Як часто ми чуємо фрази “вже пізно щось змінювати”, “у мене не вийде”, “це неможливо”… І наскільки важливо, щоб у час зневіри і остраху на шляху нам траплялися люди, які доводять протилежне. Тому, якщо ви читаєте цю статтю – це знак, що ви можете більше, аніж думаєте! І героїня, з якою мені вдалося поспілкуватися у короткій відпустці – це яскравий приклад того, як можна змінити своє життя на 180 градусів і реалізувати себе заново в абсолютно новій сфері.
Усе життя присвятила школі
Галину Василівну ТАТАРИН із Підзахаричів в освітянських колах Путильщини знають як вчительку зарубіжної літератури з багаторічним досвідом роботи. Вона віддала педагогіці та дітям 42 роки життя, максимально викладаючись на кожному занятті. Більше двадцяти років працювала у двох школах одночасно – в Підзахаричах та Мариничах.
У літературному товаристві Буковини – це знана поетеса, яка свого часу видала дві поетичні збірки – “Серед правічної краси” та “Засвідчую свою любов”. А її радіоп’єса була високо оцінена на третьому Всеукраїнському конкурсі радіоп’єс, де вона стала дипломанткою. Галина Василівна також лауреатка премій імені Юрія Федьковича та Івана Бажанського.
Отримала першу пенсію… Але відчувала, що має достатньо сил, щоб ще трохи попрацювати з дітьми. Так півтори року ще провчителювала, а далі чесно зізналася собі, що пора. Каже, що нині освітній процес вимагає активних молодих фахівців, які на “ти” з технологіями, швидко опанувають усі ресурси та вміють адаптувати їх до навчального процесу. Тож на 42-му році діяльності Галина Василівна попрощалася зі школою.
Від вчительки до опікунки
Ніби й пенсійний вік вже настав, ніби й по власній волі з роботи звільнилася, але сидіти в хаті без діла колишня вчителька не вміла. Зізнається, що ще у школі думала над тим, чим же буде займатися після звільнення. Спочатку знайшла в інтернеті вакансії копірайтерів. Навіть записалася на онлайн-курси. Та вже після тестового завдання зрозуміла, що не впорається. Тут навиків написання та редагування текстів було недостатньо. Потрібно було ще володіти рядом різних онлайн-інструментів та вміти користуватися сучасними ресурсами.
Тоді на очі потрапили оголошення про роботу опікуном за кордоном. Галина Василівна розповідає, що ще раніше, бувши у відпустках, їздила до Італії, де вже пробувала доглядати за літніми людьми. Тож вирішила спробувати знову. На цей раз вона подалася до агентства, яке набирало опікунів до Німеччини.
Перше, що вимагали від потенційних кандидатів – знання мови як мінімум на рівні А1 та високий рівень стресостійкості. Галина Василівна каже, що востаннє вчила німецьку мову в університеті більше трьох десятків років тому. Тож знаннями це назвати було неможливо. Але її не злякали труднощі – навпаки, стали мотивацією спробувати, наскільки вона зможе себе реалізувати в зовсім відмінній від звичної сфері. Так два роки тому Галина Татарин опинилася в Німеччині.
Найкраща подяка за роботу – рекомендація від підопічних
Друга родина, в якій працювала Галина Василівна, жила за Бонном. Ще з двома родинами вона познайомилася в Баден-Вюртемберзі. І з кожної щось взяла для себе.
Були й підопічні, з яких можна було брати й приклад самодисципліни. Наприклад, Галина Василівна опікувалася 95-річним дідусем, який щоранку, незалежно від настрою чи погоди вставав о 6 годині. Прогулювався по селу, читав місцеву газету і казав, що саме режим сприяє його довголіттю.
Кожна родина, з якою Галина Василівна працювала, не просто дружньо прощалася, а й давала рекомендаційні листи, з якими було легше знаходити нову роботу. Так вона вже має п’ять рекомендацій, надіславши які в агентство, отримала відповідь, що її готові взяти на роботу “незважаючи на вік”.
Мрії збуваються: нова робота дозволяє подорожувати
Нині Галина Василівна вже вільно спілкується з німецькими підопічними та їхніми рідними, а це позитивно впливає і на можливість отримати хорошу вакансію, і на фінансове забезпечення.
А ще Галина Василівна каже, що готова поділитися своїм досвідом, знаннями та вміннями з тими, хто хоче спробувати себе в ролі опікуна. І для того, щоб знайти першу роботу, достатньо мати рівень А1 німецької мови (приблизно 500 слів та вміння складати їх у прості речення) та велике бажання працювати у такій сфері.
Цими днями Галина Василівна повернулася у коротку відпустку та знову збирається до Німеччини. Але вона вирішила поділитися своєю історією, аби показати, що все у житті можливо, якщо людина вірить у себе. І поки у її віці ровесниці насолоджуються заслуженим відпочинком, вона вчить німецьку мову та планує незабаром здати рівень В1. Працює самостійно та записана на онлайн-курси. А у планах на найближчий час – відвідати Лейбціг та надихнутися новими цікавими місцями Німеччини.
Людмила ФЕДЮК.
