Мудрець з народу – саме так називають письменника-хроніка, краєзнавця, лауреата літературних премій імені Дмитра Загула, Мирона Утриска та Миколи Шутака, уродженця села Розтоки Михайла Матейовича СОФІЙЧУКА. Націоналіст за поглядами, безкомпромісний і водночас дуже щирий,
Михайло Матейович, мабуть, і сам не зрозумів, як у його вікно постукала 80-та осінь. Бо ніколи
було рахували літа, усе працював, писав, зустрічався з однодумцями, щоб не розгубити цінне зерно історії та української ідентичності.
Сьогодні світ побачили вже 16 (!) друкованих авторських видань, більшість з них – віршовані
збірки. І ще чотири чекають своєї черги до видавництва. А це не просто рима, це записані
спогади, відтворені історії очевидців, наскрізь просякнуті життєдайним джерелом патріотизму.
Сам Михайло Матейович добре знає, скільки коштує бути справжнім українцем. Бо за кілька слів «Україна є і буде» відсидів у 70-их п’ять років за гратами.
– Я тоді працював у Краснодарському краї (з 1966 року працював на Челябінському металургійному заводі, на БАМі Красноярського краю, в Іркутській області, Клюєвці Бурятської АСР, Хандагантаї – прим. авт.), – пригадує краєзнавець. – Якось ввечері, коли ми відпочивали, підсів до мене один чоловік. Так гарно по-українськи балакав. Почали спілкуватися. Слово за слово, зачепили національні питання і він починає казати, що такого як Україна ніколи не буде. Я не стримався, вигукнув, що Україна є і буде, і вдарив його. Тільки після того, як він впав і піднявся, то показав мені
посвідчення працівника КДБ. Тоді моя доля була вирішена.
Десь через тиждень мене поліціянти привезли до сільського клубу, де на «лаві підсудних» сидів ще один москаль. Цілий день вони вирішували нашу долю і під вечір винесли вирок. Йому за шістьма статтями присудили сім років в’язниці, а мені за кілька слів – п’ять! Тоді я й зрозумів, що означає патріотизм. Того ж вечора мене посадили у «воронок» і відправили в Іркутськ.
Михайло Матейович не любить багато розповідати про себе. Натомість може годинами говорити про свою літературну працю. Бо це справжня скарбниця, де збережені унікальні історії, факти, відомості, причому більшість у формі віршів. Як репресований, він добре знає, як відгукувалося українському народові кожне слово про свободу. Тому поставив собі за мету по частинках зібрати цю репресовану понівечену історію своїх земляків, однодумців та знайомих. Так на берегах Байкалу зародилися перші матеріали до видання «Родовід».
Спочатку це були прозовані спогади, але Михайло Матейович відчув, що спілкування з читачами
на сторінках збірок йому краще дається у віршах. Так на папір рядок за рядком почали лягати поеми. І з кожною новою книгою відкривалася глибша і болючіша історія українців, особливо родин репресованих. Кошти на видання своїх 16 книг Михайло Софійчук відкладав з власної пенсії. Отримуючи 2000 гривень на місяць, щомісяця відкладав половину. Так за рік збирав суму, якої майже вистачало на друк однієї книжки. Серед видань: «Жовтий князь» 2006 р., «За Україну, за її волю» 2006 р., «Нескорені» 2006 р., «Вашилюк» 2007 р., «Пережите» 2007 р.,«Провісники волі» 2008 р., «Людські долі» 2009 р., «Книга пам′яті» 2013 р., «Родовід» 2015 р., «Сповідь» 2016 р., «На буревіях долі» 2018 р., «Думки, вислови, афоризми» 2019 р., «Роздуми» 2019 р. та інші.
В них описано тяжкі роки середини XX ст. на Прикарпатті в роки Другої світової та після неї. А ще більше про невільниче життя людей цього краю у сталінських концтаборах. У віршах та прозі, з підкріпленням фотографій, копій судових справ та інших документів, автор правдиво і переконливо розкрив трагізм того часу. І все це – рідною гуцульською говіркою, яку свої зрозуміють…
Спілкуючись з Михайлом Матейовичем, зауважую, що його особиста життєва історія цілком гідна бути описаною в одній із таких книг. На що він віджартовується, що спочатку напише про всіх, а потім про себе. Бо наша історія спротиву продовжується і сьогодні, породжуючи нових героїв та героїнь. Але Михайло Софійчук не погоджується із тим, що ми ведемо тисячу добу спротиву.
– Насправді наша боротьба з москалями розпочалася з 1169 року, відколи Андрій
Боголюбський спробував напасти на Київ, – каже він. – Всі покоління українців воювали і відстоювали свої інтереси. І прикро, коли спостерігаю байдуже ставлення людей до історії, до свого рідного, до примноження та утвердження національних цінностей. І, мабуть, тепер ми розплачуємося за свою
доброту: за те, що дозволили одвічним загарбникам назвати нас своїми братами.
Книги Михайла Софійчука – це справжні скарби, які він подарував, зокрема, і в Путильську бібліотеку. Так, складно читати про речі, які не вкладаються в голові, і які змушують думати та аналізувати. Але ще складніше жити, коли хтось вирішує за тебе.
Тому автор наполягає, що українцям час міцно триматися у єдності за свою історію,
надихатися нею у боротьбі і виганяти окупанта. Бо з власного пережитого досвіду знає, як це важливо:
Літа мої, немов гірські потоки,
Ідуть у праці та журбі,
А я, як звір той одинокий,
Живу в страху та боротьбі.
І що мені ще споминати,
Бо спомини вони – як сни
Приходять, щоб лиш схвилювати,
Прожиті дні далекої весни.
А коли сум зовсім полонив душу, то брав Михайло Матейович до рук скрипку чи вдаряв у цимбали, і гуцульська мелодія оживляла той нескорений дух, який витає в кожному українцеві. Чого і нам з вами бажає автор – бути міцними духом і нескореними
перед буревіями долі.
Тож громадські активісти Путильщини не могли оминути увагою таку славну ювілейну дату Михайла Матейовича. Тож 25 листопада з ініціативи голови товариства «Буковинська Гуцульщина» Михайла Григоряка та під керівництвом директорки Підзахаричівської гімназії Фрозини Томюк відбулася ювілейна зустріч із письменником-хроніком Михайлом Софійчуком – нашим славним земляком. Привітати Михайла Матейовича із поважним 70-річним ювілеєм завітали голова Вижницької РВА Сергій Чеботар, голова Гуцульської освітянської ради Дмитро Никифоряк, актив товариства «Буковинська Гуцульщина», друзі, однокласники, односельці, бібліотекарі, учні і педагоги гімназії.
Сльози час від часу наверталися на очі ювіляра, коли він згадував свій непростий життєвий шлях, ділився сокровенним і посміхався, незважаючи ні на що. І з гордістю розповідав про свій творчий доробок, із якої 16 книг вже видруковані, а ще чотири рукописи чекають свого часу. Літературна праця Михайла Софійчука – особлива, це скрупульозна хроніка, яка описує життя односельців, знайомих, справжніх гуцулів. І через покоління родини горян зберігають книги Михайла Матейовича у своїх бібліотеках як цінний скарб, частинкою якого стали і їхні родинні історії.
Це була душевна щира зустріч, атмосфера якої ще довго витатиме в серцях присутніх. А серед подарунків, які цього дня отримав ювіляр була також почесна подяка Вижницької РВА та районної ради за титанічну працю та зусилля у збереженні, вивченні і популяризації рідної історії. Таку ж подяку цього дня голова РВА Сергій Чеботар вручив і директорці Підзахаричівської гімназії та організаторці заходу Фрозині Томюк.
Людмила ФЕДЮК.
