життєва та духовна історія однієї гуцулки
Героїня цієї статті далека від цивілізації і сучасного суспільства, вона не читає газети і не цікавиться новинами. Тридцять два роки тому вона прийняла постриг черниці, змінила ім’я і присвятила своє життя Богові. Так і живе сестра Івларія наодинці з собою і з Богом на схилах в с. Нісіпіту (Румунія). І лише окремі люди, далекі родичі, на Путильщині знають, що колись її звали Катерина ЛЕБЕРДЯ і що народилася вона в Сергіях на Випчині. А 2 листопада 2023 року ця сивочола мудра монахиня відзначила 95-річний ювілей. Про непростий шлях Катерини до постригу і життєву історію її родини – читайте далі.
Народилася Катерина у родині Івони з Нижньої Яловичори та місцевого чоловіка Василя. Звичайна сільська родина, яка зранку до ночі трудилася по господарству і просто хотіла газдувати на своїй землі. Але не вийшло. Тато Катерини Василь, був рожений ще за Австрії і коли йому виповнилося 10 років, почалася Перша Світова війна. Він пригадував, що видів маскалів, генералів, котрі мали лазарет у Сараті. Жили вони в хаті в Пердея (тепер Едельвейса). Уже тогди москалі показували, хто вони є. За непослух місцевим жителям шаблею рубали голову і розстрілювали. Молодих дівчат брали собі увечері до забави, а двоє близнят 12 років теж були залучені в їхні оргії. Одна з них дожила до 92 років і розказувала це місцевим жителям.
Це все відбилося в пам’яті Василька. І коли москалі забралися геть, він розумів їхню дикість і варварство. А в 1918 році на українські землі прийшла панувати друга держава – Румунія. Десь подумки, а десь і вголос Василь засуджував будь-яку окупації рідної землі. Тож у 40-х роках його з родиною виселили в трудові табори за те, що він хотів самостійної України. Коли совіти зайшли у Румунію, їх звільнили з таборів. Тато вернувся на Україну, а донька Катерина з мамою лишилася в Румунії.
Пройшов час і повіті Пятра-Нямц висвятили Катерину в черниці з ім’ям Івларія. Після того вона живе в Нісіпітулі і вже 32 роки не сходить в село. Мабуть, нелегко б довелося Івларії, якби не добрі люди, які всюди знаходяться. У 1992 році в село Нісіпіту перейшов жити Олександр Бурча з Олтенії. Тут оженився в с. Фалкові комуни Бродина. Купив пекарню, пече хліб (за зміну випікає 500 хлібин, колачів). Продає муку. Є добрим майстром, будує печі до хліба, котрі в Румунії в монастирях та фабриках. Їхня ціна залежить від розміру печі: найдешевше – 5000 євро, доходить до 20 тисяч євро. Тож і взявся Олександр опікуватися Івларією та її господарством. Перекрив житло бабусі. Коло хатки черниці живуть 12 собак, мають свої кучі. Олександр приносить їм хліб, гранули, барабулі. Він взяв на себе всі господарські обов’язки на цьому обійсті.
Олександр є добрим меценатом. Коло своєї пекарні поклав капличку на честь Покрови. У цьому році тут правили службу шість панотців, прийшли 200 парафіян. На царинці, неподалік хати Івларії збудував одну капличку в 2006 році. А потім більшу в 2017 році. Там проводять соборну службу два ченці з панотцями з освяченням масла і помазуванням.
На терені є три каплички. 16 жовтня там правили службу 10 ченців з повіту Пятра-Нямц. Коли ми з професоркою Єленою Чигою, дружиною письменника Юрія Чиги та пекарем Олександром Бурчею прийшли до черниці Івларії, вона зварила сливи. У вівторок та четвер їсть молоко, сметану, бринзу, барабулі, фасулі, а в суботу буде їсти солонину та й мнєсо.
До неї постійно приходять різні люди, приносять харчі. 95-річна Івларія молитовно спілкується з Святими – Серафимом Саровським та Іваном Сучавським (до речі, 23 жовтня мощі Івана Сучавського привезуть до церкви в Ульму). Вона знає напам’ять псалтир і коли люди говорять за нинішню ситуацію в світі, каже: «Теперки зчиласи война в Ізраїлі. Це значіт, що сатану випустили наверх, би зибрав свої люди. Як їх зберет, Господь Бог заб’є їх у кирницу і заткає, би вни відти не війшли. Аж тоді прийде Ісус Христос у будем добре жити. Война буде тривати, пиде на той світ ші багато людий. Учіт дітей молитися, бо война аж тогди спреться по їхніх молитвах».
Незважаючи на свій поважний вік, Івларія-Катерина не отримує жодної державної допомоги. Тож тепер небайдужі горяни допомагають жінці вибрати з архівів документи, які підтверджують її виселення та українські корені. Сама ж Івларія ніколи не забувала, що вона родом з України, має гуцульські корені та численну родину на Путильщині.
Віталій ДМИТРЮК.
Фото автора.
