020 році. Тоді Світлану пів року готували до операції, але ембріон не прижився. В 2021 році вони повторили спробу – і знову невдало. Морально і фізично Світлана була виснажена, тож вважала, що більше не варто й пробувати. Та й у фінансовому плані ці процедури недешеві. Лише операція по підсадженню ембріона складає близько 60 тисяч гривень. А ще дороговартісні аналізи для обох, медична підготовка…
– Але тоді, на прощанні з сусідом, я відчула внутрішню силу спробувати ще раз. Пригадала слова отця Семена з Голошини, який казав нам із чоловіком не раз, що у нас будуть діти. А коли прийшла додому, то натрапила у соцмережах на рекламу клініки репродуктології «Дамія» в Івано-Франківську. Передивилася відгуки, де писали, що тут роблять неймовірне для жінок, які втратили надію. Вирішила, що це знак. Одразу набрала номер і записалася на консультацію. Після огляду лікарка Леся Богданівна запевнила, що гарантує на 80% мені вагітність. Того ж дня ми розпочали підготовку до ЕКО.
10 грудня 2022 року Світлану почали готувати до штучного запліднення, а вже у квітні зробили процедуру з підсадження двох ембріонів. Один прижився… Незважаючи на те, що вагітність Світлани ускладнила поява цукрового діабету і їй довелося виношувати дитину, приймаючи інсулінову терапію – все обійшлося. Синочок Андрійко народився здоровий, а Світлані після пологів вже вводили глюкозу, бо рівень цукру впав. Згодом стан стабілізувався і зараз жінка не приймає жодних ліків.
Світлана і Віктор стали батьками, коли їм виповнилося 41 і 45 років. Та вони пам’ятали свою обітницю і кому завдячують пізнім, але таким щасливим батьківством. Тож у квітні цього року на власному подвір’ї біля проїзної частини почали зводити капличку. Віктор приїжджав у короткі відпустки і не мав можливості брати участь у будівництві. Але родичі та знайомі майстри швидко впоралися і маленька святиня вже на початку вересня була готова до освячення.
Близько півсотні людей зібралися, щоб взяти участь у цьому духовно піднесеному заході. На освячення прибув і Віктор, отримав відпустку на два тижні. Зняв однострій та одягнув вишиванку, як справжній гуцул, який вірить у себе, у Бога та в перемогу.
Після освячення каплички Світлана та Віктор попросили присутніх долучитися до благодійної справи та допомогти по можливості збором коштів для пораненого захисника. Це колишній учень Віктора – Михайло Кундак, який з перших днів війни служив у львівській 80-ій бригаді. Під час бойових дій втратив ногу. Переніс вже десяток операцій і зараз потребує встановлення протезу. Тож всі кошти, які цього дня люди залишили в капличці, передали Михайлу.
Підсумовуючи день проповіддю, отець Семен наголосив, що Бог там, де любов. І якщо буде віра, то трапиться й диво. Але кожне диво починається з серця, сповненого любові…
Людмила ФЕДЮК.
